«Роботу виконує на 62%. По старості працює погано, але старається» — пам’яті священномученика Анатолія (Грисюка)

23 січня Церква вшановує пам’ять священномученика Анатолія (Грисюка), митрополита Одеського.

Священномученик Анатолій народився у 1880 році в місті Ковель Волинської губернії в родині повітового казначея Григорія Грисюка і в хрещенні був названий Андрієм. Закінчивши у 1900 році Волинську духовну семінарію, він поступив у Київську духовну академію. У 1903 році був пострижений у чернецтво з нареченням імені Анатолій і в тому ж році висвячений у сан ієродиякона, а через рік — у ієромонаха. По закінченні у 1904 році академії ієромонах Анатолій був призначений на кафедру загальної церковної історії в званні виконуючого посаду доцента Київської духовної академії. Людина надзвичайно обдарована, він самовіддано готувався до занять наукою. Однак епоха підготувала йому інше заняття — порятунок своєї душі через страждання.

У 1905-1906 роках ієромонах Анатолій перебував у відрядженні в Константинополі, результатом якого стало наукове дослідження «Історичний нарис сирійського чернецтва до половини VI століття». За це дослідження в 1911 році він був удостоєний ступеня магістра богослов’я і премії імені митрополита Макарія. Високо оцінюючи його дарування, архієпископ Антоній (Храповицький) писав: «Ієромонах Анатолій… талановитий… широко обізнаний викладач. Він стає господарем не тільки в історії подій церковного життя, але й взагалі в богослов’ї… Тримаючись суворо православного вчення, отець Анатолій… володіє думкою сміливою і не підпорядковується літературним посібниками, але розпоряджається ними, як вже сформований вчений».

У 1911 році отець Анатолій був зведений у сан архімандрита, в 1912-му призначений на посаду штатного екстраординарного професора Київської духовної академії і в тому ж році — на посаду інспектора і екстраординарного професора Московської духовної академії. У 1913 році він був переведений на посаду ректора Казанської духовної академії і в тому ж році хіротонісаний у єпископа Чистопільської, вікарія Казанської єпархії.

Анатолій, єпископ Чистопільський, вікарій Самарської єпархії, Казань, 1913 рік.
Анатолій, єпископ Чистопільський, вікарій Самарської єпархії, Казань, 1913 рік.

З приходом до влади у 1917 році більшовиків почалося гоніння на Церкву. У 1918 році указом радянського уряду в країні були закриті всі духовні навчальні заклади. Восени 1918 року Вище Церковне управління при Патріархові Тихоні порадило преосвященному Анатолію скористатися тим, що радянський уряд дозволив «навчатися релігії» приватним чином і зберегти академію. Завідувач Казанським губернським відділом народної освіти дав згоду на існування подібного приватного навчального закладу, і єпископу Анатолію були видані офіційний штамп і державна печатка. Оскільки будівлю академії було відібрано, то лекції читалися на дому у професорів, а рада Казанської духовної академії збиралася на квартирі її ректора, єпископа Анатолія.

Єпископ підтримував регулярну переписку з патріархом Тихоном, просячи його благословення на ті або інші дії в академії, а також ставлячи Святійшого до відома про все, що в ній відбувається. До 1921 року ВЧК вдалося встановити контроль над листуванням патріарха Тихона і отримати доступ до адресованих на його ім’я офіційних документів. У березні 1921 року ВЧК вивчила листи єпископа Анатолія, що стосуються діяльності Казанської духовної академії, після чого заступник голови ВЧК разом з юрисконсультом ВЧК Шпицбергом направили записку начальнику 8-го відділу наркомюсту Красикову, в якій писали: «З листування єпископа Анатолія на ім’я Патріарха Тихона вбачається, що в Казані досі існує Духовна академія, підкоряється ідейним і службовим директивам Патріарха… ми вважаємо, що існування в Казані такого вогнища мракобісся, керованого духовно-адміністративним центром… небажана. Просимо вас вжити заходів щодо припинення подальшої діяльності зазначеного закладу». У відповідності з цим побажанням єпископ Анатолій був заарештований і засуджений до одного року примусових робіт.

По звільненні у 1922 році єпископ Анатолій був призначений на Самарську кафедру. 24 лютого 1923 року в квартирі єпископа був проведений обшук, під час якого співробітник ОГПУ вийняв з-за шафи згорток з відозвами, ним же самим і покладений, і в ту ж ніч єпископ Анатолій був заарештований.

Під час слідства владика, проаналізувавши текст, зумів довести, що відозва є фальшивкою і йому не належить. Вчені заняття та навички аналізувати тексти на предмет їх достовірності дуже допомогли йому в цьому випадку. У тому ж році він був звільнений і возведений у сан архієпископа. Невдовзі він знов був заарештований за звинуваченням у поширенні антирадянських чуток і висланий в Туркменію, в місто Красноводськ на три роки.

Перебуваючи в засланні, архієпископ писав професору церковної історії Бриліантову:

«…ми тепер не стільки вивчаємо стародавню церковну історію, скільки є жертвами трагізму новітньої російської церковної історії… Ми робимо історію, а не пишемо… Коли вгамується схвильоване море, коли вийде з випробування… наша рідна Церква, — відомо Самому Богу…»

У 1927 році після закінчення терміну заслання архієпископ Анатолій повернувся в Самару і був призначений постійним членом Священного Синоду. У 1928 році він був направлений на Одеську кафедру; 1932 року — возведений у сан митрополита.

У 1936 році митрополит Анатолій був заарештований. Після того як слідство було закінчено, владика, бачачи, що в обвинувальному висновку залишилися ті ж формулювання, які він під час слідства, здавалося, оскаржив, направив скаргу в прокуратуру, в якій писав: «Повідомлені мною самим вирази з моїх приватних бесід… взяті поза контекстом, при певному освітленні можуть бути витлумачені як прояв мого антирадянського настрою і в устах легковажної людини могли при передачі бути використані в цьому недоброму сенсі, але в моїх власних устах вони, ці вирази, були лише плодом мого глибокого здивування фактом різкого і в деяких місцях дорученої мені єпархії суцільного, майже на 100 %, закриття церков і плодом почуття жалю, дуже природного перед лицем цього факту. Вирази ж із показань свідків, наведені в доказ моєї антирадянській агітації, або вирвані з контексту, або спотворені, або просто не відповідають дійсності…»

Митрополит Анатолій. Бутирська в'язниця, 1936 рік.
Митрополит Анатолій. Бутирська в’язниця, 1936 рік.

21 січня 1937 року Особлива Нарада при НКВС СРСР засудила митрополита Анатолія до п’яти років ув’язнення в таборі, він був відправлений в Ухтпечлаг. Частина шляху в’язні проходили пішки по снігу, в суворих умовах північної зими. Хворий митрополит насилу пересувався, і охорона підганяла його прикладами, не даючи часу відпочити. Коли він падав, йому дозволяли сісти в кузов вантажівки і везли до тих пір, поки він не приходив до тями, а потім виштовхували з кузова і знову гнали пішки.

sshmch_anatoliy_odesskiy_314 лютого 1937 року етап прибув в Килтовську сьльгоспколонію в Комі. У жовтні митрополит Анатолій був визнаний інвалідом і звільнений від роботи, але в листопаді його знову вивели на загальні табірні роботи. Зрештою хвороби і каторжна праця призвели до того, що він майже осліп і в листопаді-грудні 1937 року не зміг виконувати норму. Талановитий церковний історик, освітою і даруваннями призначений до наукового діяльності, удостоєний колись похвал відомих професорів і святителів, він отримав тепер лише скупу похвалу наглядача: «Роботу виконує на 62%. По старості працює погано, але старається».

У січні 1938 року стан здоров’я митрополита погіршився настільки, що він був поміщений в табірну лікарню. 23 січня 1938 року в 17 годин 10 хвилин митрополит Анатолій помер. Перед самою смертю від нього зажадали, щоб він віддав Євангеліє і натільний хрест, з якими він не розлучався ані в тюрмі, ані в концтаборі. Митрополит відмовився. Євангеліє вирвали з його рук силою, але хрест він не віддав і, захищаючи ослабленими руками груди, віддав свою праведну душу Господу.

Нагадаємо, 23 січня 2017 року, у день смерті митрополита Одеського і Херсонського Анатолія, у храмі, який нещодавно відкрили в слідчому ізоляторі Одеси в честь цього священномученика 30-х років XXст., клірики Одеської єпархії звершили Божественну літургію.

Джерело: foma.in.ua

Переклад українською Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ

Просмотров: 364

Залишити відповідь