«Чернецтво дуже тонко відчуває Церкву. Як поводитимуться ченці, монастирі, так і ви поводьтеся. Куди вони підуть, туди йдіть і ви. Куди вони НЕ підуть, туди і ви не йдіть».
Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній розповів, як реагувати на випробування православним вірянам сьогодні. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю владики порталу «Приходи».
— Днями Собор Української Православної Церкви підтвердив свою єдність в питанні неприйняття рішень Константинополя, який втрутився у справи іншої Церкви в Україні, що просуває проект автокефалії, який став більш політичним, ніж церковним. Що робити парафіянам, якщо в той чи інший момент їх парафіяльний священик висловить готовність приєднатися до нині наявних розкольників або створюваної під егідою Константинопольського Патріархату структури?
— Дійсно, схоже, що ми вступаємо в складний період, в період випробувань. Питання, яке Ви поставили, непросте і не має універсальних рішень. У кожній парафії можуть бути свої особливості, що вимагають особливих підходів.
Загальна позиція нашої Церкви така, що ми не будемо визнавати структури нового створення і не будемо співслужити і спілкуватися з тими, хто в неї увійде. Тому, якщо це станеться, то Священний Синод Української Православної Церкви дасть детальне роз’яснення, як в такій ситуації чинити.
А зараз, поки час ще є, ми повинні посилити молитви, щоб Господь укріпив і умудрив кожного члена нашої Церкви. Парафіяльні священики, особливо сімейні та сільські, залежать від багатьох умовностей. Можна навіть сказати, що вони дуже вразливі, тому вони потребують особливої молитовної підтримки, щоб вистояти і не порушити священицьку присягу бути вірним служителем Церкви Христової.
— Вже зараз віруючі канонічної Церкви переживають нелегкі часи: їх публічно принижують політики і різного роду діячі в громадському полі, у них відбирають храми, їх дії, навіть такі, як хресний хід за мир, перекручено тлумачаться в ЗМІ, у Верховній Раді розглядаються законопроекти, спрямовані на дискримінацію Української Православної Церкви і навіть позбавлення її історичної назви. Часом звучать думки, що нинішня ситуація в чомусь схожа на ставлення до віруючих в атеїстичній радянській державі. На Вашу думку, у таких порівнянь є підстави?
— Такі паралелі і порівняння напрошуються самі собою. Очевидно, що поки Церква не піддається гонінням у такій мірі, як це було в Радянському Союзі, але ми стоїмо на порозі великих змін. Важливо зберегти вірність Церкві. Наша Церква має багату, живу духовну і богословську традицію. Українська Православна Церква та, ширше, Руська Православна Церква є найсильнішими Церквами з численними віруючими, духовенством і чернецтвом. Церква живе і приносить плід. А якщо дерево приносить плід і до тих пір, поки приносить плід, то як написано в Євангелії, Господь його НЕ усікає, але навпаки, удобрює, обкопує, підрізає гілки, щоб плодів було більше.
Тому, поки ми як Церква приносити плід – проповідуємо, приводимо нових людей до Церкви, не забуваємо про молитви, світимо світу, нам нема чого боятися.
— Багатьох парафіян турбують перспективи подальшого розвитку подій, в тому числі небезпека масових рейдерських захоплень храмових будівель. Що робити в таких випадках парафіянам?
— Потрібно завжди пам’ятати християнську мудрість: «Бог не в колодах, а в ребрах». Безумовно, ми будемо захищати свої храми всіма доступними законними способами. Однак якщо це не матиме результату, будемо будувати нові. Як показує досвід останніх декількох років і випробувань, які пережила наша Церква в західних областях України, це найвірніший вихід. Якщо не виходить відстояти храм, то не треба чіплятися за стіни храмів, а необхідно зберігати громаду. Адже прихід – це християнська сім’я, і тому вчиняти потрібно по-християнськи.
