Голова Юридичного відділу Київської єпархії протоієрей Ярослав Шовкеник дав для Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ юридичну оцінку прийнятого законопроекту №5309 «Про внесення змін до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”». Він пояснив, чому закон є антикоституційним, нагадав, що Головним науково-експертним управлінням Верховної Ради України було висловлено ряд зауважень до цього законопроекту та рекомендовано його відхилити.
Відповідно до статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Отже, Конституція України має найвищу юридичну силу, а всі Закони України повинні їй відповідати.
Попри це положення Конституції України, Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі — Закон), який прямо суперечить положенням Конституції України.
Зазначений Закон обмежує права громадян України, а також права релігійних організацій (об’єднань), оскільки статтею 35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Положення Конституції України повною мірою стосуються і здійснення права на свободу світогляду і віросповідання, яке належить до фундаментальних прав і свобод людини й яке не дарується, а лише визнається і гарантується державою.
Також хочу звернути увагу і на те, що статтею 35 Конституції України передбачено, що Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від Церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.
Про невідповідність вищезазначеного Закону Конституції України також було зазначено Головним науково-експертним управлінням Верховної Ради України, яке висловило багато зауважень до цього Закону. Зокрема, на думку управління, положення Закону «виглядають недостатньо мотивованими і аргументованими, виходять за межі, встановлені у відповідних положеннях ст. 35 Конституції і Закону “Про свободу совісті та релігійні організації”». Як вважають експерти Ради, підхід авторів законопроекту “не узгоджується зі світською природою Української держави, яка закріплена в Конституції України, і може призвести до деструктивних процесів у релігійній сфері”. Загалом зауваження управління викладені на 6 сторінках. Не дивно, що в результаті фахівці парламентського апарату рекомендували законопроект відхилити.
Також, якщо проаналізувати статути релігійних організацій (об’єднань), які діють на території України, то в жодному статуті не зустрічається навіть посилання чи згадки про те, що керівний центр (управління) знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та тимчасово окупувала територію України.
Отже, зазначений Закон є неконституційним та таким, що не може бути прийнятим до застосування.
Принагідно зазначаю, що примус Української Православної Церкви вчинити ті чи інші дії на законодавчому рівні, свідчить про те, що влада, перевищуючи свої повноваження, приймає АНТИУКРАЇНСЬКІ закони, обмежує права простих громадян, яким Конституцією України надано право сповідувати будь-яку релігію.
Крім того, Президент України, як гарант додержання Конституції України, не забезпечив дотримання її норм та не скористався правом вето на Закон.
Щодо самого Законопроекту, який прийнятий Верховною Радою України, то він містить багато прогалин та невідповідностей, наприклад у перехідних та прикінцевих положеннях додано норму «У разі встановлення обставин, передбачених частинами 7 та 8 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (Відомості Верховної Ради України 1991 р., N 25, ст. 283), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, публічно через офіційне видання «Урядовий кур’єр» та письмово інформує релігійні організації (об’єднання), які підпадають під дію частини 7 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (Відомості Верховної Ради України 1991 р., N 25, ст. 283), про необхідність у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені законом зміни та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку.»
Проте з зазначеної норми не вбачається, з якого терміну починається відлік трьох місяців чи з дати публічного повідомлення через офіційне видання «Урядовий кур’єр», чи з дати отримання письмового повідомлення.
Враховуючи все вищевикладене, очевидно, що Закон не буде реалізований, не відповідає Конституції України, несе лише політичний характер та має дискредитуючі ознаки, обмежує права і свободи громадян України.
Голова Юридичного відділу: В УПЦ не погодяться на перейменування та будуть захищати свої права
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!
Просмотров: 1926