Багато наклепів і ненависті виливається сьогодні на Українську Православну Церкву з різних сторін. Однак, не в останню чергу це відбувається і з подачі УПЦ КП, а особливо з уст її лідера – «патріарха» Філарета, який регулярно робить гострі скандальні заяви на адресу УПЦ.
Однак, коли він це все говорить, духовенство та вірні УПЦ сьогодні йому не вірять. Чому? Тому що вони пам’ятають його іншим, і пам’ятають те, що він говорив, коли був канонічним архієреєм.
29 жовтня 1990 року, тоді ще Блаженніший митрополит Київський і всієї України Філарет провів прес-конференцію з радянськими та зарубіжними журналістами у зв’язку з наданням УПЦ статусу незалежності і самостійності в управлінні. Цікавими тезами, які можна було почути з вуст екс-предстоятеля УПЦ, були наступні:
«Українська Православна Церква – саме та Церква, що була за козацьких часів, часів Петра Могили, Церква, яка почала своє існування за життя святого князя Володимира.
Самостійність в управлінні означає, що всі питання, які стосуються церковного життя в Україні, вирішуватимуться Священним Синодом УПЦ, собором її єпископів та собором Української Церкви.
Але ми маємо канонічні та молитовні зв’язки з Московським Патріархатом, а через нього – з усією Вселенською Православною Церквою, тобто ми складаємо ту єдину Православну Церкву, яка існувала від апостольських часів. Наша Церква є законною, канонічною, єдиною, святою, соборною та апостольською. І ми йдемо благодатним, канонічним шляхом, яким повинна йти кожна Православна Церква.
Це канонічна сторона самостійності й незалежності УПЦ. Крім того, є й інша – господарська та фінансова діяльність, справи милосердя, й духовної освіти. І в цьому ми тепер також незалежні від Московського Патріархату». («Православний вісник» №1, 1991. С. 10).
Ось такими однозначними і ствердними судженнями поділився тодішній предстоятель УПЦ митрополит Філарет. Звісна річ, за 24 роки можна змінити погляди на церковну ситуацію в світі, звинуватити кого загодно, аби не себе, в усіх проблемах, однак подібні погляди, якими колишній митрополит ділився з представниками ЗМІ, не схожі на підроблені чи висловлені ним під якимось тиском. Колишній предстоятель УПЦ з гордістю говорив про самостійність і незалежність очолюваної ним Церкви, вказуючи не лише на канонічну сторону, але й на самостійність в господарській та фінансовій діяльності. Чому ж сьогодні Філарет говорить зовсім протилежне?
Ось наприклад, особисто «патріарх» Філарет розповідав в 1990 році про те, що з УПЦ не йде грошей на Москву, як про це сьогодні ми чуємо від керованого тим же Філаретом духовенства та інших різного роду популістів. Тут же він доволі чітко вказав на те, що ця незалежність, яку отримала тоді керована ним УПЦ, не є формальною. Сам же він підтвердив, що УПЦ йде канонічним і благодатним шляхом! Чому ж тепер, коли він обрав для себе та для очолюваної ним структури шлях штучної самоізоляції, для «патріарха» Філарета ці слова перестали мати вагу?
Філарет про УАПЦ
Окремо хотілось би виділити слова «патріарха» Філарета про УАПЦ, з якою очолювана ним УПЦ КП, нібито прагне якнайшвидшого об’єднання.
Після наведених слів про новий статус УПЦ, тоді ще митрополит Філарет відповів на запитання журналістів стосовно міжконфесійної ситуації в Україні та його ставлення до УАПЦ.
«- Представники УАПЦ стверджують, що їхня церква є спадкоємицею Київської митрополії до 1686-го року. Чи мають ці заяви якесь історичне підгрунтя?
– Говорити можна все, але для з’ясування справжньої ситуації ми повинні звертатися насамперед до історичних документів. Так звана УАПЦ не має канонічного спадкоємства з Київською митрополією. Ця церковна спільність неканонічна. Вона не має зв’язку ні з Київською митрополією, ні з жодним Православним Патріархатом, у тому числі Константинопольським. Тому я вважаю, що УАПЦ дійсно незалежна, але незалежна від всього Православ’я. Це та суха гілка, яка відломилася від живого дерева нашої віри. Православна Церква вважає, що всі так звані священнодії, що їх чинять священики та єпископи цієї «церкви» – неблагодатні». («Православний вісник» №1, 1991. С. 10).
