Яке місце займає обмеження в харчах під час посту, чому позбутися поганих звичок рекомендують саме в цей час, як постувати військовим, лікарям, які знаходяться в зоні бойових дій? Про актуальність перенесення дати святкування Різдва та світські свята, а також про найкращий спосіб провести Різдвяний піст читайте в інтерв’ю Керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського і Броварського Антонія редакції «Церковної православної газети», яке публікує Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
Різдвяний піст – наша духовна подорож до Вифлеємських ясел
— Чим Різдвяний піст відрізняється від усіх інших постів, а з якими схожий і в чому?
— Кожен багатоденний піст – це одна зі спроб Церкви приготувати своїх вірних чад до тієї чи іншої величної події, яка має відношення до справи нашого спасіння і обожнення. Різдвяний піст – це, так би мовити, наша духовна подорож до Вифлеємських ясел, у яких лежить Новонароджене Богонемовля, Господь наш Іісус Христос. І тому саме кінцевий пункт цієї мандрівки – тобто, свято Різдва Христового – визначає особливості її атмосфери.
Колись усе людство очікувало Спасителя, прямувало до Христа різними стежками. І от під час Різдвяного посту кожен з нас йде до Христа, Який має народитися у Віфлеємі. Ця аналогія між шляхом усього людства та шляхом кожного християнина закладена і в передріздвяному богослужінні. Наприклад, за два тижні до Різдва святкується Неділя святих праотців, в яку ми згадуємо пам’ять усіх праведників Старого Завіту, які чекали Христа та готували людство до Його приходу. На богослужіннях у переддень Різдва читаються уривки зі Старого Завіту, які нагадують нам про те очікування, в якому перебувало людство. Усе це має налаштувати певним чином і сучасних християн. З одного боку, ми вже прийняли Христа та увійшли в Його Церкву. Однак, разом з тим, ми постійно заглиблюємося у спілкування з Христом, постійно по-новому переживаємо свою зустріч зі Спасителем. І ця динаміка руху до Христа має пронизувати Різдвяний піст.
Крім того, Різдвяний піст побудований так, що правила його дотримання поступово стають все більш суворими. Чим ближче ми до Різдва, тим суворішим стає піст. А канун Різдва, так званий Сочельник, є одним з найбільш суворих пісних днів року. Знову таки, усе це надає періоду посту внутрішню динаміку. Відчуваючи бажання земної їжі, ми маємо розуміти, що потребуємо ще й їжі духовної. І зустріч з Новонародженим Христом має стати для нас саме таким духовним насиченням. Отже, атмосфера Різдвяного посту – це атмосфера напруженого очікування. За ці сорок днів ми ніби долучаємося до переживань старозавітного людства, яке століттями очікувало Спасителя. І обмеження себе в певних видах їжі лише підкреслює глибокий символізм цього переживання.
Піст потрібен не Богу, а, перш за все, нам, людям
— Обмеженням в харчах піст не вичерпується, звичайно. Проте, на першому місці в гугл-пошуку запити саме з приводу що можна, а чого не можна вживати. Як не перетворити піст у дієту з одного боку, а з іншого не піддатися спокусі послабити його бо, «якби річ була тільки в харчах, то святими були б корови» — жартують також з цього приводу в інтернеті?
— Піст як такий є для християнина важливою духовною вправою. Однак, ми маємо пам’ятати, що піст потрібен не Богу, а, перш за все, нам, людям. Піст допомагає нам загартовувати свою волю та зосереджуватися думками на духовному житті. Тому і Церква рекомендує нам в певні періоди утримуватися від певних видів їжі. Це сприяє нашому духовному вдосконаленню.
Якщо в людині не відбувається змін на краще, це значить, що вона стає гіршою. Гріх починає керувати її життям. У духовному житті сталості бути не може. Те, що нам вважається сталістю, коли мі думаємо, що, з одного боку, ми начебто не стали кращими, але водночас, і гіршими також не стали – це не духовний розвиток, це духовний регрес. І ціль посту полягає саме у тому, щоби перервати нашу внутрішню сплячку, поставити перед собою конкретні цілі, досягнення яких так необхідне під час посту.
Тілесний же піст, піст фізичний, потрібен і важливий тому, що душа і тіло – не автономні одне від одного. Обмеження в їжі допомагає загострити почуття і здатність бачити недоліки власного життя. І якщо під час посту ми починаємо краще бачити себе, починаємо усвідомлювати власну гріховність – це означає, що ми на правильному шляху, бо справжній піст – це, перш за все – зміна власного духовного життя, його преображення.
Для того ж, щоб не перетворити наш особистий піст, як шлях до Бога, на харчову дієту, ми повинні пам’ятати, що головне під час посту, не те, як ми їмо, що ми їмо і скільки їмо, а те, як і на що налаштоване наше серце і наша душа. Святі отці так і говорять: під час посту потрібно нехтувати в першу чергу гріхом, і лиш потім – скоромною їжею. Це не значить, що ми не повинні постувати взагалі. Це значить, що ми повинні усвідомлювати, що в пості першочергове, а що – похідне.
Любов – найкращий засіб боротьби з гріхом
— Піст називають також гарним часом, щоб позбутися поганих звичок. Якщо це так, то можливо, Ви маєте якісь рекомендації для людей, які мають залежності?
— Коли ми дотримуємося посту, ми обмежуємо себе, ми тренуємо свою волю. Як писали древні аскети, піст робить наше тіло «тоншим» і більш відкритим до духовних реалій. Піст приглушує в людині позови плоті і допомагає зосередитися на молитві. Отже, піст – це певний засіб боротьби з нашою прихильністю до земного. У одному з своїх повчань святитель Іоанн Златоуст зауважує: людське тіло – це кінь, якого треба приборкати. Та коня можна приборкати лише в тому разі, якщо ми ослабимо його сили. І піст – саме той засіб, який дає нам змогу ослабити силу нашого тіла, його схильність і прив’язаність до земного, і налаштувати на цінності духовні.
Якщо людина має якість шкідливі звички, якусь ваду чи залежність, найкращий спосіб боротьби з ними – це вдосконалення в собі тих чеснот, які цим шкідливим звичкам протилежні. Так, наприклад, якщо ми любимо смачно поїсти, тобто, страждаємо від страсті черевоугодництва, святі отці нам рекомендують більше уваги приділяти саме фізичному посту, тобто, обмеженню в їжі. Якщо ми помічаємо в собі жадібність чи хворобливе ставлення до матеріальних цінностей, стати кращими нам допоможуть справи милосердя. Особливо актуально і важливо приділити свою увагу останній чесноті сьогодні – в той час, коли багато наших співвітчизників потребують матеріальної допомоги.
Тож, якщо ми хочемо позбавитися певних шкідливих звичок, ми маємо пам’ятати слова преподобного Максима Сповідника, який одного разу сказав: любов – це найкращий засіб боротьби з гріхом. І тому, якщо людина бажає перемогти в собі той чи інший гріх, саме справи любові, добра і милосердя їй можуть в цьому допомогти як ніщо інше.
Не вдаватися в крайності
— Нас можуть читати й ті, хто постує вже давно, й ті, хто спробує вперше. Які настанови Ви дали б таким людям?
— І для тих, хто живе Церковним життям вже давно, і для тих, хто тільки починає занурюватись в Церковну традицію, хто тільки робить перші кроки шляхом посту, хотів би порадити бути розсудливими. Святий апостол Павел зауважує: «усе випробовуйте, держіться доброго» (1 Фес. 5:21). Священномученик Петр Дамаскін з приводу цих слів Першоверховного апостола пише: усяка справа, для того, щоб бути доброю, потребує розсудливості, тому що без розсудливості ми не пізнаємо справжнього сенсу тих чи інших речей. Церква ніколи не вимагала від своїх вірних фанатизму. Вкрай небезпечно, особливо для тих, хто щойно прийшов до Церкви, намагатись вибудовувати своє духовне життя так, як його проводили подвижники перших століть Християнства. Та водночас ми не повинні вдаватися і в протилежну крайність і виправдовувати своє небажання постувати тим, що піст – це перш за все, стан душі. Так, піст – це стан душі, але душа – це не якась окрема субстанція. Душа – це одна зі складових частин людини, так само як і тіло. А піст – це те явище, яке необхідне всій людині, а значить – і її душі, і – в тому числі – її тілу.
І ще одне, що ми маємо всі пам’ятати: піст має одну головну мету – наблизити нас до Бога. Тож, якщо ми відчуваємо, що під час посту ми не наближаємось до Бога, а навпаки, тільки віддаляємось від Нього, якщо ми відчуваємо, що всередині нас росте і розвивається не любов до Бога і ближніх, а роздратування, гнів і тому подібне – це певний сигнал, який посилає нам наша совість, що з нашим постом щось негаразд.
Піст під час війни – не тільки можливий, але й обов’язковий
— Враховуючи те, що на території нашої держави триває війна, є багато вірян, які перебувають у досить скрутному становищі — ті, хто живе на прифронтових територіях, до прикладу. Яким може бути їх піст? Чи потрібно постувати військовим, лікарям, які знаходяться в зоні бойових дій?
— Поститися, звичайно ж, потрібно в будь-яких умовах: і в умовах мирного часу, і – напевне ще більше – в умовах війни. Чому ще більше? Тому що ті чи інші біди і негаразди, які можуть статися з людиною, зовсім невипадкові. Святі отці зауважують: якщо людину, а тим більш – весь народ чи країну, охоплює нещастя – це означає, що людині чи народу потрібно замислитися: а чи все в моєму житті так, як цього хоче Бог? Чи втілюється в моєму житті закон Божий? Так, святитель Василій Великий повчає: з-поміж тих бід, які з нами трапляються, одні приходять до нас через наші власні гріхи, інші – для виправлення нашої моральності, треті – для того, щоб укріпити нас в тих чи інших чеснотах. Зі Святого Письма і церковної історії ми знаємо немало випадків, і найяскравіший з них – історія біблейської Ніневії, коли весь народ мав бути покараний Богом за певні гріхи та провини, та завдяки покаянню людей Бог змінював Свій гнів на милість.
Подібні історії мають бути знаковими для кожного з нас, тому що, напевне, кожна людина, коли з нею траплялося якесь лихо, десь в глибині себе усвідомлювала справжню причину такого лиха, і вона виявлялася не ззовні, а всередині людини. Святитель Миколай Сербський в одному зі своїх щоденників якось відмітив: іноді, для того, щоб залучити до Себе людські душі Бог змушений перетворити людський сміх на ридання, а плоди людських рук – в руїни. І це – не жорстокість з боку Бога, це – справедливість. Бо якщо людина забуває про Бога, її буття втрачає свій сенс.
Таким чином, піст під час війни – не тільки можливий, але й обов’язковий. Але при цьому ми повинні усвідомити, що під постом в цьому сенсі розуміється не тільки й не стільки харчові обмеження, а, перш за все, усвідомлення людиною своєї гріховності й щиросердне каяття. Як ми вже казали піст – це шлях до Бога, а єдиною завадою на такому шляху може бути лише гріх і небажання людини розкаятися в ньому.
Відносно ж того, чи потрібно під час війни постувати військовим чи лікарям, які знаходяться в зоні бойових дій, потрібно сказати, що, знову ж таки, розв’язання цього питання залежить лише від самої людини. Якщо вона відчуває можливість дотримуватися посту – дуже добре. Якщо такої можливості немає, але є усвідомлення важливості посту і жага до Бога, потрібно виходити з тих умов, в яких людина опинилася. Тому що, ще раз наголошу: під час посту, за словами Господа нашого Іісуса Христа, головне не те, що входить в людину, а те що з нас виходить, тобто, те, як ми ставимося до Бога і своїх ближніх.
Ті, хто пропонують перенести дату святкування Різдва, керуються не користю для Церкви, а світськими уподобаннями
— У суспільстві вже багато років якраз у період посту, напередодні свята, точаться розмови про дату святкування Різдва. Наскільки, на Ваше переконання, ця тема актуальна і важлива, чому вона виникає раз за разом?
— Вказане Вами питання підіймається зовсім не в Церкві, а як раз поза нею. Для віруючої людини, яка живе традицією Церкви, головне – не привнести щось нове в Церкву і її буття, а навпаки – винести, взяти в Ній щось для себе. Ми своїми спробами й своїми задумками ніколи не зможемо зробити Церкву кращою, більш досконалою, тому що Вона з першого моменту свого існування вже є досконалою. Церква – це Тіло Христове, а Христос – не просто людина, Він – Боголюдина. Бог, Який став людиною, щоб спасти весь людський рід від гріха і смерті. І тому, коли ми намагаємось, на нашу думку, осучаснити Церкву, тим самим ми йдемо проти укладеної тисячоліттями Церковної традиції, яка зростила безліч святих подвижників.
