Голова Відділу зовнішніх церковних зв`язків УПЦ прокоментував дискусії навколо дій Константинопольських екзархів

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків митрополита Луганського і Алчевського Митрофана про неправдивість заяв представника Константинополя, пов’язаних з рішеннями Священного Синоду УПЦ, про нелогічність і неспроможність критики Української Православної Церкви та її Предстоятеля, яка широко тиражується у різних ЗМІ.

— Владико, останні рішення Священного Синоду УПЦ викликали бурхливу реакцію у різних сторін. Зокрема, вчора ієрарх Константинопольського Патріархату архієпископ Іов (Геча) заявив, що УПЦ не має права «виганяти» екзархів Константинополя з України, бо «у міжцерковних відносинах УПЦ МП не є самостійною одиницею у веденні діалогу, не веде листування, в якому бере участь виключно РПЦ». Як би Ви прокоментували такі заяви представника Константинополя?

 — Це неправда, бо ми ведемо пряму переписку з Константинопольським Патріархатом, доказом чого є багато взаємних листів, які зараз лежать в архівах як у нас Києві, так і в Константинополі. І владика Іов не може цього не знати, тому мені дивно чути такі його твердження. Окрім того, згідно з канонічним правом, будь-який єпископ не може на території іншої єпархії без дозволу місцевого єпископа вчиняти будь-яких дій. Тобто стосовно нашої ситуації це означає, що єпископ міста Константинополя, тобто Стамбула, яким є Патріарх Варфоломій, не може вчиняти будь-яких дій на території Києва й України без дозволу канонічного єпископа Києва, яким є Митрополит Онуфрій і який жодного дозволу на приїзд «екзархів» не давав. Я не сумніваюсь, що як би, гіпотетично, наш Синод призначив своїх екзархів в Туреччину без погодження з Патріархом Варфоломієм, то реакція останнього була б ідентичною нашій. Тому, як бачимо, подвійні стандарти.

Також хотів би спростувати тезу владики Іова, що 10 років тому, а саме в 2008 році, Константинопольський Патріарх приїжджав до Києва нібито без запрошення УПЦ і це не викликало ніякого спротиву з боку нашої Церкви. Це також неправда. Запрошення від нашої Церкви тоді було. Дозволю собі нагадати слова з коментаря на цю тему тодішнього голови Відділу зовнішніх церковних звязків УПЦ архімандрита Кирила (Говоруна), який розповідав, що «Вселенський Патріарх Варфоломій приїжджає в Україну за подвійним запрошенням — від Церкви і держави. При цьому церковне запрошення для нього має основний пріоритет, оскільки міг би приїхати в Україну і без запрошення зі сторони Президента, але без церковного запрошення такий приїзд був би неможливим». Прикро, що сьогодні Константинопольський Патріархат поводить себе абсолютно по-іншому.

Таким чином, цими заявами представники Константинопольського Патріархату демонструють свою непослідовність. То їм здається, що УПЦ недостатньо самостійна, то тепер вони кажуть, що наша Церква не має права самостійно захищати свою канонічну територію.

Я б дуже радив Фанару зупинитися, а його представникам не розпалювати вогонь у ЗМІ й не компрометувати Церкву своїми діями і словами. Не буде з їхньої сторони антиканонічних, недружніх і односторонніх дій стосовно нас, не буде і з нашої сторони такої різкої реакції.

 — Однак у публічному просторі з’явилися твердження про те, що нібито Помісні Православні Церкви взагалі і Константинопольський Патріархат зокрема єпископів і священників УПЦ визнають, але ту саму структуру як окрему Церкву не визнають. Тобто вважають УПЦ не самостійною, не окремою Церквою, а лише групою єпархій РПЦ в Україні?

— До кого ж тоді приїжджають Глави Помісних Церков у Київ — до Української Православної Церкви, чи просто до групи єпископів і священників? Або іншими словами до «сукупності єпархій РПЦ в Україні»? Ні, вони приїжджають і спілкуються з нами саме як з УПЦ, про що свідчить і офіційна переписка, де Предстоятелі Помісних Церков звертаються до Блаженнішого саме як до Предстоятеля Української Православної Церкви, а майже всі називають Предстоятеля титулом: «Ваше Блаженство».

Константинопольський Патріархат, дійсно, вживає стосовно Блаженнішого титул, який можна перекласти як «Ваше Високопреосвященство». Однак, він це робить не тому, що вважає УПЦ групою єпархій в РПЦ в Україні, а тому, що титул «Блаженнійший» використовується Константинополем виключно для звернення до Предстоятелів Автокефальних Церков. До всіх інших архієреїв, зокрема й до глав автономних Церков, Константинополь офіційно звертається «Ваше Високопреосвященство». Оскільки УПЦ автокефальною Церквою не є, то це звертання Константинополя до Глави УПЦ є логічним і нічого дивного чи образливого в цьому немає. Тому не потрібно з цього робити штучних і неправильних висновків. Для більшості православного світу це не є проблемою, інакше Предстоятелі і делегації Помісних Церков не приїздили би стільки разів саме на різні свята УПЦ. І сам Константинополь дотепер чомусь не бачив проблеми, а тепер раптово «прозрів».

— Так, але критики Церкви стверджують, що в Православ’ї є дві форми незалежності – автономія і автокефалія. А оскільки УПЦ ще не є автокефальною, ані формально не називається автономною, а лише самокерованою з правами широкої автономії, то для Константинопольського Патріархату це нічого не значить і саме тому він вважає УПЦ групою єпархій РПЦ в Україні.

— Це не так, тому що Константинополь визнає авторитет рішень Критського собору 2016 року, де був прийнятий документ «Автономія і спосіб її проголошення». У документі сказано, що статус автономії є внутрішньою справою окремої Помісної Православної Церкви (на відміну від автокефалії, яка є загальноправославною справою і потребує погодження зі всіма Помісними Церквами). Також, у випадку проголошення автономної Церкви, сама Автокефальна Церква визначає обсяг прав та міру самоврядування своєї частини, якій вона надає автономію. Зокрема в документі сказано, що «при застосуванні цього інституту в церковній практиці сформувалися різні ступені залежності Автономної Церкви від тієї Автокефальної Церкви, до якої вона відноситься». Таким чином, чітко сказано, що історично в церковній практиці склалися різні форми автономії, різні форми залежності автономної Церкви від Автокефальної.

УПЦ, згідно з Грамотою, є «самокерованою Церквою з правами широкої автономії». Так, вона не називається автономною, але «самокерована» Церква – це також форма автономії. Я погоджуся, що ця назва є певним чином незвичною, але нагадаю, що Критський собор визначив, що «у функціонуванні інституту автономії існують різні форми його застосування в церковній практиці». Тим більше, що цей статус був даний УПЦ в 1990 році, тобто задовго до Криту. Тобто спочатку був наданий статус, а потім з’явився документ. Іншими словами, якби саме сьогодні стало питання про надання автономії УПЦ, то вона надавалася б згідно з загальноправославно затвердженим порядком.

Як приклад, хотів би нагадати, що і в лоні Константинопольського Патріархату є також Церкви з не зовсім повноцінним автономним статусом. Є автономна Фінська Церква, але є ще й Критська Православна Церква, яка згідно з затвердженим Константинопольським Патріархом статутом (стаття 1), «складається зі Священної Архієпископії і Священних Митрополій Криту, є напівавтономною, яка має свою канонічну залежність від Вселенського Патріархату».

Тобто, згідно з логікою критиків нашої Церкви, самому Константинополю можна закинути, що мовляв Критська Православна Церква не є Церквою, а лише групою єпархій Константинопольського Патріархату на Криті. І це при тому, що якщо повноцінно автономна Фінська Церква має 21 парафію, то напівавтономна Критська Церква має в рази більше парафій. Лише в Синоді в них 9 архієреїв.

— Але ж критики УПЦ стверджують, що «права широкої автономії» з точки зору канонічного права – це нонсенс. Такого поняття немає в жодному нормативному документі канонічного права. З точки зору таких документів права автономії, навіть дуже розширені, без самої автономії дорівнюють статусу звичайної єпархії?

— А про які нормативні документи йде мова? В тому то й справа, що до Критського собору не було жодних нормативних документів, які б регулювали процедуру надання автономії. Саме тому це питання й було винесене на Всеправославний Собор на Криті. Всі Церкви домовилися взаємно визнавати автономні Церкви в лоні кожної Церкви, а міру й широту прав такої автономії визначає сама Помісна Церква, як говориться в самому документі. Тому Константинополь, особливо після Критського Собору, який він сам скликав й на якому був прийнятий документ про Автономію, вже не може не визнавати будь-якої автономної Церкви в будь-якій Церкві. Інакше і напівавтономна Критська Церква з такої точки зору також є нонсенсом.

Взагалі, Церква в історії сама визначає форму буття своїх місцевих частин, тобто єпархій. Можуть бути різні форми, не лише автокефальний чи автономний устрій, але й інші: «напівавтономний», «самокерований» і т. п. Адже патріарший устрій в Церкві закріпився в IV, і автокефальний устрій в нинішньому його розумінні виник лише в XIX столітті. Тому, перефразовуючи відомі слова з Євангелія про значення суботи для людини (Мк. 2:27), слід і тут сказати, що не Церква має існувати для статусу, а статус має відповідати й задовольняти потреби Церкви. А статуси й форми існування Церкви в різних історичних умовах можуть бути різними.

— На Синаксисі в Стамбулі звучали звинувачення як в неканонічності «УПЦ КП», главу якої Патріарх Варфоломій назвав «патріархом» в лапках, а також було приховано звинувачення в неканонічності УПЦ, Предстоятель якої не поминає Патріарха Константинопольського, як це було обумовлено грамотою 1686 року. 

— Наскільки мені відомо, то цей документ не передбачає своєї відміни внаслідок порушення якихось умов. Там була ще умова писати ім’я Київського митрополита на пергаменті: то якщо тепер не пишуть на пергаменті, то він і не митрополит внаслідок порушення умови? Це по-перше.

А по-друге, це помилкове намагання Константинополя прирівняти реальну канонічну аномалію (тобто розкол, яким є «УПЦ КП») до штучно видуманої, якої і в самому Константинополі не бачили аж 300 років, навіть коли в Києві не було ніяких ознак автономії при російських імператорах, а тепер, коли самоврядування реально є – раптово побачили. До речі, в цьому сенсі парадоксально, що в УПЦ, яка нібито не має ніякої автономії, є така структура як Відділ зовнішніх церковних зв’язків, який я очолюю. Якби ми були сукупністю єпархій РПЦ в Україні, а не повноцінною Церквою, то й ВЗЦЗ не було б, а всі контакти і спілкування з іншими Церквами і ширше зі всім зовнішнім світом ми мали б через Москву. Але так не є. Ми самі проводимо повноцінну зовнішню діяльність.

Я погоджуся з тим, що статус УПЦ можна вдосконалювати. Але я категорично не погоджуся, що УПЦ є не Церквою як структурою, а лише групою єпархій РПЦ в Україні. Це логіка, яку ми чули від розкольників із «Київського патріархату», і дуже жаль, що ця помилкова логіка проникає в «уми» ієрархів канонічних Церков, у цьому випадку з Константинопольського Патріархату.

Просмотров: 3304

Залишити відповідь