І це він говорив про УАПЦ в той час, коли самої УПЦ КП ще не існувало! Проведемо певну аналогію, порівнявши тодішню УАПЦ з теперішньою УПЦ КП. Остання, в свою чергу, теж не має канонічного зв’язку з жодним Православним Патріархатом, у тому числі й Константинопольським. Отже, УПЦ КП сьогодні теж є незалежною, але, як влучно в 1990-х підмітив тодішній митрополит Філарет, говорячи про УАПЦ, незалежною від всього Православ’я. Логічним також буде просте запитання: якщо УПЦ КП, за термінологією екс-митрополита Філарета, є сухою гілкою, яка відломилась від живого дерева нашої віри, чому ж тоді будь-хто в світі повинен визнавати священнодії священиків та єпископів цієї «церковної спільності» благодатними? Виходить, що Святий Дух не дихає там, де хоче, як часто люблять говорити представники цієї конфесії?
Чи не тут криється одна з причин того, що нинішня УАПЦ так вперто протягом всіх цих років не поспішала в обійми УПЦ КП? Чи можливо знову Москва в усьому винна?
Далі, екс-предстоятель УПЦ говорить наступне:
«…у Сполучених Штатах Америки жодна юрисдикція не визнає церкви Мстислава (Скрипника). В США є Конференція канонічних єпископів, до якої Скрипника просто не пускають, бо не визнають канонічним єпископом. Тим більше його назва – Патріарх Київський і всієї України – це глузування над Церквою, адже ніхто не може сам собі присвоювати вище достоїнство. УАПЦ самочинно возвела себе в достоїнство патріархату. Присвоювати Помісній Церкві патріарше достоїнство – це право всієї Православної Церкви» («Православний вісник» №1, 1991. С. 10-11).
Якби лиш хто-небудь зміг нагадати ці слова «патріарху» Філарету!
«Які ж сили підтримують цю Церкву, борючись проти Української Православної Церкви? Це ті сили, що йдуть шляхом Каїна, а не Авеля. Не може бути Божого благословення на людях, які творять діла злі.
Ми проти незаконного захоплення православних храмів, проти прозелітизму (навернення в іншу віру), проти атмосфери нерозуміння, жорстокості, у якій опинилися наші православні віруючі та священики в західних областях України.
Всіх віруючих так званої УАПЦ ми закликаємо дотримуватися церковних канонів і не розривати православну Церкву на Україні на дві частини.
Церква повинна спасати людські душі» («Православний вісник» №1, 1991. С. 11-12).
Так, не може і не має бути Божого благословення на людях, які творять діла злі, сіючи розбрат, злобу та ненависть, б’ючи та цькуючи священиків та людей, які незгодні з захопленням православних храмів. УПЦ як і тоді, так і сьогодні виступає проти атмосфери непорозуміння, жорстокості, у якій опинилися наші віруючі та священики в західних областях України і не тільки. Устами екс-митрополита нашої Церкви, а сьогоднішнього глави так званої УПЦ КП наша Українська Православна Церква і сьогодні виголошує: «Ми проти незаконного захоплення православних парафій, … ми проти атмосфери непорозуміння, жорстокості».
І всіх віруючих згаданої конфесії ми теж постійно закликаємо дотримуватися церковних канонів і не розривати Православну Церкву в Україні на дві частини, оскільки Церква повинна займатись не політикою, а спасати людські душі. Адже так казав у свій час колишній наш, а нині ваш предстоятель. Сьогодні він говорить інше. Напевне тепер можна зрозуміти, чому Священний Синод УПЦ однією з умов можливого діалогу висунув неучасть в ньому колишнього предстоятеля.
Окрім того, варто було б задуматись усім тим, хто сьогодні роздмухує вогнище міжконфесійного протистояння, і зрештою зрозуміти, що ніякого визнання так звана УПЦ КП в своєму нинішньому статусі саме як УПЦ КП в світовому Православ’ї ніколи не отримає, як би це не обіцяв «патріарх» Філарет, який ще 24 роки тому чудово все це розумів. Шлях самоізоляції – шлях в нікуди. Святий Дух не дихає там, де немає християнської любові, Євангельського смирення та духу Церкви. Там, де є місце насильству, ненависті та агресії, немає місця Христу.
Відділ зовнішніх церковних зв’язків УПЦ
Просмотров: 4015