Мені здається, що якщо мислити історично, то зараз для Церкви проходить час парафій як храмів, як церков. Настає час парафій як християнських громад. Наша влада і розкольники думають, що якщо вони відберуть храми, то разом з ними до них відійдуть і громади, тобто парафіяни. Ні, це помилка. Не відійдуть. І останні події на Західній Україні, де у нас забирали храми, але не людей, – цьому підтвердження. Справжніх віруючих людей, глибоко воцерковлених, обдурити неможливо. Вони завжди будуть в істинній Церкві.
— Якщо, не дай Бог, претензії розкольників на стародавні Лаври будуть задоволені державою, якою може бути реакція прихожан, насельників цих обителей?
— Перш за все, ми молимося, щоб Господь не допустив наруги над великими святинями. І ще раз повторюся: будемо захищати свої святині усіма законними способами.
Крім того, я знаю настрої насельників наших Лавр – Києво-Печерської, Почаївської, Святогірської. Вони всі залишаються вірними Церкві. Взагалі, чернецтво дуже тонко відчуває Церкву. Монашество – це барометр життя Церкви. Тому мирянам я б радив орієнтуватися на них. Як поводитимуться ченці, монастирі, так і ви поводьтеся. Куди вони підуть, туди йдіть і ви. Куди вони НЕ підуть, туди і ви не йдіть.
Переклад українською Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ
Просмотров: 2801
Εις πολλά έτη δέσποτα!
спаси, Христе Боже, владыко.
Дорогой владыка Антоний! Благодарим Вас за высокое служение Господу Богу, молитвенно с Вами!
Цілком зрозуміло хто бореться проти канонічної УПЦ, яка входить до Вселенської Православної Церкви і підтримуеться всіма помісними церквами, до 2018 року і Константинопільською церквою. Це, якщо коротко сказати, ті хто бореться з Триєдиним Богом – Отцем, Сином и Святим Духом, бо той, хто прийняв в душу свою Божий Дух ради спасіння її у вічнсті в Царстві Небесному, не може відмовитися, позбавитися від нього даже під насильницькими діями тих сил, які уже з іншими духами в душах хочуть встановлення новонаціональ-політичної “церкви”. Тому і залишили розкольники на свою погибель, душ своїх, Святу Соборну Апостольську Церкву Христову, а зараз уже протистоять і борються фізичними, силовими засобами проти УПЦ – Церкви Христа, як уже не християни, а з іншим уже богоборським духом в душах.
Знаємо, що духи д”явола, сатани, які протистали проти Божого Духу, сьогодні в Україні спокушують невірних відійти від Істиної Христової спасаючої церкви заради сьогоденної національно-політичної доцільності окремих владних структур і осіб, які не можуть вирощувати і приносити плоди свої Богу, як та євангелійська “смоковниця”.
Тому радують нас вірних слова Владики Антонія, що наша УПЦ – “Церква живе і приносить плід. А якщо дерево приносить плід і до тих пір поки приносить плід, то як написано в Євангеліє, Господь його НЕ усікає, ала … підрізає гілки,щоб плодів було більше”. І зрузу ж після цих слів стало зрозуміло, що розкольники це і є тіль “гілки”, без яких канонічна УПЦ принесла на теренах України плодів своїх в декілька разів більше – нас вірних, які не можуть і не повинні стати відрізаними “гілками”-розкольниками. Господи, допоможи і укріпи – “да плод принесем Тебе Многомилостиве”!
Коли на Київську кафедру вступив святитель Петро ( Могила), його попередник, зміщений з кафедри, митр. Ісайя (Копинський) почав поширювати неправдиві чутки, що Могила уніат. Через це деякі перелякані монахи з монастирів, не розібравшись у ситуації і повіривши чуткам, повтікали у Московію. А святитель Петро до кінця свого віку був православним, багато потрудився для блага Православної Церкви і заслужено канонізований УПЦ. Не завжди монашество є барометром церковного життя, а дії монахів є правильними і вартими наслідування.
Ви говорите про одного ченця, а митр. Антоній говорить про чернецтво в цілому.