«А, сьогодні буде тільки Літургія, молебню не буде?» — єпископ Філарет (Звєрєв) про особливості сучасного літургійного життя (відео)

Четвер, 29.06.2017 17:39

Про те, як з’являються церковні молитви, як часто приступати до Причастя та як уникати крайнощів у церковному житті в  інтерв’ю Інформаційно-просвітницькому відділу УПЦ розповів голова Синодальної Літургійної комісії Української Православної Церкви єпископ Новокаховський і Генічеський Філарет.

Як з’являються церковні молитви

Синодальна Літургійна комісія створена 10 років тому. Першим  і головним її завданням є редагування і створення нових літургічних текстів для новопрославлених святих. Редагувати доводиться дуже багато.

Зараз дуже багато людей вважають себе піснописцями і намагаються щось створювати. Якщо збереться сто людей і кожен проголосить себе – той Тарасом Шевченком, той Лесею Українкою, той Ліною Костенко, вони не створять геніальне творіння. Тому що, щоб бути Ліною Костенко або Тарасом Шевченком, потрібно мати дар від Бога. Це стосується просто поезії. А якщо поезія богослужбова… – це дуже високий політ. Буває так, що аматори намагаються створити службу, акафіст, канон, якісь тропарі, і потім це лягає на стіл Комісії з вимогою: якісь дрібнички там відредагуйте і затверджуйте його якнайшвидше. Ми, звичайно, наскільки можливо, із пошаною ставимось до праці автора, але проблема в тому, що автори створюючи нові літургійні тексти, дуже часто намагаються скопіювати те геніальне, що було раніше, не маючи такої геніальності. Просто скопіювати вислови, просто скопіювати слова тієї чи іншої стихіри або тропаря – а цього дуже мало для того, щоб це створити хорошу службу, це момент, так би мовити, гімнографічний.

Як часто приступати до Святого Причастя

Що стосується загальних літургічних тенденцій, триває дискусія про припустимість – неприпустимість частого Причастя. Наскільки це корисно, наскільки можливо. Із величезним жалем можу констатувати, що зараз ця дискусія дуже часто виходить за християнські межі. Люди сприймають одне одного не як людей з іншою точкою зору, а як ворогів, як відступників, як єретиків. Це погано.

Знаєте, хтось, розповідаючи про цю дискусію, сказав розумну річ. І ті, й інші, і ті, хто виступають за більш часте Причастя, і ті, хто виступають проти цього, бажають блага Церкві і блага кожному чаду Церкви – це потрібно усвідомити. Коли я побачу перед собою вже не ворога, не супротивника, а людину, яка хоче чимось допомогти, думаю, що тон дискусії одразу має змінитися.

Зараз можна сказати, що відбувається літургічне відродження. І відродження, зокрема, і у ставленні до Святого Причастя. Раніше, все таки, як не сумно про це казати, Причастя сприймалось як обов’язок, той обов’язок, який християнин має виконати. Насправді Христос каже:«Якщо не будете споживати Плоті Сина Чоловічеського і пити Його Крові, то не будете мати життя всобі» (Ін. 653), – тобто це шлях до життя, це одна із запорук справжнього вічного життя. І дуже добре, що багато людей це так і сприймають.

Говорячи про частоту Причастя, хотілось би також зауважити, що кожна людина дихає зі своєю частотою, кожна людина їсть – хто більше, хто менше, хто частіше, хто рідше. Причастя – це не якась магічна дія, не магічний препарат, який ти скуштував і автоматично маєш вічне життя. До Причастя потрібна підготовка, до Причастя потрібне особливе побожне ставлення. Якщо буде так, то кожен, з порадою духівника, зможе для себе визначити його частоту: хтось буде це робити частіше, хтось рідше. Але, без всяких сумнівів, Причастя має бути центром церковного життя.

Про сучасні проблеми і крайнощі у церковному житті

Окрім того одним із найголовніших напрямків, затверджених Священним Синодом, є просвітництво. Сьогодні все, що стосується богослужіння, сприймається досить складно, і так сприймається з однієї простої причини: тому що люди в Церкву прийшли не просто нецерковні, а з великим нецерковним досвідом, і вони дуже часто вдаються до якихось крайнощів. Або так, або так – середини бути не може. Той, хто думає по-іншому, той є зрадник, єретик. Тому нашим завдання є розповідати про те, що і як відбувається насправді, для того, щоб те, що потрібно сприймати, а те, що непотрібно відсікати. А найголовніше – навчити любити богослужіння, цінувати і розуміти його.

Мені колись довелося спостерігати, років 20, може 25 тому, зібрались люди й кажуть: “А, сьогодні буде тільки Літургія, молебню не буде?”. Дуже багато людей сприймають Літургію так: “а, це просто Літургія”, хоча, насправді, це найвище і справді небесне Таїнство, яке відбувається на землі.

Ось розуміння цього – з одного боку, з іншого боку – правильна, здорова, осмислена проповідь, я думаю, дадуться взнаки і через певний час ми будемо мати все-таки людей, які люблять Літургію, які намагаються її зрозуміти, які ставляться до неї з побожністю і які приступають до Причастя саме так, як зараз говорять в практиці Грецьких Церков: “Зі страхом Божим, вірою і любов’ю”.

Просмотров: 2067

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *