Інтерв’ю єпископа Віктора (Коцаби) міжнародним ЗМІ: “Візит Константинопольського патріарха в Україну принесе страждання мільйонам православних українців”

— Ваше Преосвященство! Нещодавно в День Хрещення Русі ми дивилися і читали, що в Хресному ході, який пройшов в Києві, взяли участь понад 300 000 віруючих. Поділіться з нами, будь ласка, своїми емоціями. В остаточному підсумку, чи є Українська Православна Церква найбільшою конфесією в Україні?

— В цьому році, за нашими підрахунками, близько 350 000 осіб стали учасниками Великого Хресного ходу в Києві. Це найбільша кількість людей за весь час проведення Хресних ходів в Україні взагалі і в Києві зокрема. При цьому зазначу, що Хресний хід проходив у вівторок 27 липня, а значить багато православних віруючих нашої Церкви не змогли взяти в ньому участь через робочий день. Крім того, досить велика кількість віруючих не мали можливості дістатися до Києва в силу фінансових труднощів або через відсутність транспорту. Підкреслю, що переважна більшість віруючих дісталися столиці України для участі в Хресному ході самостійно: люди їхали поїздами, електричками, приватними автомобілями або автобусами. Тому ті, хто все-таки зміг приїхати до Києва, твердо бажали пройти вулицями столиці України з молитвою про мир в країні, про єдність і мирне життя для Церкви.

У Вас, напевно, виникне питання про те, чому вони це зробили? Що саме спонукало їх на такий важкий як фізично, так і матеріально захід?

Річ у тім, що останні 7 років Українська Православна Церква живе в досить важких умовах. Під час президентства Петра Порошенка УПЦ втратила кілька сотень храмів, які були відібрані у неї незаконно і силою представниками «Православної Церкви України». Крім того, Верховна Рада прийняла кілька антицерковних законів, які на цей момент спрощують «переходи», як їх називають в «ПЦУ», а по суті – це рейдерські захоплення наших храмів. З переміною влади ситуація дещо змінилася, напруга частково зменшилася, але відчутних зрушень так і не відбулося. Все це призвело до того, що наш віруючий народ перестав бездіяти і вирішив виступити на захист своєї Церкви. Мова йде, в першу чергу, про захист молитовний, соборний. Адже саме Хресний хід є дієвим втіленням молитовного пориву віруючого народу.

Однак головна причина – в іншому. Православний народ України, не вдаючись у богословські тонкощі, серцем і душею відчуває благодатну присутність Святого Духа саме в Українській Православній Церкві. Можна багато говорити про канонічність, про історичні умови існування Церкви, про якісь політичні та інші речі, щоб довести присутність Божественної благодаті, але все це буде лише сухою зовнішньою аргументацією, що не діє на людські серця. А можна просто жити церковним життям, брати участь в Таїнствах Церкви, бути Її вірним чадом, щоб не лише розуміти, а й приймати  Богом послані благодатні дари. І ось в цьому сенсі людину обдурити неможливо. Докази? Володимирська гірка Києва і заповнені хрестоходцями вулиці і тротуари міста 27 липня. Все це є свідченням безумовної довіри віруючого народу нашої країни Українській Православній Церкві. Поза сумнівом, УПЦ – найбільша релігійна конфесія в Україні. І не треба абсолютно ніяких соцопитувань, щоб зрозуміти це. Очевидно, що переконувати громадськість після святкування дня пам’яті князя Володимира та Хрещення Русі в тому, що більшість віруючих України підтримує якусь іншу конфесію, а не УПЦ, може або сліпий, або відвертий брехун. Жодна інша релігійна організація країни не здатна зібрати на вулицях столиці стільки народу, скільки вийшло на підтримку УПЦ, особливо якщо врахувати ті умови, в яких ми існуємо.

Ви запитаєте: які емоції ми переживали під час Хресного ходу? Неймовірна радість, духовне піднесення, відчуття присутності благодаті Божої. Крім того, усвідомлення нашої єдності. Так, ми єдині у Христі під час Причастя. Але ми так само єдині і під час спільної молитви. Адже Сам Господь сказав, що Він посеред двох або трьох, зібраних в Його ім’я, а нас зібралося кількасот тисяч! Хресний хід в 2021 році став справжнім свідченням нашої єдності і торжеством нашої віри.

