Преп. Олексій Голосіївський: Коли нізвідки очікувати допомоги, тоді дається допомога з неба

24 березня — день пам’яті преподобного Олексія Голосіївського, Київського. 

До дня вшанування особливо шанованого на Київщині святого Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує дивовижний випадок із житія прп. Олексія Голосіївського, який вплинув на його становлення як великого духівника і старця, що побачив світ на сторінках свіжого номера православного журналу «ОТРОК. ua»

Марія Кузьмівна Шепелєва, будучи благочестивою жінкою, була присутня 7 серпня 1832 року під час відкриття мощей святителя Митрофана Воронезького. Чинний Воронезької Архієпископ Антоній (Смирницький), який добре знав з Києва Марію, сказав їй: «У тебе народиться син каліка, але не сумуй про це: він буде Божим слугою».

Майже через дев’ять років, 14 квітня 1840 року, в перший день Пасхи, Бог дав сина родині Шепелєвих. Назвали малюка Володимиром. Хлопчик вчасно не заговорив… Мати серцем відчувала в німоті сина особливу дію Промислу Божого. І хоча сім’ю обтяжувала особлива дитина, мама жила щирою надією на милість Христа Воскреслого. Вона довго молилася і прагнула виховати в синові християнські почуття і особливо — навчити милосердю. Марія разом із сином відвідувала в’язниці і роздавала милостиню засудженим. Блаженний Феофіл Китаївський передбачив матері, що її син буде ченцем і священиком. Як же це можливо, уявити було складно, адже Володя був абсолютно неконтактною дитиною…

«Коли нізвідки не можна очікувати допомоги, тоді є небесна допомога», — згодом неодноразово ласкаво говорив своїм духовним чадам преподобний Олексій. Так сталося і в його власному житті. Абсолютна відсутність мовлення стала причиною звільнення Володимира від навчання у військовій школі і від військової служби, до яких зобов’язувало його походження. Одній мамі потрібен був Володя, а решта членів сім’ї, особливо після смерті Івана Івановича Шепелєва, вважали тягарем немічного хлопчика. Брати були успішними військовими, а неуспішних людей, таких як Володя, любити важко…

Благодійником сім’ї Шепелєва був святитель Філарет (Амфітеатров). Митрополит не припиняв ані молитов, ані матеріальної підтримки нужденних. Господньою розрадою хвороби серця про сина Марії Кузьмівни були слова дивовижного архієрея: «Заспокойтеся, Господь милостивий і Всемогутній. Він допоможе Вашому синові. У Святому Євангелії є такі слова, сказані нашим Спасителем: “сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість”» (Ін. 16, 20).

Тим часом, наближався Великдень 1853 року. Владика благословив цій благочестивій жінці прийти до нього в перший день свята разом із сином. Ось і Пасха. В перший день вечірню владика Філарет служив у своїй домовій церкві, спорудженій на честь Святителя Митрофана Воронезького. Сюди і пішла зі своїм сином Володимиром Марія Кузьмівна, щоб там після вечірні привітати святителя з великим святом Воскресіння Христового.

Після завершення служби всі молитовники стали підходити до хреста, який тримав владика. Після всіх підійшла і Марія Кузьмівна з сином. З сердечним трепетом підійшла вона до архієрея: її серце віщувало, що зараз має відбутися щось особливе. Святитель дав поцілувати хрест і, як зазвичай, милостиво їх обох благословив.

Потім, несподівано звернувшись до юнака Володимира, він сказав йому поцілувати свою палицю (частину архієрейського облачення в формі ромба, що символізує меч духовний — слово Боже). Коли Володимир із благоговінням поцілував палицю, що висфла на святителеві, владика Філарет голосно сказав хлопцю: «Христос Воскрес!». Але хлопець не відповів. Владика повторив своє вітання, але відповіді знову не було. Тоді святитель втретє сказав: «Христос Воскрес!» — І, о, диво! Хлопчик захоплено відповів: «Воістину Воскрес!» Це були перші в житті слова, промовлені Володимиром…

Подякувавши Господу, владика пішов у вівтар, а Марія Кузьмівна зі зціленим сином залишилася наодинці. Неможливо описати словами радість матері в цей зворушливий момент!

Преп. Олексій Голосіївський, Київський

Вона не знала, що робити: її серце було наповнене вдячністю Милосердному Господу, вона готова була впасти і до ніг чудотворця владики; їй хотілося розцілувати і дорогого сина…

Так в життя матері втілилися слова, які пізніше як шанований духівник не раз виголошував її зцілений Божою благодаттю син, підбадьорюючи в спокусах своїх духовних чад: «Спочатку вклоняємося “Хресту Твоєму”, а потім і «Воскресіння Твоє» славимо. Так і в людському житті: спочатку страждання, а потім радість».

Після великоднього дива, звістка про яке дуже швидко облетіла весь Київ, через деякий час з благословення  владики 13-річний Володимир 2 липня 1853 року був відданий на виховання в Києво-Печерську Лавру в якості послушника київського митрополита.

Завдяки знайомству з професорами Київської Духовної Академії і Київського університету, святитель Філарет (Амфітеатров) запросив для навчання Володі кращих педагогів. Таким чином, хлопчик отримав чудову духовну і світську освіту. Він добре вивчив літературу, церковну і громадянську історію, був обізнаний у медицині, відмінно знав Святе Письмо, творіння святих отців і житія святих. Святитель навчив свого вихованця і справам милосердя, таємно роздаючи разом із ним милостиню бідним сім’ям киян. Другим вихователем юного Володимира був духівник митрополита Філарета — преподобний Парфеній Київський. Він навчав хлопця молитві і привчав до нестяжательності.

Мощі преп. Олексія в свято-Покровській Голосіївській пустині

Як алмаз у руках ювеліра, душа хлопчика отримувала прекрасне огранювання. Згодом, він прийняв чернечий постриг з ім’ям Олексій, був висвячений у сан диякона, а потім — священика. Ієромонах із широким серцем багато років ніс різні послухи у Святій Лаврі, а потім в Спасо-Преображенській і в Голосіївській пустинях.

З 1895 року батюшка Олексій трудився в Голосіївській пустині, яка була скитом Лаври. Саме тут у повній мірі настав розквіт діяльності преподобного. В Голосієво найбільш яскраво розкрилися духовні дарування батюшки, якими удостоїв його Господь: молитви і міркування, співчуття і поради, прозорливості і мудрості, але більш за все — дар розради стражденних…

Поклоніння мощам святого. Голосіївський монастир

Та всього цього не побачила в земному житті Марія Шепелєва, тому що віддавши свого улюбленого сина на виховання милостивому святителю Філарету і цілком довірившись Христу Воскреслому, її серце знайшло спокій. 6 липня 1853 року, всього через 4 дні після того, як син пішов у Лавру, Бог покликав цю справжню маму в тиху радість Царства Небесного.

Уривок зі статті, що буде опублікована у наступному номері журналу «ОТРОК. ua» 

Переклад українською здійснено Інформаційно-просвітницьким відділом УПЦ

Використано фото Голосіївської пустині

Просмотров: 1003

Залишити відповідь