Слово «пророк» займає важливе місце в біблійному словнику. І, як правило, асоціюється з двома історичними особистостями. Це Мойсей та Ілля. З Мойсеєм все начебто зрозуміло – він і народ ізраїльський з рабства вивів, і релігійно-політичну систему євреїв в загальних рисах створив, і слід після себе залишив на століття. А ось з Іллею не все зрозуміло. Він і письменством не займався, і маси за собою не вів, і не був, як сьогодні б сказали, громадським активістом.

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал, підготовлений редакцією журналу “Фома в Україні”.

І все-таки, за що Ілля так високо піднесений і іудаїзмом, і християнством, і ісламом? Виявляється, головним в його служінні була віра – така віра, яка в вирішальний момент іудейської історії дозволила цьому народу зберегти справжню релігію. Життя Іллі – приклад того, як Господь силою однієї людини може вершити долі цілого народу.

***

… Після смерті царя Соломона єдина держава, яка об’єднувала дванадцять колін єврейського народу, розділилася на два царства – Іудейське і Ізраїльське. Незабаром після цього ізраїльські царі відпали від шанування істинного Бога і стали поклонятися ідолам, розбещуючи свій народ. Але Господь не буває поруганим, і під час правління Ахава і його дружини-язичниці Єзавелі, підкоряючись Божій волі, на пророче служіння вийшов великий ревнитель і свідок Його слави і могутності – Ілля Фесвітянин. Він почав свою проповідь, коли серед багатомільйонного населення Палестини тільки сім тисяч чоловік зберігали вірність своєму Творцеві. Ілля ризикував в будь-яку хвилину бути вбитим за наказом Єзавелі, яка знищила в Ізраїлі всіх Божих пророків. Але, сповнений вірою в Господа, він ніколи не відступав від свого головного життєвого покликання – повернути співвітчизників до шанування істинного Бога.

…Одного разу до палацу до Ахава прийшов незнайомець. Це був високий літній чоловік. Його смагляве шляхетне обличчя, обпалене пустельним сонцем, і висушену гарячим повітрям, прикрашала густа густа борода. Довге волосся щільним покривом спадало нижче плечей. На Ахава дивилися живі чорні очі, променистий погляд яких проникав в саму глибину душі співрозмовника. Незнайомець, не чекаючи від царя будь-яких слів, відрубав:

– Клянуся Богом Живим, якому я служу! У ці роки не буде ні роси, ні дощу, хіба що по слову моєму.

Ахава настільки вразили такі слова, що він стояв мовчки, немов німий. Коли відвідувач став йти, цар, подолавши свою розгубленість, запитав:

– Хто ти?

– Я  Ілля Фесвітянин, пророк Істинного Бога. Того, Кого ти забув, поклоняючись ідолам і ведучи до духовної загибелі свій народ, – відповів чоловік і, швидко віддаляючись, зник в глибині галереї …

…Коли почалася передбачена посуха, і настав голод і нестача води, Ілля, слухаючись Божого веління, попрямував до джерела Керіті на сході Палестини. Там ворони годували святого, вранці і ввечері приносили хліб і м’ясо. Але незабаром джерело висохло, і тоді Господь наказав Іллі йти на захід, в фінікійське селище Сарепту поблизу міста Сидону.

– Залишайся там: Вдова буде годувати тебе, – сказав йому Бог.

Прийшовши у вказане місце, пророк зустрів біля воріт селища бідну жінку, яка збирала дрова. Замучений спрагою і голодом, Ілля попросив її принести води і хліба. Але вона сказала:

– Клянуся тобі, що немає у мене ніякої випічки, крім жмені борошна. Ось, я візьму дрова і спечу останній корж для себе і для сина мого. З’їмо й помремо.

– Не бійся! – сказав Ілля твердим голосом, зі сподіванням на Бога. – Спечи корж для мене, а собі і синові приготуєш потім. Відтепер і до кінця посухи Господь зробить так, що в твоєму домі завжди буде борошно і масло.

Слова пророка справдилися. Запаси борошна і масла не виснажувалися, і жінка могла вільно прогодувати не лише себе і сина, а й святого Іллю, який аж до кінця посухи жив в її будинку.

Одного разу у цій вдови захворів син. Він деякий час пролежав на одрі і незабаром помер. Бачачи горе бідній матері і бажаючи зміцнити її віру в Бога, Ілля взяв хлопчика, поклав у своїй кімнаті і, схилившись над ним, тричі звернувся до Бога: «Господи, Боже мій! Нехай повернеться в цього отрока його душа!». Господь почув молитву пророка: хлопчик ожив і був повернутий своїй матері. Так по Божому провидінню вперше в історії Старого Завіту було звершено диво воскресіння мертвої людини…

Олександр Іванов (1806-1858). Ілля Пророк в пустелі.

***

… Уже багато місяців тривала посуха, знищуючи всю рослинність, висушуючи водойми і прирікаючи на смерть худобу і звірів. На третій рік посухи Господь сказав Іллі:

– Піди і покажися до Ахава, а Я дам дощ на землю.

По дорозі до царя, Ілля зустрів благочестивого чоловіка на ім’я Овдій, який служив у палаці у Ахава. Ілля сказав йому:

– Повідом Ахаву, що я тут.