— Як я вже згадував вище, ситуація мало змінилася. Відразу ж після надання патріархом Константинопольським Варфоломієм Томосу про автокефалію двом розкольницьким структурам нашої країни, протягом перших кількох місяців наші віруючі пережили сплеск небувалого раніше тиску на Церкву. Захоплення храмів і спроби захоплень часто супроводжувалися актами вандалізму і фізичного насильства з боку прихильників «ПЦУ». У наших храмах виламували двері; були випадки, коли на вулицю викидали Святі Дари, виносили престол. Кілька разів віруючих УПЦ, включаючи людей похилого віку, жорстоко били. Все це відбувалося при потуранні або за мовчазної згоди попередньої влади.

З обранням Володимира Зеленського Президентом України ситуація стала дещо іншою. Зокрема, на рівні центральної влади була спроба витримати певний паритет. Принаймні, так було до тих пір, поки Зеленський не запросив патріарха Варфоломія в Україну. А ось на рівні місцевої влади, на жаль, у багатьох випадках проблеми нікуди не зникли. Довгий час нашому Президенту вдавалося зберігати нейтралітет, який зараз якоюсь мірою порушений на користь «ПЦУ». Однак, така позиція є заздалегідь програшною, про що свідчать підсумки правління попереднього Президента України Порошенко. Хочу тільки нагадати, що в історії Церкви підтримка структур, які від Неї відкололися, і попрання вікових церковних канонів ні до чого доброго ніколи не приводили. Війна проти Церкви – це не тільки боротьба з Богом і виклик власному спасінню, а й кінець політичної кар’єри і стабільного життя. Недарма Святе Письмо говорить віддавати кесареве кесарю, а Боже – Богові.

— Дійсно, наскільки нам стало відомо зі ЗМІ, патріарх Варфоломій збирається відвідати Україну з офіційним візитом. З огляду на розвиток подій в церковному житті нашої країни, мільйони віруючих Української Православної Церкви виступають проти приїзду глави Константинопольської Церкви до України. Чому? Тому що наші віруючі вже навчені гірким досвідом і знають, що цей візит принесе страждання мільйонам православних українців. Вже неодноразово висловлювалися побоювання, що після приїзду Константинопольського патріарха відбудеться зміна політичного вектора і повернення на той курс, яким слідувала попередня влада країни до 2019 року. Це означає, що кількість захоплень храмів може істотно збільшитися, а значить зросте і рівень насильства щодо УПЦ. Адже патріарх Варфоломій не може не розуміти, що його приїзд в Україну буде сприйнятий націоналістичними радикальними силами як заклик до дії. І якщо він говорить про любов до всіх українців, то йому слід було б утриматися від запланованого візиту.

З іншого боку, глава Константинопольського патріархату, як перший серед рівних по честі єпископів Вселенської Православної Церкви, міг би публічно засудити акти насильства щодо УПЦ, закликати своїх духовних чад з «ПЦУ» припинити порочну практику захоплень храмів, побиття віруючих УПЦ. Він міг би зупинити  потік образ, наклепів і злоби, що спрямовані на нашу Церкву. Однак, він жодного разу цього не зробив.

Природньо, що в обставинах, які склалися, його приїзд не може викликати схвалення з боку мільйонів віруючих нашої Церкви. Це можна порівняти з тим, якби в Україну збирався приїхати Папа Римський на початку 90-х минулого століття, коли уніати щодня і повсюдно захоплювали наші православні храми у Львові, Івано-Франківську, Луцьку, Тернополі (на території Західної України). Якою могла б бути реакція віруючих, які постраждали від цих захоплень і залишилися на вулиці за стінами відібраних у них храмів, які будували вони самі, їхні діди і прадіди? Звичайно ж, негативною. Як в 90-і роки, так і зараз.

Ось такі настрої щодо візиту патріарха Варфоломія, викликані його діями в Україні, витають серед нашої пастви. Проте ми сподіваємося, що глава Константинопольської Церкви, уважно вивчивши реальну, а не віртуальну ситуацію в Україні, прийме мудре рішення, щоб не загострювати існуючі проблеми в релігійному житті нашої країни.