Таким чином, ті чи інші люди, які частіше за все є представниками інших християнських конфесій або розкольницьких угрупувань, коли пропонують перенести дату святкування Різдва Христового на іншу дату – зокрема, на 25 грудня за новим стилем, керуються зовсім не користю для Церкви, а якимись світськими уподобаннями. Такі люди бажають зробити Церкву більш «зручною» для людини, забуваючи, що головна ціль Церкви полягає не у тому, щоб зробити життя людини максимально комфортним, а у тому, щоби освятити її, вирвати людину з обіймів диявола і гріха, і привести її до обожнення.
Вірним способом святкування Нового року повинна бути молитва
— А як бути зі світськими святами, які припадають на час Різдвяного посту?
— В даному питанні найбільше проблем виникає при намаганні людини поєднати практику посту і бажання відсвяткувати Новий рік. Так, от: Церква ніколи не засуджувала людину за шанування світських свят, та жодне світське свято не повинне затьмарити в нашій свідомості Христа. Православні християни – це точно такі ж самі громадяни своєї держави, як і інші люди. А в любій державі є свої традиції і звичаї. При цьому Православна Церква ніколи не закликала своїх чад до непокори чи відмови від повноцінного суспільного життя, окрім, звичайно, тих випадків, коли подібне суспільне життя суперечило духу Євангелія і заповідям Божим.
Якщо Різдвяний піст, як ми вже сказали – це певний шлях людини до Новонародженого Богонемовляти, ми маємо пройти цей шлях до кінця. Тому що будь-яка зупинка на шляху до Бога – це не просто зупинка, це крок назад. І якщо ми протягом всього періоду Різдвяного посту будемо сумлінно постувати, а одного дня дамо собі послаблення – це буде саме такий крок назад.
Самим вірним способом святкування Нового року православними християнами є і повинна бути, перш за все, молитва. І якщо перед нами стоїть вибір: у новорічну ніч піти до храму і піднести там власні молитви за себе, свою родину, близьких і співвітчизників чи піти на якусь вечірку, краще обрати перший варіант.
Зрозуміло, що за часів радянської влади наш народ звик зустрічати Новий рік дещо іншим способом – не в храмі, а за столом, у колі рідних і близьких. Останнє, до речі, теж цілком можливе, але новорічну трапезу краще влаштовувати після відвідування храму. Тому що для нас, православних християн, мають бути вибудовані правильні пріоритети: спочатку Бог, а все інше – потім.
«Зруйнуй кайдани неправди, і розв’яжи усяке ярмо; розділи з голодним хліб твій, і бідних введи у дім»
— Який для Вас найкращий спосіб провести Різдвяний піст?
— У святого пророка Ісаї є дуже влучні з приводу того, що є справжнім постом, слова: «Хіба ж оце піст, що Я вибрав його, той день, коли морить людина душу свою, свою голову гне, як та очеретина, і стелить верету та попіл? Чи ж оце називаєш ти постом та днем уподоби для Господа? Ось піст, який Я обрав: зруйнуй кайдани неправди, і розв’яжи усяке ярмо; розділи з голодним хліб твій, і бідних введи у дім; коли побачиш голого, одягни його, і від єдинокровного твого не ховайся» (Іс. 58:5-7). Наведені слова назавжди залишаться актуальними при визначенні того, що є справжнім постом, угодним і приємним Богові. І якщо ми спробуємо реалізувати в своєму житті те, про що говорить старозавітний пророк, ми і самі наблизимось до Бога, і допоможемо зробити це тим, хто поруч з нами. Тому що, звершуючи добрі справи, ми надіємось зовсім не на похвалу чи славу, а на те, що наші справи любові зможуть пробудити і в серцях інших людей любов і віру в Бога.
Спілкувалася Валентина Гордійчук
Інтерв’ю опубліковане у спеціальному випуску “Церковної Православної газети”,
листопад, 2022 року
Просмотров: 1921