Нещодавно в українських ЗМІ з різним рівнем популярності та адекватності пройшла хвиля матеріалів, у яких заперечуються гоніння на Українську Православну Церкву та захоплення її храмів.
Піком цієї інформаційної кампанії стала публікація в авторитетному виданні «Дзеркало тижня» відверто провокаційної статті, сповненої релігійної ненависті, непідтверджених чуток та закликів до розпалення релігійної ворожнечі.
Статті та сюжети стали реакцією на намагання УПЦ відстояти інтереси своїх прихожан та священиків, задіявши правові механізми. Останнім часом представники вищого духовенства УПЦ відкрито заговорили про свавілля, яке в українських селах намагаються прикрити патріотизмом чиновники, бізнесмени та представники «УПЦ КП».
Інформація вийшла за межі українських ЗМІ, що вже саме по собі є великим досягненням, адже тема захоплень храмів та гонінь на УПЦ у вітчизняному медіа-просторі тривалий час була під забороною. Українська Православна Церква звернулась в ОБСЄ та до інших європейських структур з доповідями про системні масові порушення прав віруючих в Україні. Опонентам УПЦ це не сподобалось. Дехто з них навіть дійшов до того, щоб дорікати постраждалим парафіянам і священикам, що вони не мовчать, а скаржаться правозахисним організаціям про приниження, утиски і навіть побої.
Українська влада також не у захваті від публічної активності УПЦ. Певний час вона просто ігнорувала те, що відбувається, потім демонстративно підтримала тих, хто захоплює! Представники силових відомств стали брати участь у захопленнях та бити українських громадян за їхні релігійні переконання.
Голова департаменту у справах релігій Міністерства культури України Андрій Юраш публічно назвав Українську Православну Церкву агентами ФСБ та звинуватив у небажанні йти на компроміс з нападаючими на її храми. Фактично, він озвучив державну доктрину, направлену на знищення цієї релігійної конфесії.
Сьогодні понад 30 храмів, що належать УПЦ, стали об’єктами церковного рейдерства. Їх або контролюють представники «Київського патріархату», або закривають чиновники. Останні роблять це нібито для того, щоб не загострювати конфлікти між селянами. Однак насправді саме дії влади, передусім – місцевої, до краю загострюють релігійні протистояння між прихожанами різних конфесій.
Наприклад, у Тернопільській області, у результаті незаконних дій голови ОДА Степана Барни, у селах Башуки, Колосова, Катеринівка захоплення супроводжувались фізичним насиллям, погрозами та іншими протиправними діями. У Катеринівці бійці батальйону «Тернопіль», разом з представниками «Правого сектору», влаштували побоїще мирних паломників, котрі молитвою намагались відстояти захоплену церкву. Понад 15 чоловік – жінки, молодь, люди похилого віку – отримали важкі травми. Зламані руки, розбиті голови, струси та гематоми, отруєння сльозоточивим газом – ось підсумок участі державних та силових структур у релігійному конфлікті.
Багато місяців поспіль органи внутрішніх справ ігнорують свої прямі обов’язки та не розслідують справи, відкриті по фактах захоплень храмів та інших порушень прав віруючих. Усі заяви про такі злочини, які подає постраждала УПЦ, лягають «під сукно». Жодна з осіб, котрі брали участь у захопленнях православних храмів або побитті віруючих, не понесла хоча б адміністративної відповідальності, не кажучи вже про кримінальну.
Постійні порушення українських законів – візитівка церковних рейдерів. Наприклад, Тернопільська обласна державна адміністрація вимагала через суд скасувати право власності на храм парафії УПЦ у селі Колосова. У селі Птича Рівненської області представники «УПЦ КП» кілька разів захоплювали храм, який належить громаді УПЦ на правах власності. Після того, як храм відстояли у суді, місцева влада заборонила священику та прихожанам УПЦ користуватись їхнім майном, мотивуючи заборону тим, що церковні богослужіння можуть спровокувати радикально налаштоване населення на заворушення. Фактично, громадян України позбавляють права на віросповідання.
У багатьох українських ЗМІ активно тиражується маніпулятивна інформація нібито про масові переходи громад УПЦ під юрисдикцію так званої УПЦ КП. Насправді українське релігійне законодавство не передбачає, що релігійна громада може «перейти» від однієї конфесії до іншої. Згідно з «Законом про свободу совісті», якщо частина громади хоче перейти до іншої юрисдикції, вона повинна зареєструвати нову громаду та будувати для себе новий храм.
Новітні рейдери роблять інакше. Схема захоплення завжди приблизно однакова. Спочатку у селі розгортають активну пропаганду. Діячі «Правого сектору», невідомі активісти, священики «УПЦ КП» роздають брошури та листівки про те, наскільки поганою і непатріотичною є УПЦ. Про священиків розповсюджують брехню про те, що вони нібито відмовляються сповідати або відспівувати загиблих бійців АТО, що вони не хочуть україномовного богослужіння, що це взагалі «російська церква» і тому інші нісенітниці.
Потім певні активісти ініціюють свого роду «референдум». По людях ходять молодики, які питають, яку конфесію селяни хотіли б бачити в себе, кому треба передати діючий храм. Часто кількість підписів на цих «опитуваннях» перевищує реальну кількість мешканців села. За результатами «референдуму» оголошують збори сільської громади, які видають за збори релігійного осередку. Часто тут приймають потрібне для рейдерів рішення. Тоді на всю країну голосно сповіщають, що ще одна громада «вирішила змінити юрисдикцію».
Насправді сільська громада, яку втягують у рейдерську схему, в принципі не може ухвалювати подібних рішень і тим більше зазіхати на чужу законну власність. У підсумку одну юридичну особу замінюють іншою, одне рішення – іншим. Це класична рейдерська схема. При цьому лояльні до злочинців ЗМІ легалізують підміну понять. Коли ж священиків так званої УПЦ КП запитують про те, чому вони ігнорують українське законодавство, вони, як правило, посилаються на «волю громади» та рішення більшості.
Крадіжки храмів у сільських громад – це не єдиний «проект» опонентів УПЦ. Рейдери працюють над ще одним, більш масштабним, проектом. Ціле «військо» чиновників, депутатів та громадських діячів усіма методами готують громадську думку до того, щоб відібрати в УПЦ її ключові святині – Києво-Печерську та Почаївську Лаври.
Наприклад, на днях екс-голова УНА-УНСО Дмитро Корчинський публічно закликав до захоплення Київської обителі. Раніше, під час подій у Києві зими 2013-2014 років, невідомі вже намагались взяти під контроль територію духовного та адміністративного центру УПЦ. Щодо Почаєва, то цей монастир депутати Тернопільської облради вже тривалий час намагаються забрати з оренди УПЦ, щоб знову зробити її частиною заповідника. До цього закликають долучитись Президента та Прем’єр-міністра.
За матеріалами “Спілки православних журналістів”
Переклад українською Інформаційно-аналітичного порталу “ПроЦеркву”
Просмотров: 834