Страсна Седмиця у Єрусалимі: Парафіяни захоплених храмів УПЦ прибули на Святу Землю з особливою місією – інтерв’ю

Четвер, 05.04.2018 13:02

Парафіяни храмів Української Православної Церкви, які були захоплені протягом останніх років прибули на Святу Землю у Єрусалим. Віряни у ніч на Велику П’ятницю пройдуть Дорогою Скорботи з молитвою за Україну і молитимуться від імені своїх громад за те, щоб Господь повернув мир у їхні села і втрачені храми. Це найважливіше і найвідповідальніше паломництво у їхньому житті.

Інформаційно-просвітницький відділ публікує інтерв’ю з паломниками, підготовлене Центром інформації УПЦ. Кореспондент Центру дізнався з якими думками православні українці вирушили на Святу Землю.

Володимир Пчоловський, 47 років, водій, парафіянин Свято-Лукинського храму села Білогородка Дубинського району Рівненської області

У селі нашому знаходиться стара дерев’яна церква, якій вже більше ста років. Завжди там відбувалися богослужіння, ходили люди, і не було ніяких проблем.

Після Майдану почалися розмови, що люди хочуть, аби богослужіння правилися українською, а не по-слов’янські, і з того все почалося. І міліція тут була і військові, та зрештою Церкву нашу у громади відібрали.

Нас залишилося близько 60 прихожан Української Православної Церкви. Потрібно було місце, аби збиратися, і одна жіночка (вже вдовиця, сама вона ще 1944 року) виділила нам дві кімнати у своїй хаті. Там рік у нас відбувалися служби, аж доки не побудували вже свій храм.

Також допоміг один наш прихожанин, який виділив особисті свої 10 соток землі, на цих сотках ми і побудували собі нову церкву. На будівництво скидалися, хто скільки зможе – хто по 500 грн., хто по 1000 грн., слава Богу, допомагали нам і наші підприємці більш значними сумами.

Я займаюся домашнім господарством, працював водієм, тому особисто возив і пісок, і ліс на будівництво нашої нової церкви. Громада висунула мене на таку відповідальну роботу – то й займався з Божою допомогою.

Щоправда, перший час від прихильників Київського Патріархату лунали погрози – казали, що і гармату кинуть, і храм підірвуть, щоб не будувалися. Коли погрожували, називали сепаратистом, я відповідав: «Яким хрестився, таким і зостався…»

Але, слава Богу, усе це згодом вщухло, а два роки тому митрополит Варфоломій нам освятив церкву. А вже, як задзвонили дзвони нашої церкви, то й усе вщухло. Навіть три сім’ї до нашої парафії перейшло. Може б і більше перейшло, але багатьом просто соромно – це ж село, що скажуть люди…

До Єрусалиму приїхав молитися, щоб Господь дав нам миру і спокою. Забирати назад церкву ми вже не прагнемо – бо свою побудували, але хочемо спокійно і мирно жити у нашому рідному селі.

Діонісій Сапожник, 20 років, студент, парафіянин Хресто-Воздвиженського храму УПЦ в Угринові Горохівського району Волинської області

Для мене це перша подорож до святого Єрусалиму, і, коли дізнався, що зможу особисто побувати на землі, де ходив Господь, дуже хвилювався. Їду молитися за мир у нашій країні, за спокій у нашому селі, і за те, щоб люди в Україні не конфліктували, а жили у злагоді.

Церква, яка знаходиться у нашому селі, досить давня – їй вже близько 200 років. У вересні 2014 року за ініціативи одного місцевого депутата і голови колгоспу відбулося силове захоплення нашого храму представниками Київського Патріархату – у церкві просто зрізали і замінили замки, а громаду не пускали до приміщення храму. Батюшці навіть доводилося справляти службу просто на вулиці, доки не облаштували одне з приміщень церковної хати, яке належить нашому настоятелю, там і зараз звершується служба.

Вже понад три роки за нашу церкву відбувається судова тяганина, а представники Київського Патріархату, окрім самої церкви, висловлюють свої претензії навіть на будинок священика, у якому моляться наші парафіяни сьогодні.

