Голова Юридичного відділу УПЦ протоієрей Олександр Бахов в інтерв’ю Інформаційно-просвітницькому відділу УПЦ прокоментував останню антиконституційну та дискримінаційну ініціативу депутатів — прийнятий законопроект №5309. Він пояснив, які закони та міжнародні норми ним порушуються та яким чином в УПЦ планують відстоювати свої права, у разі його застосування щодо Української Православної Церкви.
— Отче Олександре, 22 грудня 2018 року Президент України підписав закон, згідно з яким повинні змінити назву релігійні організації, керівний центр, яких знаходиться в іншій державі, що здійснює військову агресію проти України. Скажіть, цей закон стосується УПЦ, якщо так, то яким чином?
— Законопроект №5309, який вже став законом, у своєму тексті не має згадки про Українську Православну Церкву та не містить жодних конкретних формулювань про те, хто і як має називатись. Це вже буде визначати відповідний орган державної влади після набуття чинності закону. Тому мене, м’яко кажучи, дивує висловлювання деяких політиків, ЗМІ, які починають перекручувати офіційну назву УПЦ, стверджуючи, що УПЦ вже не існує або що вона нібито стала РПЦ в Україні. Це не відповідає дійсності. УПЦ офіційно зареєстрована з такою назвою в державних органах і надалі залишається з цією назвою з 1990 року. Між іншим, УПЦ — єдине законне православне релігійне об’єднання в Україні. Як ми бачимо, на сьогодні УПЦ КП та УАПЦ припинили своє існування й утворили релігійне об’єднання «Православну церкву України», якого, між іншим, не існує ані юридично, ані канонічно. Тому я не розумію, куди зараз переходять парафії.
— Що Ви маєте на увазі?
— Маю на увазі те, що таке релігійне об’єднання, як «Православна церква України», в Україні на сьогодні не зареєстровано, тобто його не існує, а також відсутній статут, який визначає його діяльність в правовій площині України. Без цього статуту всі переходи — це профанація. Також не забувайте, що «Православна церква України» надалі не має ані томосу, ані визнання. Окрім цього, у світлі останніх одкровень учасників собору, як на мене, стоїть під питанням отримання томосу. Навіть, якщо буде певний документ від Константинопольського Патріархату, автокефалію повинні визнати інші Помісні Православні Церкви. Але те, що ніхто із Помісних Православних Церков не привітав новообраного «предстоятеля», говорить про те, що не все так просто, як розказують людям.
— Скажіть, чому саме зараз прийняли цей закон про перейменування, адже відомо, що законопроект №5309 був поданий до Парламенту ще у 2016 році?
— Справа у тому, що УПЦ є великим конкурентом для новоутвореного релігійного об`єднання. До прикладу, після об’єднання УПЦ КП та УАПЦ, загальна кількість парафій складає близько 7000, з яких реальних, а не на папері 4000, а парафії УПЦ — більше 12 000. Думаю, це робиться для того, щоб послабити позиції УПЦ та змусити її духовенство та вірних переходити до «Православної церкви України». Як ми бачимо, релігійний плюралізм, який активно проповідується чиновниками з Мінкультури, під загрозою. Фактично цим законом створюються усі передумови для релігійної ворожнечі в державі.
— Ви сказали, що закон порушує права мільйонів громадян України, котрі ходять до нашої Церкви? Які міжнародні норми порушує цей закон?
— Безумовно, що цей закон порушує право на свободу віросповідання та дискримінує за релігійною ознакою мільйони віруючих громадян України, котрі належать до Української Православної Церкви. Окрім цього, він не відповідає Конституції України та порушує міжнародні зобов’язання, які на себе взяла наша держава, що відображені у таких основних документах, як: Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії чи переконань, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.
Хотів би наголосити, що будь-які спроби з боку держави змусити Церкву змінити свою назву є незаконними, навіть якщо це робиться шляхом прийняття відповідних законів, i розцінюються з точки зору міжнародного права, як втручання у внутрішні справи релігійної групи. Тому примушування Української Православної Церкви до зміни свого найменування є нічим іншим, як втручанням в її діяльність. Окрім того, рішення про зміну назви Української Православної Церкви приймається її керівним органом – Собором УПЦ, а не Верховною Радою України. Тому, навіть якщо цей закон вступить у силу, це не буде означати, що Українська Православна Церква та її установи автоматично позбавляються своїх назв.
— Як на Вашу думку цей закон можуть реалізовувати та застосовувати до УПЦ?
— Перш за все, потрібно дочекатися, щоб закон набув чинності, після цього протягом місяця Міністерство культури України проводить релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій і, в тому разі, якщо буде встановлено обставини, які підпадають під дію цього закону, Мінкультури через «Урядовий кур’єр» та письмово інформує релігійні організації про необхідність внести до свого статуту зміни та подати на реєстрацію у строк не пізніше трьох місяців. Для релігійних громад (парафій) встановлено строк дев’ять місяців, для всіх інших релігійних організацій (єпархії, монастирі, місії тощо) чотири місяці з дати набуття чинності цього закону.
У разі, якщо протягом цього часу не внесла зміни або не подала на реєстрацію статут, релігійна організація не втрачає своєї реєстрації та не припиняє свого існування, просто статут у тій частині, де визначається повна назва релігійної організації, втрачає чинність.
Окрім цього, вважаю, що у державних органах будуть складнощі із застосуванням цього закону на практиці, а також виникнуть проблеми щодо обґрунтування підстав належності цього закону саме до Української Православної Церкви. Оскільки наявність канонічних та духовних зв’язків не є достатнім обґрунтуванням для застосування цього закону саме щодо Української Православної Церкви.
В іншому разі це буде втручанням у внутрішні справи релігійного об’єднання.
— Що Ви плануєте робити?
— Всі добре розуміють, а дехто навіть і не приховує того, до якого релігійного об’єднання мають намір застосовувати цей закон. Тому ми маємо намір захищати свої права усіма законними способами. Нами було надіслано звернення до Президента України – застосувати право вето, але, як ми бачимо, Він таким правом не скористався. Окрім, цього, оскільки має місце порушення Конституційних норм і принципів, ми ініціюємо звернення до Конституційного суду.
Слід нагадати, що в минулому році було зібрано понад 60 тисяч підписів виборців під зверненнями, які уповноважили народних депутатів України відкликати або не голосувати за скандальні законопроекти 4128 і 5309. Але, не дивлячись на це, народні обранці 20 грудня 2018 року проголосували за законопроект № 5309, який не тільки відверто антиконституційний та дискримінаційний, а й такий, що вносить у суспільство релігійну ворожнечу та пропонує юридично виокремити ту частину релігійних організацій та громадян України, що мають бажання належати до альтернативного релігійного об’єднання. Оскільки ст.5 Закону України “Про політичні партії в Україні” передбачає заборону діяльності політичних партій, якщо їхні дії спрямовані на пропаганду насильства, розпалювання релігійної ворожнечі, то виникає необхідність виборцям ставити питання про подальшу діяльність тих партій, що голосують та підтримують такі законодавчі ініціативи.
Думаю, що після набуття чинності цього закону та початку його реалізації на практиці, дасть нам більш ширше розуміння правозахисних дій.
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!
Просмотров: 4520