Овдій довго не погоджувався це зробити, боячись царського гніву. Але Ілля заспокоїв його, і незабаром цар сам прийшов до пророка.

– Це ти бентежиш ізраїльський народ? – сказав Ахав, підходячи до Іллі.

– Не я його бентежу, а ти і дім батька твого. Ви поклоняєтеся ідолам і забули Бога Живого, – з мужністю відповів Ілля. – Збери всіх своїх жерців і приведи їх до гори Карміл. Там я буду чекати вас.

У призначений день під горою зібралося кілька тисяч осіб. Окремою групою стояло вісімсот п’ятьдесят язичницьких жерців, які служили головному ідолу – Ваалу. Тут же був присутній і сам цар.

– Довго ви будете скакати на двох галузках? – сказав Ілля, звертаючись до народу. – Якщо Господь є істинний Бог, то за Ним, а якщо Ваал, то за ним!. – І, повернувшись в бік жерців, він грізно крикнув:

– Вас багато, а я один. Давайте принесемо жертви: Ви – Ваалу, я – Господу Богу. Але вогню під жертвами розпалювати не будемо. Ви закликайте Ваала, а я буду закликати ім’я Господа Вседержителя. Той бог, який дасть свою відповідь і зведе з неба вогонь, той і є Владика всього світу. Нехай всі дізнаються, Хто є істинний Бог!

Пропозиція Іллі сподобалося народу, і жерцям дали право першими принести свою жертву Ваалу. Вони зробили жертовник, приготували дрова, закололи тельця і стали молитовно звертатися до неба: «О, Ваал, почуй нас!». Але їх молитви були безрезультатні: небо мовчало, а жертва продовжувала лежати на дровах. До самого вечора жерці кричали, кололи себе ножами, судомно корчилися в шаманському танці, але відповідь з неба так і не надійшла.

– Досить. Тепер відійдіть, щоб і я приніс жертву Господу Богу, – сказав Ілля жерцям. І, звернувшись до простого народу, мовив:

– Підійдіть до мене.

Потім він спорудив з дванадцяти каменів жертовник, поклав на нього дрова і заколотого тільця, обкопав жертовник ровом і рясно полив жертву водою, яка, стікаючи, наповнила рів. Зробивши все це, Ілля почав молитися:

– Господи, Боже Авраама, Ісака та Якова! Почуй мене, Господи, почуй мене нині у вогні! І нехай пізнає цей народ цей, що Ти – Бог. І Ти звернеш серця до Себе!!

І тут Господь явив чудо: З неба зійшло величезне вогняне полум’я і знищило тільця, дрова, жертовник і навіть воду, якої Ілля поливав жертву. Все пожер вогонь.

Люди в страху попадали долілиць, славлячи Бога і повторюючи: «Господь є істинний Бог!».

– Можеш відправлятися додому, – сказав Ілля до Ахава. – Їж і пий, бо я вже чую шум дощу.

Промовивши це, святий піднявся на вершину гори і став молитися Богу про дарування дощу. Через деякий час в західній частині неба з’явилася маленьке хмара, яка ставала все більше і більше. І ось вже грізні сірі хмари заволокли небо, подув сильний вітер і пішов сильний дощ, живлячи довгоочікуваною вологою змучену землю …

***

… Наближалися останні дні земного життя пророка Іллі. Одного разу Господь сказав йому:

– Іди в село Авел-Мехолу і там знайдеш Єлисея, Шафатового сина. Помаж і благослови його на пророче служіння, бо він стане учнем твоїм і приємником твоїм після тебе.

Єлисей з радістю пішов за Іллею і став його невідлучним супутником. Одного разу вони прийшли до Йордану. Потрібно було перебратися на протилежний берег, а переправи в цьому місці не було. Ілля взяв свій плащ і вдарив ним по воді. Вода розступилася перед ним, і він разом з Єлисеєм перейшли на той берег по сухому дну. Учень і вчитель стали прощатися.

– Скоро Господь забере мене. Проси, що тобі зробити, перш ніж ми розлучимося?

– Отець, сила, яка в тебе, і пророчий дар, який у тебе, нехай будуть на мені подвійно.

– Нелегко виконати те, що ти просиш. Але якщо побачиш, як я буду взятий від тебе, то виповниться твоє прохання.

Так вони йшли і розмовляли. Раптом з’явилася вогняна колісниця з вогненними конями і в вихорі забрала великого пророка Божого на небо. Єлисей, проводжаючи поглядом свого наставника, закричав:

– Отець! Колісниця Ізраїлів та кінниця його! Своїми подвигами, молитвами і ревнощами у Господі ти допоміг ізраїльському народу більше, ніж це зробили царські колісниці і війська!

З сумом йшов Єлисей з місця розлуки. Але тут він побачив на землі плащ свого вчителя, який був кинутий Іллею з колісниці в знак того, що він передає пророчий дар своєму учню. Єлисей з вдячністю підняв плащ і ніколи з ним не розлучався. Дух Іллі спочив на Єлисеї…

Переклад українською Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ

Просмотров: 1103

Залишити відповідь