Голова Юридичного відділу Української Православної Церкви протоієрей Олександр Бахов надав для Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ правовий коментар щодо нашумівшого законопроекту №4511.
22 квітня 2016 року у Верховній Раді України зареєстровано Проект Закону № 4511 «Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором». Ініціаторами законопроекту виступають 13-ть депутатів ВРУ, у тому числі Петренко Олег Миколайович, Бригинець Олександр Михайлович, Левус Андрій Мар’янович.
Дана законодавча ініціатива оформлена у вигляді окремого закону, який повинен встановити особливий статус для релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться у державі, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором і складається із семи статей та прикінцевих положень.
Суб`єкт законодавчої ініціативи у пояснювальній записці до законопроекту обґрунтовує необхідність його прийняття тим, що в Україні діють релігійні організації, керівні центри яких знаходяться в країні, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором. На думку авторів законопроекту, такі релігійні організації несуть загрозу національним інтересам, суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України. Тож з метою захисту національних інтересів України для таких релігійних організацій необхідно встановити особливий статус.
Згідно цього проекту Закону такий особливий статус буде встановлюватись державою для релігійних організацій,керівні центри яких знаходяться в країні, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором, шляхом укладання відповідного договору. Планується запровадження також особливої процедури реєстрації статутів для таких особливих релігійних організацій. А також встановлення погодження кандидатур, що призначаються до керівництва релігійних організацій на центральному та регіональному рівні із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії. Законопроект, окрім іншого, передбачає в обов’язковому порядку погоджувати з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту, запрошення іноземних громадян для проведення проповідницької діяльності на території України.
Такі нововведення, як встановлення особливого статусу для релігійних організацій (стаття 1), укладання договорів із державою для релігійних організацій з особливим статусом (стаття 3), та погодження призначення керівників релігійних організацій усіх рівнів (стаття 5) заслуговують на особливу увагу.
Надання особливого статусу для одних релігійних організацій, на відміну від інших не відповідає вимогам Конституції України та законодавству про свободу совісті, і порушує принцип рівності, встановлений статтею 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», де зазначено, що усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається. Цей самий принцип порушується вимогою укладати договори (угоди) для релігійних організацій з особливим статусом.
Стаття 3 законопроекту передбачає необхідність укладати договори із державою як для новоутворених релігійних організацій, так і для тих, що діють на час набуття чинності цього законопроекту. Такий договір повинен містити: «зобов’язання релігійної організації поважати суверенітет, територіальну цілісність та закони України, а також поважати інші релігійні організації, які проводять свою діяльність на території Україні; зобов’язання держави – гарантувати права та безперешкодну діяльність релігійним організаціям в межах чинного законодавства». Але на сьогоднішній час у Кримінальному кодексі України досить чітко і однозначно прописано, яка відповідальність настає за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, а в Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» вже визначені принципи взаємодії релігійних організацій, які проводять свою діяльність на території України. Тому не зрозуміло у чому полягає необхідність укладати договір, який містить вищезазначені зобов`язання. Маю сумнів, що договір буде містити вичерпний перелік зобов`язань для релігійної організації, і припускаю, що до нього можуть бути включенні пункти, які зобов’язують не тільки «поважати інші релігійні організації» а й визнавати їх канонічність. А у разі відмови підписати такий договір, діяльність релігійної організації буде припинено. Так як згідно статті 7 законопроекту за «…невиконання правових норм, передбачених статтями цього закону…, орган, що уповноважений здійснювати реєстрацію статуту (положення) цих релігійних організацій, ініціює у порядку, передбаченому чинним законодавством, припинення діяльності релігійної організації на території України».
Перелік релігійних організацій, що підпадають під дію цього законопроекту визначений частиною другою статті сьомої Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а саме – релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. На сьогодні всі ці релігійні організації діють як окремі юридичні особи, тому кожна релігійна громада, монастир, єпархіальне управління, релігійний центр та ін., що підпадають під дію цього законопроекту, отримують особливий статус та повинні укласти договір із державою в особі Мінкультури.
Таким чином запровадження особливого статусу для окремих релігійних організацій, і примушування їх до укладання договорів містять ознаки дискримінації, та створюють умови за яких така релігійна організація просто змушена виконати ті чи інші вимоги з боку органів державної влади, або припинити свою діяльність.
Автори законопроекту у статті 5 в кращих радянських традиціях пропонують запровадити практику погодження із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії призначення центрального та регіонального керівництва релігійних організацій. На сьогоднішній день центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії є Міністерство культури України, а тому за цим законопроектом призначення єпископів, намісників, настоятелів та інших керівників релігійних організацій буде відбуватися тільки після погодження відповідних кандидатур із Мінкультури. У зв’язку із чим слід зазначити, що дана законодавча ініціатива грубо порушує конституційний принцип невтручання та відокремленості Держави від Церкви закріплений у статті 35 Конституції України. А також порушує гарантоване цією ж статтею Конституції право на свободу світогляду та віросповідання.
Варто підкреслити, що таке втручання Держави у діяльність Церкви (релігійної організації) ніяким чином не обґрунтовується необхідністю «охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей» (стаття 35 Конституції України, стаття 9 Європейської конвенції).
До того ж, необхідно зазначити, що законопроект містить недоліки техніко-юридичного характеру і в цілій низці аспектів не кореспондується із Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Враховуюче викладене, слід визнати, що законопроектом № 4511 пропонується суттєве обмеження прав на свободу світогляду та віросповідання та поділ громадян України за релігійною ознакою.
Нагадаємо, раніше протоієрей Олександр Бахов зазначив, що вносячи на розгляд Парламенту дану законодавчу ініціативу, нардепи, а вслід за ними ЗМІ знову намагаються розпалити ненависть до Української Православної Церкви.
Просмотров: 1792