Пантелеімон: лікар, християнин і мученик

Середа, 09.08.2017 01:57

9 серпня – день пам’яті великомученика Пантелеімона. У рамках спільного проекту Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал про святого, підготовлений редакцією журналу “Фома в Україні”.

У житті дуже часто буває так: росте собі дитина, рідні вчать її, хочуть бачити в ній якогось професора елітного вишу або знаменитого актора, а він, коли виросте, візьме – і свідомо пов’яже своє життя з непрестижною, але дуже близькою його душі професією. Правда, зараз цим важко кого-небудь здивувати, а ось років сто тому самостійний вибір життєвого шляху всупереч місцевим традиціям і цінностям міг мати непередбачувані наслідки.

Аж до того, що глава роду або місцевої громади міг просто вбити непокірного юнака. Особливо страшно було, якщо людина змінювала релігію – в такому випадку його, як мінімум, чекало загальне презирство. Цей шлях пройшли багато християнських мучеників, які, незважаючи на відразу суспільством, до самої смерті були вірні ідеалам Христа, в якого вони увірували раз і назавжди. Одним з таких мучеників був молодий талановитий лікар на ім’я Панталеон. Його ми знаємо як Пателеімона Цілителя.

В кінці III століття в місті Нікомедія на березі Мармурового моря в родині знатного громадянина Євстрогія і його дружини Еввули народився хлопчик. Назвали його Панталеоном – «подібний до лева». Батько мріяв зробити сина мужнім і хоробрим, тому й дав йому таке ім’я. Але хлопчик виявляв зовсім інші схильності – м’який і спокійний, він більше годився для мирної і творчої справи, ніж для військової або політичної кар’єри. Хлопчик був особливо чутливий до болю інших, мав трепету натурою та чуйне серце.

Батько Панталеона був язичником, а мати – таємною християнкою. Євстрогій дружину любив і не противився її релігійним поглядам, але сам приймати християнство не хотів. Вихованням сина перші роки займалася Еввула, яка і посіяла в його серце насіння слова Божого. Євангельські заповіді знайшли в лагідному хлопчику живий відгук, і під впливом матері дитина стала ще більш чуйною. За своє добре серце хлопчик отримав своє друге ім’я – Пантелеімон, що означає «всемилостивий».

Але Еввула прожила недовго – ще навіть не будучи підлітком, Пантелеймон став сиротою. Його вихованням зайнявся батько, який відразу став прищеплювати дитині язичницькі погляди. Незабаром хлопчик почав забувати християнство, але його характер не змінився – той же допитливий розум, те ж добре серце, та ж чуйна душа. І батько вирішив віддати юнака в медичну школу, під керівництво найвизначнішого доктора Євфросина.

У школі молодий лікар нажив чимало ворогів, оскільки всі заздрили його здібностям. Пантелеімон був першим учнем і прекрасно знав не тільки теорію, а й мав надзвичайну професійну «хватку». Учитель довіряв йому найскладніших хворих, і юнак справлявся із завданням. Злі язики пускали різні чутки, але не могли нічого зробити проти Пантелеімона – він мав бездоганну репутацію, повагу серед пацієнтів і прихильність свого вчителя. При цьому молодий лікар не пишався собою, і найчастіше навіть не брав плати за лікування. До нього йшли натовпи, і це викликало ще більшу ненависть колег.

Але юнака мучив сумнів. Язичництво здавалося йому мертвим. Він шукав справжній сенс життя. Йому набридли інтриги, гонки за славою і грошима. Розмірковуючи про це одного разу, він йшов по вулиці. Раптом, його покликав старий, що сидів на порозі будинку. Старий був священиком Єрмолаєм, який з нечисленною групою християн переховувався від переслідування. Єрмолай побачив внутрішні терзання юнака і вирішив поговорити з ним. Вони довго розмовляли, і з кожним словом старого священика Пантелеімону ставало ясно, що істина, яку він так шукає, – в християнстві. Але хрещення приймати він ще не наважувався. На допомогу був посланий випадок.

Якось, після чергової розмови з Єрмолаєм, Пантелеімон побачив на вулиці мертвого хлопчика, якого вкусила змія. Труп лежав біля ніг лікаря, а змія звивалася поруч. І тут Пантелеімон скрикнув: «Господи, якщо Ти хочеш, щоб я став християнином, нехай хлопчик оживе, а змія здохне!». Після його слів змія загинула, а малюк піднявся, немов він просто спав. Це чудо остаточно запевнило Пантелеімона в його виборі, і він прийняв Хрещення.

Єдина житійна ікона св. Пантелеімона візантійського часу

Спочатку про це ніхто не знав. Але один раз до юного лікаря на прийом привели сліпого. Нещасний витратив величезні гроші, але жоден лікар йому не допоміг. Пантелеімон розумів, що цього пацієнта не вилікувати звичайними методами, і тоді помолився Богу і провів рукою по очах хворого. Сліпий став зрячим. Після цього чуда в християнство звернувся і батько Пантелеімона Євстрогій. А зціленого чоловіка незабаром зустріли на вулиці лікарі. З цього часу вони стали ще більше заздрити таланту святого, адже він забирав у них всіх клієнтів. Дізнавшись від сліпця, що Пантелеімон – християнин, нечисті на руку колеги придумали, як позбутися від конкуренції.

Нікомедія, де жив Пантелеімон, була східною столицею імперії, тут знаходилася резиденція імператора. В цей час християн убивали – імператори вважали їх ворогами народу, порушниками традицій і зрадниками. Звинувачення людини в тому, що він християнин, автоматично підписувало смертний вирок. Але була і можливість врятуватися – багатьом послідовникам Христа пропонували зректися своїх переконань. Зречення запропонували і Пантелеймону. Імператор особисто знав талановитого лікаря і хотів зробити його своїм лікарем. Тому вбивати Пантелеімона правителю було шкода. Слідство стало наполягати на зреченні, але святий був непохитний, і навіть тортури не зламали його віру. Зрештою, після довгих допитів і звірських мук, Пантелеімона обезголовили. Сталося це в 305 році. Частинки його святих мощей знаходяться в багатьох місцях християнського світу, а голова зберігається на Афоні. У народі зафіксовано безліч випадків зцілення по молитвах цього святого лікаря.

Пантелеімон – небесний покровитель медиків. Його професіоналізм у поєднанні з вірою в Бога давав блискучі результати. Його життя – яскравий приклад того, як лікар може служити своєму пацієнтові. На жаль, і раніше, і зараз знаходились лікарі, які бачать у хворому об’єкт наживи і яким абсолютно байдужа доля пацієнта. Але є й інші – ті, на яких тримається медицина. Ті, хто ночами стоять біля операційного столу, рятуючи життя. Ті, хто пішки обходять дільниці, отримуючи натомість жебрацьку зарплату. Ті, хто не вступає в угоду зі своєю совістю і на особисті кошти допомагає людям. Ті, хто з молитвою і вірою в душі починають свою зміну. Церква знає багато лікарів, які до кінця виконали заповідь Христа про любов до ближнього. Це Косма і Даміан, Кир і Іоан, Агапіт і наш недавній сучасник професор Валентин Войно-Ясинецький, більш відомий як архієпископ Лука. Але першим в числі цих святих лікарів, без сумніву, стоїть Пантелеімон, який заклав духовні основи медицини і безкомпромісно з’єднав у своєму служінні високий професіоналізм і глибоку віру в Бога.

Переклад українською Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ

Просмотров: 785

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *