Велика святиня Церкви: Володимирська (Вишгородська) ікона Божої Матері (+ІНФОГРАФІКА)

Четвер, 07.09.2017 15:15

8 вересня Українська Православна Церква згадує стрітення чудотворної ікони Божої Матері «Володимирська».

Образ Пречистої Богородиці «Володимирська», який має ще й іншу назву «Києво-Вишгородська», є найдавнішим серед сімнадцяти Богородичних ікон, згаданих у церковному календарі.

В рамках спільного проекту Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує оповідь про цей чудотворний образ за матеріалами редакції журналу «Фома в Україні».

В історії і політиці Русі для сучасної людини існує чимало парадоксів. Дійсно: ми живемо в суспільстві з міцною секулярною свідомістю.

Коли уявити собі світ, де навіть жорстокий, по-своєму підступний, політик може бути одночасно людиною цілком церковною, віруючою, навіть досягти святості — майже неможливо.

Але це для Середньовіччя парадокс із серії «очевидне — неймовірне». Тоді якраз так і було: віруючий і не мислить себе без Бога, молиться, роздає милостиню, кається… і одночасно політично нещадний, небезпечний для опонента, володар.

Це для Середньовіччя мало не аксіома. Над якою піднімалися небагато, серед яких — Володимир, Борис і Гліб, можливо, ще Федір Іоаннович… І історія, пов’язана з великою святинею, Володимирською іконою Божої Матері, теж із числа характерних середньовічних. А було так. У момент загострення боротьби між руськими містами і князівствами, нащадок святого Володимира святий благовірний князь Андрій Юрійович, в народі прозваний Боголюбським, розорив Київ. І в 1169 році силоміць вивіз з опального міста ікону Богородиці. Він відправився з нею в бік Володимира-на-Клязьмі, в далеку північно-східну частину Русі, де прагнув зміцнити власну столицю великого і незалежного князівства.

Чи був цей вчинок проявом політичної далекоглядності або ж був наслідком особистої полум’яної віри — можна сперечатися. У ті часи практично ніяка людина не мислив життя без Бога, тому часто важко для Середньовіччя відокремити політичні діяння від справ віри. Крім того, церковне Передання зберегло образ іншого князя Андрія — молитовника, святого. І дійшли до нас чудові храми, побудовані з його волі (разом з відкриттями археологів) підтверджують його високе особисте благочестя і особливу ревність до віри.

З волі Божої, образ, спочатку викрадений у киян, дуже скоро став святинею не тільки князівського будинку, але і всієї держави, яку створював Андрій. В цій якості він «повернувся» і в Київ, і в кожне православне місто. Образ став надбанням православних церковних людей по всій землі. Зараз ця святиня знаходиться в Москві, в Третьяковській галереї. Мова йде, звичайно ж, про Володимирську ікону Божої Матері.

***

Створення найвідомішої з тих, що дійшли до нас руських ікон зазвичай пов’язують з ім’ям євангеліста Луки. Він володів талантом художника і ще за життя Діви Марії написав кілька Її портретів. За переказами, ікона Володимирської Божої Матері була написана саме апостолом Лукою в першому столітті від Різдва Христового: за бажанням сучасників апостол змалював лик Богоматері з Немовлям на руках, причому зробив це на дошці столу, за яким в юності Спасителя сиділи Іісус Христос, Діва Марія і Йосиф Обручник.

Точних підтверджень цьому немає, і Церква не наполягає на буквальній достовірності такого переказу, однак і не відкидає його. Існує велика кількість копій, які століттями переписувалися безіменними майстрами з покоління в покоління. Однією з таких ікон, можливо, і є Володимирський образ.

Він був подарований киянам Константинопольським патріархом Лукою Хрисовергом як благословення руському стольному граду. Після свого прибуття на Русь ікона з 1131 року перебувала в Богородичному монастирі, який знаходився у Вишгороді — одному з північних передмість Києва. Більшість дослідників вважає, що Вишгородську реліквію створили візантійські майстри, але є цілком обґрунтоване припущення, що вона може мати і суто руське походження, а написав її преподобний Аліпій Печерський, відомий київський іконописець XI–XII століть. Як би там не було, вже з самого початку свого існування святе зображення Богородиці особливо шанувалося русичами, практично відразу ставши національною святинею.

Київський період історії Володимирської ікони збігся з часом князювання Юрія Долгорукого — одіозної особистості і суперечливої. Ця людина, по суті, почала активну колонізацію тих земель, які лежали на північний схід від нинішнього Курська. Власне, процеси оволодіння слов’янами нових територій відбувалися і багато раніше, але саме Юрій поставив справу на державний рівень. І якщо до нього простори північно-східних лісів були практично нічийними, то приблизно при цьому князеві освоювані простори стали вважати вже державною власністю, тобто власністю князя і його клану. Так поступово, в противагу сформованим вічевим порядкам Києва, Новгорода, Смоленська і Галича, затверджувалися самодержавні тенденції Суздаля, Ростова і Володимира. Єдина колись Русь входила в період роздробленості і незхожості різних політичних традицій.

Будучи провідником абсолютистської політики, Долгорукий, однак, був людиною старої закалки. Він міцно тримався за Київський престол, прагнув зберегти Київ столицею. А його син Андрій — людина іншого складу. Він виріс на Північному Сході Русі, тому рідні простори йому куди миліше центральних земель держави. І зрештою, він вирішує остаточно порвати з Києвом, повністю присвятивши своє життя розвитку власного уділу. А щоб його починання отримали благословення згори, князь вирішує забрати з київських меж найбільш шановану святиню Русі і перенести її в столицю північних володінь, якою в той час було місто Володимир. Для Боголюбського такою бажаною реліквією була Вишгородська ікона.

Спочатку вона знаходилась в Боголюбах — передмісті Володимира, де містилася заміська княжа резиденція. Але дуже скоро її перенесли в саму столицю і помістили в тільки що побудований Успенський собор, яким князь дуже пишався і вважав справою всього свого життя. Храм став постійним місцем перебування образу. Щодня до нього приходили велика кільскість людей, і багатьом з них за їх гарячим молитвам Пречиста Діва подавала зцілення і звільнення від різних скорбот. Так тривало до самої татаро-монгольської навали 1238 року, коли практично всі міста Русі були зруйновані і спалені завойовниками. Але волею Божою в дні страшного розорення ікона не постраждала — існує легенда, що увірвалися в собор ординці, здираючи зі стін всі блискучі і ті, що мали хоч якусь цінність предмети, просто побоялися чіпати святиню. Вони дивилися на лик Богоматері, і їх охопив невимовний жах, вони змушені в поспіху були покинути храм.

Vladimir.ikona___2

Всі роки чужоземного ярма святий образ перебував у Володимирі. Але через сторіччя його на деякий час принесли в Москву. Сталося це при набігу Тамерлана у 1395 році. Тоді жителі столиці, усвідомлюючи навислу над ними загрозу і розуміючи, що орди завойовників багаторазово перевищують число руських ратників, занепали духом, і ніщо не могло прогнати тугу з їх сердець. Тоді митрополит Кіпріан і наказав доставити в місто Володимира велику святиню — щоб вона надихнула морально пригнічених воїнів. І сталося диво — Тамерлан відступив, так і не давши бою. Легенда свідчить, що Богородиця особисто з’явилася йому уві сні разом зі святими, і це бачення устрашило завойовника. Він вирішив не ризикувати і не мати справу з духовними покровителями москвичів.

Після цього випадку ікона стала шануватися ще більше, а день вигнання Тамерлана — 26 серпня (8 вересня) — увійшов в церковний календар як святковий.

До речі, з першим прибуттям образу в Москву пов’язана історія заснування Срітенського монастиря і Срітенського бульвару. В глибоку давнину сучасна Срітенка була далеким передмістям столиці, і саме в цьому місці — на Кучковом полі — зустрічало духовенство («сретало») хресний хід з Володимирською іконою. Пізніше на честь цієї зустрічі і місцевість отримала відповідну назву.

У Москві тоді лик Богородиці не залишився — його повернули у Володимир, де він перебував ще сто років. Тільки у 1480 році ікону Богородиці остаточно перенесли до Москви.

Привід, у зв’язку з яким був організований цей перенос був трагічним — на річці Угра, на східних рубежах держави стояли два війська — Великого князя Івана III і хана Ахмата. Вони зійшлися із-за дуже важливого питання — Русь відмовилася визнавати Орду своїм господарем.

Після тривалих маневрів армії зустрілися, але жодна сторона не наважувалася почати бій першої. Скориставшись сприятливою ситуацією, в тил ворога була направлена диверсійна група, і це примусило хана повернути назад, по суті, прийнявши виставлені умови. І нехай до кінця XVII століття Русь страждала від набігів степовиків, це були вже саме набіги, а не цілеспрямовані походи за даниною; після «стояння на Угрі» вона перестала бути данником Орди. Перемогу над Ахматом було присвячено Богородиці, до якої невпинно молилися перед пречистим Володимирським образом. Так з 1480 по 1918 рік ікона зберігалася в Успенському соборі Кремля зліва від головних царських врат.

Прийшов кривавий 1917 рік, і через декілька місяців після революції і захоплення більшовиками влади святині були конфісковані. Володимирську ікону спочатку направили на реставрацію, потім вона експонувалася в Державному історичному музеї, а в 1930 році її передали в Третьяковську галерею. До 1989 року вона знаходилася в самому приміщенні музею, поки в 1989 році її не помістили в спеціальному кіоті у відновленому храмі святителя Миколая в Толмачах.

Ікона належить до давнього типу зображень Богородиці, який називається «Елеуса», тобто «Розчулення». Це найніжніші ікони Богородиці, на них Пресвята Діва пригорнулася до Свого Сина, а Він — до Неї. Вони ніби ведуть якийсь внутрішній діалог між собою, а той, хто молиться, стає ніби учасником цієї розмови Матері і Богонемовляти.

На жаль, ікона майже втратила свій первісний вигляд — від стародавнього барвистого шару збереглися лише фрагменти — лики Спасителя і Богородиці, а також елементи одягу. Решта — більш пізні домальовування, виконані вже володимиро-московськими майстрами після того, як зображення декілька раз потерпало від пожеж.

Vladimirskaia_ikona_infografika_

Переклад українською здійснено Інформаційно-просвітницьким відділом УПЦ

Просмотров: 1773

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *