Минуло чотири роки, відколи прихильники «Київського патріархату» позбавили вірян УПЦ села М’ятин, що на Рівненщині можливості відвідувати сільську церкву. Сталося це на свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста. За розповідями селян, до них приїхали молоді чоловіки з навколишніх населених пунктів, котрі церкву не відвідують, але активно пропагують перехід до «УПЦ КП». Отож, молодики спокійно увійшли до храму і оголосили, що віднині він належить іншій конфесії.
Що довелося пережити православній громаді невеличкого села за ці роки та про їхню велику мрію у репортажі Рівненської єпархії. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал повністю.
– Нас було на той момент менше, але якби й більше, то що можуть бабусі і жінки, бо в селі храм відвідують саме вони, проти дебелих мужчин? – розповідає жителька села М’ятин. – Як вони увійшли до церкви, ми мовчки вийшли зі свого храму. На душі було так гірко, хотілось плакати, бо це ж несправедливо. Я вважаю, що на церкву має претензії виставляти той, кому вона насправді потрібна, а не так, що через якісь політичні міркування позбавляють людей права на молитву.
Село М’ятин – зовсім невеличкий населений пункт, у ньому проживає біля трьох сотень жителів. Ще до розколу, до церкви, за словами очевидців, ходило двадцять вірян щонеділі, на свята – трохи більше. Після захоплення храму ситуація в селі змінилась докорінно.
– Троє-п’ятеро людей щонеділі йде у відібраний храм, – говорить місцева жителька. – А інакше й бути не може: щоб відвідувати Дім Божий, треба прикладати чимало зусиль, молитва – труд великий, а ті, хто церкву забрав, трудитись не навчені. Наша громада відійшла, та не розпалась, 15 людей щонеділі поспішали в хатину покійної схимонахині Афанасії на богослужіння. І хоч би як нас не називали наші односельці, відступати ніхто не збирався, ми тільки укріплялись у вірі.
– Коли наша громада облаштувала собі кімнату під богослужіння, то звернулись до священика з Київського патріархату, аби той віддав нам богослужбові книги, – говорить Ірина Зарембо, жителька села М’ятин. – Відповідь, яку тоді отримали, навіть тепер згадувати неприємно. Розкольник сказав, що ми молились сатанинською мовою і тому, аби убезпечити нас від гріха, книжок не віддасть.
Останні роки тим, хто відкрито сповідує канонічне Православ’я в Україні живеться непросто, хоча відомі видання наввипередки намагаються запевнити світову спільноту, що переслідувань немає. Утім, приклади сучасних гонінь за віру доводять протилежне. Ось і у цьому маленькому селі на Рівненщині є своя історія з відповідним підтекстом.
На момент міжконфесійного протистояння жителька села М’ятин Ірина Зарембо працювала провідним спеціалістом в Гощанській районній адміністрації. Як розповідає молода жінка, непроста ситуація в селі, позбавлення церкви і поведінка священика Київського патріархату надихнула її на написання статті до районної газети. Тоді Ірина навіть і не підозрювала, що такий крок може призвести до певних наслідків.
– Після виходу газети, на мене почали писати скарги, спочатку депутат з області, а потім і пан Осуховський в прокуратуру настрочив. Дослівно у цих скаргах було написано, що людина, котра працює в державній адміністрації, відвідує ворожу Церкву, мовляв, прийміть міри. Спочатку я писала пояснення, огризалась, та на мене й далі тиснули і я поклала заяву на звільнення.
На цьому життя жінки не зупинилось, як того хотілося б авторам брудних доносів та скарг. Навпаки, забило в новому ключі: замість посади державного клерка Ірина Зарембо по Волі Божій має власний невеличкий бізнес, не оглядається на минуле і згуртувала навколо себе чимало однодумців.
– Нещодавно наша невелика релігійна громада купила вагончик – це обдуманий та виважений крок. Насправді, за чотири роки без храму ми стали сильнішими, змістовнішими і дружнішими, – розповідає Ірина Зарембо. – Якщо колись ми про розкол у храмі і згадували, то робили це пошепки, з острахом, бо не знали, що в кого на думці. Віднині нам вільно називати все своїми іменами, бо ми – родина по вірі, по духу, по кількості пережитого.
– Чесно скажу, що я давно не бачив такого горіння, як у цієї невеличкої релігійної громади села М’ятин, – коментує протоієрей Віктор Земляний, керівник Відділу врегулювання міжконфесійних конфліктів при Рівненській єпархії УПЦ. – Вони цілеспрямовано йдуть до своєї мети, і це не може мене як священика не надихати. Рушійною силою цих людей є бажання залишатись у лоні канонічної Церкви, бути частиною живої Євхаристії, тому єдиний вихід, який я побачив із ситуації, заручниками якої стали чотири роки тому, – будувати новий храм. І повірте, він з благословення митрополита Рівненського і Острозького Варфоломія, пожертвами митрополита Бориспольського та Броварського Антонія, постане найближчим часом.
Кілька тижнів тому на земельній ділянці, яку пожертвувала вірянка Ірина Зарембо, залили фундамент під нову церкву, коштами допомогли благодійники. Плани, які вибудовують м’ятинці на наступний 2018 рік, абсолютно земні – звести хоча б стіни релігійної споруди, про це просять Бога і, звичайно, усіх небайдужих, хто може молитвою або фінансами долучитись до благої справи зведення церкви.
Просмотров: 852