Вікарій Блаженнішого Патріарха Антіохійського Іоанна Х єпископ Ерзурумський Кайс (Садік) в інтерв’ю Інформаційно-просвітницькому відділу розповів про ставлення Церкви до останніх подій в Алеппо і поточної ситуації в Сирії, про гоніння на християн і особливий Промисел Божий про православних у часи війни.
— Весь світ вкотре сколихнули події в Алеппо. Яка офіційна позиція Антіохійської Церкви щодо трагедії в цьому місті та в країні в цілому?
— Позиція Антіохійської Церкви очевидна — ми абсолютно не приймаємо ніякого насильства і благословляємо тільки дії, які спрямовані на досягнення миру. У Сирії традиційно представники всіх конфесій разом будували цивілізацію. Християни в Сирії та на Близькому Сході в цілому є найважливішою частиною поліконфесійної мозаїки, яка склалася впродовж століть. Це гармонійна система, з якої жодна ланка не може бути вилучена так, щоб увесь ланцюг не постраждав. Християни і мусульмани століттями жили пліч-о-пліч мирно, а ті рідкісні конфлікти, які виникали, найчастіше були нав’язані ззовні.
Завойовники, які проходили через Близький Схід протягом історії — монголо-татари, хрестоносці, мамлюки, турки – не знищували пам’ятники християнської цивілізації. Ісламські радикали сьогодні знищують все. На наших очах убивають людей — і дорослих і дітей, відрізають їм голови… Сьогодні в Сирії піддаються атакам не тільки наші церкви – знищуються цілі давньоримські античні міста і навіть мечеті. Хто зруйнував мечеть Омейядів у Алеппо, яка є надбанням усієї світової культури? Це зробили ісламісти-радикали. Виникає питання — хто стоїть за всім цим, хто постачає зброю бойовикам, хто створив ІДІЛ, хто привів найманців (у цій війні беруть участь представники 70 національностей) на наші землі? Чому ООН не підносить свій голос, щоб засудити цих людей як злочинців? Навіть ЮНЕСКО зберігає мовчання про руйнування культурних пам’яток.
Це питання далеко не внутрішніх конфліктів у регіоні, рахунки між собою зводять зовнішні політичні сили. Хотілося б у зв’язку з цим нагадати один маловідомий, але характерний епізод з минулого нашої країни.
Коли шериф Мекки Хусейн ібн Алі аль-Хашимі повстав проти турків у 1916 році та звільнив схід Йорданії, Патріарх Антіохійський Григорій IV (Хаддад) привітав від імені всіх арабів, закликав його бути правителем Сирії та сказав: «Я даю тобі руку, і ми разом будемо працювати над розбудовою нової Сирії». В той час при Дамаській Патріархії була пекарня, в якій хліб під час війни роздавали безкоштовно всім нужденним, незалежно від віросповідання. Одного разу Патріарху Григорію IV довелося продати свій хрест з архієрейської митри, щоб купити борошна. Викупив цей хрест і повернув Патріарху один ювелір-мусульманин. Так жили в Сирії завжди.
В результаті бойових дій християн в Алеппо залишилося дуже мало, вони живуть в основному в двох районах міста. Один з них — це район аль-Азізія, де знаходиться єпархіальне управління, яке очолював викрадений митрополит Павел Алеппський (Язиджи) Антіохійської Православної Церкви.
— А чи відомо щось про долю викрадених митрополитів?
— До долі митрополита Павла Алеппського і сиро-яковитського митрополита Алеппо мар Григорія Іоанна Ібрагіма, викрадених ще в 2013 році, спостерігається повна байдужість з боку світових організацій по захисту прав людини. А це представники Церкви – високі ієрархи.
Попри те, що залишатися в Сирії дуже небезпечно, не багато християн покидають країну добровільно, вони просто переїжджають з охоплених війною регіонів у більш безпечні — наприклад, в район, який називається Долина християн (Ваді ан-Насара). В ньому знаходиться 56 християнських сіл, переважно православних. Всього один відсоток від усіх біженців, які покидають Сирію, складають християни, решта — це мусульмани. У Румунії нещодавно прийняли за квотою 1800 нібито громадян Сирії, насправді сирійців серед них було лише 17 осіб. Християни Сирії знають, що це їх земля, їх батьківщина. Ми, близькосхідні християни, — корінне населення цієї країни, не меншість і не гості тут. Вся наша земля освячена кров’ю наших співвітчизників-мучеників.
—А чи можете Ви розповісти про особливий прояв Божественної допомоги християнам в цій жахливій війні?
— Люди часто свідчать про особливі чудеса. Так, приблизно два роки тому в церкві Святого Хреста в Дамаску під час богослужіння ракета пробила стіну і зупинилася біля ікони святої Катерини. Якби вона вибухнула, то були б тисячі загиблих.
Ще один випадок стався у відомому сирійському Сайднайськом жіночому монастирі Різдва Пресвятої Богородиці. Там існує звичай як обітне приношення жертвувати великі, в довжину свого зростання, свічки. Під час одного з богослужінь якийсь чоловік приніс таку свічку і попросив черницю її поставити. Коли він цю свічку віддав і вже спускався сходами храму, з ним стався серцевий напад, він впав на місці.
Черниці кілька разів намагалися запалити цю свічку, у них нічого не виходило (вона гасла сама собою), і тут пролунав крик про те, що людині погано. Всі побігли до місця, де лежав, як пізніше виявилося, мусульманин, який приніс свічку. Він заговорив з черницями та сказав їм: «Обережно, у свічці, яку я приніс, динаміт», і помер на цьому ж місці, прямо на сходах при вході в монастир.
Перст Божий завжди з нами, ми це відчуваємо. А якщо Бог з нами, то хто проти нас?
— Очевидно, що війна ведеться проти Христа.
— Зараз нас, християн, витісняють з Близького Сходу насильно. Наша міграція — вимушена. Слава Богу, що нашим людям є куди їхати — це такі християнські країни, як Україна, Болгарія, Румунія. Я бачу, що тут збереглися церковні традиції, наші люди знайшли тут притулок, їм тут добре, вони всі знайшли роботу, є пастирі, які опікуються ними.
У другій частині нашої бесіди ми поговорили про церковно-державні відносини і про ситуацію навколо Православної Церкви в Україні.
Просмотров: 1110
Господи, помилуй! Військо Боже – Військо Вічне!