Документ узгоджений учасниками Зібрання Предстоятелів Помісних Православних Церков у Шамбезі, 21-28 січня 2016 року, окрім представників Антіохійської та Грузинської Православних Церков.

Публікується відповідно до рішення Зібрання Предстоятелів.

1. ПРАВОСЛАВНИЙ ШЛЮБ

1) Сьогодні інститут сім’ї виявився під загрозою у зв’язку з такими явищами, як секуляризм і моральний релятивізм. Священний характер шлюбу затверджується Православною Церквою як її фундаментальне й незаперечне вчення. Вільний союз між чоловіком та жінкою є необхідною умовою шлюбу.

2) В Православній Церкві шлюб розглядається як найдавніший інститут божественного права, оскільки був встановлений одночасно зі створенням перших людей, Адама і Єви (Бут. 2:23). З самого початку цей союз передбачав як духовне спілкування подружжя – чоловіка і жінки, так і продовження людського роду. Благословенний в раю шлюб між чоловіком та жінкою став священним таїнством, яке згадується в Новому Завіті, в оповіданні про Кану Галілейську, де Христос створив перше чудо, перетворивши воду на вино, і явив тим славу Свою (Ін. 2:11). Таїнство нерозривного союзу чоловіка і жінки є образом єдності Христа і Церкви (Еф. 5:32).

3) Христоцентричний характер шлюбу пояснює, чому єпископ або пресвітер благословляють цей священний союз особливою молитвою. У посланні до Полікарпа Смирнського святий Ігнатій Богоносець підкреслював, що ті, котрі вступають у шлюб «повинні вступати в союз зі згоди єпископа, щоб шлюб був у Господі, а не за похіттю. Нехай все буде во славу Божу» (гл.V). Священний характер боговстановленого союзу та його високий духовний зміст пояснюють апостольський заклик: «Шлюб у всіх [нехай буде] чесний і ложе непорочне» (Євр. 13:4). Ось чому Православна Церква засуджувала будь-яке осквернення шлюбу (Еф. 5:2-5, 1 Фес. 4:4, Євр. 13:4 і ін.).

4) Союз чоловіка і жінки у Христі являє «малу Церкву», образ Церкви. Климент Александрійський підкреслює: «Хто ті двоє або троє, котрі зібралися в ім’я Христа, і Господь серед них? [137] Чи не вказує це на чоловіка, дружину та їх дитя?»(Стромати, 3.10, PG 8, 1169 В). Через благословення Боже союз чоловіка і жінки підноситься, бо спілкування перевершує індивідуальне існування, воно долучає подружжя до життя за образом Царства Пресвятої Трійці. Необхідна умова для шлюбу – віра в Іісуса Христа, яку повинні розділяти наречений і наречена, чоловік і дружина. Основою єдності у шлюбі є єдність у Христі, щоб в благословенній Святим Духом подружній любові відображалася любов Христа і Церкви, як тайна Царства Божого та вічного життя людини в любові Божій.

5) Захист священного характеру шлюбу завжди мав особливе значення для збереження сім’ї, яка відображає спілкування з’єднаних подружніми узами людей як в Церкві, так і в усьому суспільстві. Таким чином, спілкування, яке здійснюється в таїнстві шлюбу, – це не просто природні відносини, а й реалізована в священному інституті сім’ї творча духовна сила. Лише вона може забезпечити захист і виховання дітей, як в духовній місії Церкви, так і в житті суспільства.

6) Церква завжди з необхідною строгістю і належною пастирською чуйністю, за прикладом поблажливості апостола народів Павла (Рим. 7:2-3; 1 Кор. 7:12-15, 39), підходила як до позитивних умов (відмінність статі, необхідний вік й ін.), так і перешкод (кровна спорідненість, свояцтво, духовна спорідненість, вже укладений шлюб, різні віри й ін.) для укладення таїнства шлюбу. Пастирська чуйність необхідна не лише тому, що біблійна традиція стверджує зв’язок шлюбу з тайною Церкви, а й тому, що церковна практика не виключала засвоєння деяких принципів греко-римського природного права, які підкреслювали факт того, що узи шлюбу між чоловіком і жінкою є «спілкуванням божеського та людського права» (Модестін) і були сумісні зі священним характером, що надається Церквою у таїнстві шлюбу.

7) В сучасних умовах, що настільки несприятливі для таїнства шлюбу і священного інституту сім’ї, єпископи і священики повинні активно розвивати пастирську роботу, щоб захистити віруючих, підтримуючи їх, зміцнювати їх надію, що похитнулася від зіткнень з різними труднощами, стверджуючи інститут сім’ї на міцній основі, яку не змогли б зруйнувати ні дощ, ні річки, ні вітри, оскільки ця основа – камінь, який є Христос (пор. Мф. 7:25).

8) Шлюб є основою сім’ї, а сім’я – здійсненням шлюбу. В сучасному світі справжню загрозу для православних християн становить тиск, який чиниться з метою визнання нових форм співжиття. Зростаюча криза шлюбу глибоко хвилює Православну Церкву через негативні наслідки для всього суспільства і через загрозу внутрішньородинним відносинам, головними жертвами якої стають подружні пари і, перш за все, діти, тому що, на жаль, вони зазвичай починають мученицьки переносити невинні страждання з самого дитинства.

9) Цивільний шлюб між чоловіком і жінкою, зареєстрований в законному порядку, не має сакраментального характеру і, будучи узаконеним співжиттям, відрізняється від благословенного Богом і Церквою шлюбу. До тих членів Церкви, хто вступає в цивільний шлюб, потрібно підходити з пастирською відповідальністю, яка необхідна для того, аби ці люди зрозуміли цінність таїнства шлюбу і пов’язаного з ним благословення.

10) Церква не визнає можливим для своїх членів укладення одностатевих союзів, а також вступ в будь-яку іншу форму співжиття, окрім шлюбу. Церква докладає всіх можливих пастирських зусиль, щоб ті з її членів, хто вступає в такі союзи, досягли істинного покаяння і любові, благословенних Церквою.

11) Тяжкі наслідки кризи інституту шлюбу і сім’ї виражаються в жахливому зростанні числа розлучень, абортів і в множенні інших проблем сімейного життя. Ці наслідки є великим викликом для місії Церкви в сучасному світі. Тому пастирі Церкви повинні докласти всіх можливих зусиль для вирішення цих проблем. Православна Церква з любов’ю закликає своїх чад, чоловіків і жінок, і всіх людей доброї волі зберігати вірність священному характеру сім’ї.

2. ПРО ПЕРЕШКОДИ ДО ШЛЮБУ

1. Щодо перешкод до шлюбу через наявність кровного споріднення, спорідненості за свояцтвом, за усиновленням та духовної спорідненості мають силу припису канонів (53 і 54 правила Трульського Собору) і погоджена з ними церковна практика в тому вигляді, в якому вона застосовується сьогодні в Помісних автокефальних Православних Церквах, визначається і описується в їх статутах та у відповідних рішеннях їх Синодів.

2. Неостаточно розірваний або неанульований шлюб, а також третій шлюб складають абсолютну перешкоду для укладання шлюбу, згідно з православним канонічним переданням, що категорично засуджує двошлюбність і четвертий шлюб.

3. Відповідно до акривії священних канонів, забороняється звершення церковного шлюбу після чернечого постригу (16-е правило IV Вселенського Собору і 44-е Трульського Собору).

4. Священство становить перешкоду до вступу в шлюб, згідно діючого канонічного передання (3-є правило Трульського Собору).

5. Щодо змішаних шлюбів православних з інославними або нехристиянами було прийняте рішення:

а) шлюб православних з інославними забороняється за канонічною акривією і не вінчається (72-є правило Трульського Собору). Він може бути благословенний по поблажливості та людинолюбству за умови, що діти від цього шлюбу будуть хрещені й виховані в Православній Церкві.

б) шлюб між православними і нехристиянами категорично забороняється за канонічною акривією.

6. Практика, яка діє при застосуванні церковного Передання стосовно перешкод до шлюбу, повинна брати до уваги постанови існуючого законодавства держави, не виходячи за межі церковної ікономії.

7. Священний Синод кожної автокефальної Православної Церкви повинен підходити до практики застосування церковної ікономії відповідно до принципів церковних канонів, у дусі пастирської розсудливості, слугуючи порятунку людини.

27 січня 2016 року, Женева

Просмотров: 6941