Я радий вітати усіх вас на цьому науковому форумі. Ми зібралися тут, аби вшанувати пам’ять хрестителя Русі – святого рівноапостольного князя Володимира. 2015 рік – це рік великого ювілею. Нині виповнюється 1000 років з дня блаженної кончини рівноапостольного великого князя Володимира. Внесок святого Володимира в історію нашої Церкви, нашої держави та нашого народу важко переоцінити. Можна впевнено казати, що епоха князя Володимира справила визначальний вплив на подальшу історію Русі. І сьогодні спадщина святого Володимира значною мірою визначає розвиток нашого народу.
Виходячи з цього, Українська Православна Церква прийняла рішення про проведення загальноцерковних урочистостей з нагоди 1000-річчя з дня преставлення святого князя Володимира. І нинішня наукова конференція є одним з ювілейних заходів в рамках запланованих на цей рік урочистостей. Для нас особливо приємно, що і Українська держава з повагою ставиться до пам’яті про святого князя Володимира. Згідно указу Президента України від 25 лютого 2015 р. (№ 107/2015) Свято-Володимирський ювілей відзначається в Україні на державному рівні.
Святе хрещення, яке прийняв київський князь, докорінно змінило не тільки його світогляд та його особисте життя; воно спричинило докорінні зміни в житті усього давньоруського суспільства. Пам’ять про Хрещення Київської Русі та про князя Володимира вже протягом тисячоліття залишається важливою складовою нашої ідентичності. І сьогоднішню нашу наукову конференцію ми присвячуємо, перш за все, спадщині святого Володимира.
Хоча історія Хрещення Русі вивчається вже не одне століття, все ж слід визнати, що і сьогодні є чимало дискусійних питань. За браком джерел ми далеко не завжди можемо впевнено говорити про різні аспекти діяльності князя Володимира. Зокрема, вже не перше століття в історичній науці триває дискусія з приводу того, де саме і коли саме князь Володимир прийняв святе Хрещення. Наявні джерела не дозволяють дати на це питання однозначної відповіді. Також залишаються до кінця нез’ясованими обставини укладання русько-візантійської угоди, за якою святий Володимир одружився на візантійській царівні Ганні. Однак, безперечним є те, що близько 988 р. київський князь Володимир зробив доленосний вибір на честь східного християнства. Він сам прийняв святе хрещення та ініціював масове хрещення киян. Після цього одним з головних завдань, які поставив перед собою святий Володимир, було розповсюдження віри Христової по всій Русі. Вже за кілька років після хрещення Володимира була створена Київська митрополія. Також вже за життя святого Володимира були відкриті єпископські кафедри у Новгороді Великому, Білгороді (під Києвом) та Чернігові, а можливо, і у Полоцьку та Переяславі.
Як нам повідомляє «Повість минулих літ», одразу ж після повернення з Корсуня, князь Володимир розпочав руйнування у Києві поганських святилищ та будівництво християнських храмів. Згодом знищення язичницьких капищ відбулося і у Новгороді. За розпорядженням князя подібні дії, скоріш за все, мали місце і в інших великих містах Русі. Тим самим було покладено початок масштабному процесу храмобудування по всій Русі. Перші церкви були дерев’яними, однак невдовзі ми бачимо і розвиток кам’яного будівництва. Митрополит Іларіон в славетному «Слові про закон та благодать» пише, що вже за часів Володимира на Русі з’явилися не тільки церкви, але й перші монастирі.
Важливою подією в історії Русі стала побудова у Києві Десятинної церкви на честь Пресвятої Богородиці. Ми знаємо, що її будували грецькі майстри та прикрашена вона була іконами, привезеними з Корсуня. Десятинний храм в самій своїй назві зберіг свідчення про заходи князя Володимира з організації матеріального забезпечення Церкви. Після завершення будівництва та освячення цього храму князь Володимир встановив віддавати десятину як від своїх власних маєтностей, так і від усіх княжих судів, торгівлі та майна по всій Русі на користь Церкви.
Важливим писемним джерелом, яке свідчить про заходи князя Володимира з впорядкування державно-церковних взаємин, є відомий Церковний статут. Крім встановлення десятини, статут князя Володимира говорить і про юрисдикцію церковного суду. Звісно, що за візантійською традицією у юрисдикції церковного суду перебували, перш за все, клірики та їх родини. Крім того, князь Володимир відніс до сфери церковного судочинства шлюбні та сімейні справи. Це був важливий крок, оскільки тим самим Церква отримала можливість безпосередньо впливати на сімейне життя новохрещених русичів. Також у церковному суді розглядалися справи про чаклунство та злочини проти моралі. Це також було важливою зміною у житті Давньої Русі. Звісно, що чаклунство та волхвування, широко розповсюджені в язичницькому середовищі, до прийняття християнства не вважалися на Русі злочином. Тепер же до суспільної свідомості поступово впроваджується інший погляд на подібні практики. Вони категорично засуджуються.
Таким чином, святий Володимир чітко розмежовує юрисдикцію церковного та світського судів. І таке розмежування зберігалося на Русі протягом багатьох століть. Лише після насильницького відокремлення Церкви від держави у ХХ ст. в юрисдикції церковного суду залишилися виключно справи канонічного характеру.
До епохи князя Володимира відноситься і перша спроба запровадження на Русі шкільної освіти. Серед науковців ще з ХІХ ст. триває дискусія з приводу того, якою була освіта на Русі за часів князя Володимира. Дослідники висловлювали прямо протилежні думки з цього приводу. Зокрема, митрополит Макарій (Булгаков) вважав, що вже на межі Х-ХІ ст. на Русі було відкрито багато училищ та закладено підвалини системі освіти. Він досить високо оцінював рівень цієї освіти. Деякі дослідники навіть припускали існування за часів князя Володимира на Русі перших вищих шкіл. Натомість академік Евген Голубинський, навпаки, досить стримано оцінював рівень освіти в цей період. Він вважав, що на Русі існували лише елементарні школи, які могли навчити своїх учнів тільки азам грамотності. Тим не менше, цілком очевидно, що ті початки шкільної освіти, які з’являються на Русі за часів святого Володимира, були тісно пов’язані з Церквою. Очевидно, що саме при храмах діяли школи, в яких діти могли навчитися читати і писати. Крім того, ці школи в якості посібників використовували майже виключно церковну літературу. Отже, освоєння грамотності разом з тим означало і поступову християнізацію давньоруського суспільства.
Ще одним важливим напрямком діяльності святого Володимира, про який говорять майже усі джерела, стала його турбота про бідних. Після прийняття віри Христової князь Володимир звертає особливу увагу на справи милосердя. На княжому дворі регулярно роздаються харчі та грошова милостиня усім, хто цього потребує. Більш того, князь наказав розвозити підводи з милостинею по місту, аби її могли отримати і ті, хто з-за хвороби не міг прийти до княжого двору. Як бачимо, хрещення докорінно змінило князя Володимира. Відтепер він намагається відповідати високому моральному ідеалу християнського правителя. І ця внутрішня зміна, яка сталася в душі князя, найбільше вражала сучасників.
Дослідники припускають, що князь Володимир в останні роки життя намагався здійснити і певну політичну реформу. На той час Давньоруська держава вважалась колективним володінням княжого роду. Старший в сім’ї мав посідати великокняжий стіл у Києві, решта ж членів роду обіймали князівства у відповідності до свого віку та статусу в родині. Виходячи з цієї традиційної практики, після смерті Володимира Київський стіл мав обійняти старший з його синів. Однак, можна припускати, що Володимир хотів передати престол одному зі своїх наймолодших синів – святому Борису. На думку відомого дослідника Олександра Назаренка, князь Володимир не хотів скасовувати систему княжих уділів. Однак, він намагався запровадити своєрідний сеньйорат, тобто надати одному з синів політичну владу над іншими. Ймовірно, саме ця спроба політичної реформи викликала невдоволення старших синів Володимира – Святополка та Ярослава. І тому в останні роки життя Володимира ми спостерігаємо очевидне загострення його взаємин зі старшими синами. У 1015 р., саме тоді, коли розгорався цей конфлікт, князь Володимир несподівано помер, так і не закінчивши замислену реформу. В результаті між його синами спалахнула кривава суперечка, жертвами якої стали святі князі Борис і Гліб.
Пам’ять про князя Володимира як про визначальну історичну особистість завжди зберігалася на Русі. Вже за кілька десятиліть після смерті князя Володимира ми бачимо і перші ознаки його церковного вшанування. Зокрема, вже митрополит Іларіон в «Слові про закон і благодать» називає Володимира подібним до царя Костянтина. Однак, в Давній Русі не існувало формальної процедури канонізації святих, тому ми не маємо чітких відомостей про час встановлення загальноруського церковного вшанування святого Володимира. Напевне можемо лише казати, що таке вшанування остаточно сформувалося не пізніше ХІІІ ст., а з XIV ст. ім’я святого Володимира регулярно зустрічається у святцях.
Навіть з такого короткого огляду основних напрямків діяльності святого Володимира після Хрещення Русі ми бачимо, що його епоха мала визначальний вплив на подальший розвиток Давньої Русі. З ініціативи князя Володимира було створено церковно-адміністративну структуру Київської митрополії, вирішено питання фінансового забезпечення Церкви та чітко окреслено юрисдикцію церковного суду. Також за підтримки князя починається процес формування самобутньої давньоруської церковної культури, яка ґрунтувалася як на багатовіковій греко-візантійській традиції, так і на християнській культурі слов’янських народів (перш за все, болгар). Було закладено основи шкільної освіти, започатковано політичну реформу, яка мала на меті підсилення влади великого князя та зміцнення держави. Таким чином, прийняття християнства справило визначальний вплив не тільки на сферу релігійного життя, але й на суспільно-політичне та культурне життя Київської Русі.
Сьогодні на нашій конференції ми маємо добру нагоду спільно замислитися над спадщиною святого Володимира. Особливо цінним для нас є той факт, що до участі в цій конференції зголосилися представники як світської, так і церковної науки. В цьому можна вбачати певний символ єдності спадщини святого Володимира.
Я хочу побажати усім учасникам та гостям конференції благословенних успіхів у справі вивчення нашого історичного минулого. Закликаю на усіх вас Боже благословення. Нехай Господь наш Іісус Христос молитвами святого рівноапостольного князя Володимира збереже нас всіх у вірі та благочесті.
Просмотров: 588