Руслан Степик, 39 років, будівельник, парафіянин Храму Петра і Павла села Кинахівці, Збарацького району Тернопільської області

Поїхати до Єрусалима – це велика честь для кожної людини. Молимося за мир і спокій, за здоров’я усіх наших односельчан, які добудовують сьогодні нашу церкву. Будемо молитися за нашого батюшку, отця Віталія, адже, якби не він, наша громада і досі лишалася б без храму. І найголовніше – проситимемо у Бога, аби в Україні нарешті закінчилася війна.

Наш храм Петра і Павла був збудований у 90-х роках Українською Православною Церквою і силами нашої громади, яка його доглядала і ремонтувала за потреби.

Минулого року наш храм забрали представники Київського Патріархату. Спершу почалися підбурюючі розмови про те, що «війна у державі, наші гинуть» і «Церква повинна бути українською».

У травні кілька десятків людей вдерлися до вівтаря через паламарку, силоміць виштовхали настоятеля з храму, кинувши його по сходах, та почали звершувати власне «богослужіння».

Коли залишилися без храму, спершу думали навіть наметову церкву зробити, але знайшлися добрі люди, виділили приміщення для богослужінь. Згодом ми об’єдналися із громадою сусіднього села Бутин, де Київський Патріархат також відібрав храм, і майже за п’ять місяців побудували там церкву. Звісно, працювали всі безкоштовно, заради того, аби у нас був свій храм.

Надія Орійчук, парафіянка храму на честь рівноапостольної Марії Магдалини села Бадівка Острозького району Рівненської області

Ми із великим тремтінням у серці привезли святу ікону до Єрусалима і сподіваємося, що завдяки цим молитвам повернемо мир і храм. Адже вже зараз дехто з наших односельчан, які «відкололися» колись від Церкви, тихенько передають нам свої грамотки, аби ми молилися за їхніх родичів. Ми молимося і віримо, зможемо жити у мирі та любові…

Нашу сільську церкву будувала наша громада – люди і гроші жертвували на храм і займалися безпосередньо самим будівництвом. Але так сталося, що нашу церкву захопили, зрізали замки і присвоїли собі представники Київського Патріархату.

Через боротьбу за храм у селі виникли дуже великі чвари, і атмосфера нехороша дуже. Тому їдемо на Святу Землю, аби помолитися за наших людей, за єдину Церкву, щоб мир і спокій настав між людьми.

Валерій Василишин, підприємець, парафіянин Храму на честь рівноапостольної Марії Магдалини села Бадівка Острозького району Рівненської області

У нашому селі є і протестантські церковні громади, але православний храм завжди був один.

Після Майдану почалися підбурювання односельчан – ходили люди по селу із провокативними питаннями: «Кого хочете бачити у селі, Україну чи Москву?». Таким чином розбурхали людей, після чого 2014 року відбулися незаконні збори, і захопили наш храм.

Зараз наша громада молиться у хатині, яку пожертвувала місцева жителька для богослужінь, і ця хатина набивається повна. На відміну від церкви Київського Патріархату, куди ходить по 5-6 людей.

На Святу Землю приїхала помолитися за нашу Україну і за мир у всьому світі. Йду Хресною Ходою у Єрусалимі, аби мир і спокій прийшов на нашу землю, щоб люди перестали боротися із Церквою і захоплювати православні храми.

Марія Фурманець, прихожанка храму на честь Успіння Пресвятої Богородиці села Птича Дубенського району Рівненської області

Чотири роки йде протистояння за нашу церкву і чотири роки закритий наш храм. Ми вже чотири роки просимо Матінку Божу і Святого Миколая, аби вони допомогли нам відстояти нашу церкву, але знаємо, що без Божої волі він нам не відкриється. За цей час напруга спала, але ми досі охороняємо наш храм і чергуємо під церквою.

Із радістю, трепетом і сльозами ми приїхали до Єрусалиму, аби молитися за мир, за єдність, за любов. Помолимося за нашу Україну, пройдемо тими слідочками, якими ходив наш Спаситель, де ходили апостоли і Божа Матінка. Наш храм названий на честь Успіння Пресвятої Богородиці, і я хочу попросити її, щоб на нашій Україні запанував мир і любов. Буде в нас любов – не буде таких протистоянь. Щоб ми з’єдналися у нашому Православ’ї. Проситиму за усіх земляків, за рідних, дітей, за тих, кого знаю і не знаю. І вірю, що Господь пошле нам мир, і ми зможемо вільно зайти у свій храм і помолитися за свою Україну.

Дарина Чугаєвська, Центр інформації УПЦ

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

Просмотров: 476

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *