Зізнаюсь, перш ніж писати на цю тему, я довго вагалась, чи не буде ця публікація черговим приводом для суперечок чи протистоянь. Але мені б хотілось розповісти цю історію, зробивши акцент на любові, смиренні та відданості своїй вірі і своєму народу. До того ж формат блогу дозволяє розповісти про те, що болить, що весь час на думці та в душі. Ця історія не мала трапитись в Кам’янці-Подільському – місті, яке завжди було толерантним до різних релігійних віросповідань та конфесій. Але трапилась тому, що ми, на жаль, не відокремлені від релігійного протистояння, яке точиться в нашій державі. Отець Андрій Сосюк, священник Собору Олександра Невського у Кам’янці-Подільському, вже більше 15 років опікується військовими по благословенню митрополита Кам’янець-Подільського і Городоцького Феодора.
За цей час неодноразово змінювалось керівництво військових частин, дислокованих в нашому місті, але з усіма отець Андрій міг легко знайти спільну мову. Незмінний учасник усіх важливих подій в житті військових, отець Андрій разом з ними зустрів і страшну звістку про війну на сході України. В перші роки АТО він весь час був поруч з військовими. Благословляв їх, коли вони відправлялись в зону бойових дій, і вдень, і вночі приїжджав, щоб поспілкуватись з тими, хто потребував його підтримки, молитви. Але після того, як в черговий раз змінилось керівництво, отця Андрія перестали пускати на територію військової частини та заборонили служити у капличці, будівництвом якої безпосередньо опікувалась Українська Православна Церква.
В цьому році перед Пасхою, на Благовіщення, за словами отця Андрія, йому не дозволили відслужити молебень, як це було багато років поспіль. Натомість священнику призначили зустріч через декілька днів в кабінеті керівництва. Годину отець Андрій чекав на КПП, не маючи дозволу зайти на територію. Коли розмова з командиром 48-ої окремої інженерної бригади, полковником Віктором Коршоком все ж таки відбулась, після деяких сперечань, здавалось, вдалось досягнути порозуміння. Отцю Андрію пообіцяли, що він зможе вільно відвідувати військову частину. Але вже 6 травня, коли священник хотів відслужити молебень на свято Георгія Побідоносця, його знову не допустили до служби. Отця Андрія повідомили, що серед військових було проведено опитування і більшість висловилась за те, щоб служби на території військової частини проводив представник виключно Київського патріархату.
– Мені боляче, тому що я 15 років з цими хлопцями, був з ними з перших хвилин війни на сході, але сьогодні мене не допускають, бояться, стороняться при зустрічі. Я здогадуюсь, як проходило опитування: військових запитали, яку церкву вони обирають: українську чи московську. Звичайно, вони не розбираючись, відповіли українську. Але ж приставка «московський патріархат» була навмисне приставлена до назви нашої церкви і не є офіційною. Офіційно є Українська Православна Церква. Але не всі хочуть в цьому розбиратись, вірять пліткам та постійним наклепам. Хоча, попри це, є військові, які продовжують приходити до нашого храму, просять благословення перед від’їздом на схід. До храму ходять їхні матері, дружини, діти.
Перший раз, коли я благословляв військових в АТО, подарував хлопцям вишиту нашими прихожанами ікону. Сам офіцер Богдан Беркута розповідав мені, що під час одного з обстрілів градами їх накрило так, що згоріли всі речі, але хлопці лишились неушкодженими. Все згоріло, а ікона Божої Матері і самі військові вціліли. Після того, хлопці казали, що зрозуміли – то було провидіння Боже і Боже благословення. Кожного разу я чекаю на наших хлопців з війни. Найбільша радість для мене, коли вони повертаються живими та неушкодженими.
Я вірю, що пройде час, і люди зрозуміють істину. Наша церква неодноразово піддавалась гонінням, починаючи з Христа. Але на все свій час. Нам потрібно бути сповідниками своєї віри, не піддаватися на провокації, трудитись, молитись, служити Богу та нашому народу, а Господь все управить, – переконаний отець Андрій.
Просмотров: 1036
Наша Церква не поділяє чад своїх за політичними симпатіями. У цьому – велика мудрість. Всі мають у Христі бути одним Тілом.