Інтерв’ю з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм про урочистості з нагоди святкування Хрещення Русі.
– Ваше Блаженство, вже багато років існує традиція починати святкування дня пам’яті св. рівноапостольного князя Володимира та Хрещення Русі на Володимирській гірці, яку називають «серцем Києва», і проведення Хресної ходи до Києво-Печерської лаври. Причому, з кожним роком число учасників Хресного ходу все зростає й обчислюється вже сотнями тисяч. Чим це пояснити на тлі вкрай важких років у новітній історії України з війною на Донбасі та новими церковними розколами, новими гоніннями на канонічну Православну Церкву в Україні?
– Дійсно, хресні ходи Української Православної Церкви, не тільки в Києві, але у всіх наших єпархіях, містах і селах країни, стали свідченням єдності православного народу, свідченням того, що ніякі політичні поділи і катаклізми, в тому числі й утиски та втручання в церковне життя, не в змозі розділити Церкву Христову, підпорядкувати її політичним настроям.
Господь наш Іісус Христос заповів: «Щоб усі були одне, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, — щоб увірував світ, що Ти послав Мене» (Ін.17, 21). І наша канонічна Православна Церква намагається виконувати цю заповідь, свідчить самим життям про цю єдність.
Хоча у тих, хто не з нами, своя «арифметика» при підрахунку учасників наших Хресних ходів… І не тільки щодо Хресних ходів, а й до Церкви в цілому. Але Бог бачить усіх і вся. У Нього навіть ті, хто по старості, немочі й через інші причини не можуть взяти участь у нашому молитовному ході та стоянні за чистоту святої віри, але серцем в молитві з’єднуються з нами (а відстань для духовного єднання і щирої молитви не перешкода!), не залишаться без нагороди…
Вірна Богу і Святій Церкві наша паства, бачачи нападу на Православ’я, духовно об’єдналася і продовжує йти за Христом, як Його перші учні. Люди бачать, що для подолання всіляких криз і труднощів, треба сміливо йти вперед до джерел своєї віри та справжньої історії, до наймудрішого і доброго керівника країни — святого рівноапостольного князя Володимира.
Вони йдуть Хресною ходою до нього, як до живого, і після молитовного спілкування з ним, йдуть князівським шляхом, простують разом з ним з центру Києва до благодатно-молитовних печер Лаври, за благословенням до Преподобних, тому що дійсно вірять в Бога і слухняні Церкві. Цим вони хочуть засвоїти ті історичні приклади, якими будує свій народ його святий Хреститель! Це — доброта, милосердя, жертовність, миротворчість і, найголовніше, — спілкування з Богом Істинним. Душу народну неможливо надовго обманювати порожніми іграшками та обіцянками. Народ хоче доторкнутися до того, що наповнене благодаттю, що випробувано часом, він жадає отримати те, що вічне і цінне. У цьому, напевно, головна причина зростання в наші дні числа істинно віруючих, справжніх подвижників. Їм не страшні спека, тіснота, багатолюдство, побутові незручності. Їх приклад і мужність надихають інших, менш воцерковлених наших сучасників…
– Ми всі стали свідками краху атеїстичної держави СРСР, але також і знущання з нашого недавнього історичного минулого — героїв Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Але історія свідчить, що серед радянських полководців, офіцерів і простих солдатів було безліч таємних християн, які з молитвою захищали Вітчизну. І при цьому молилися великому князю Володимиру, захиснику Русі. Що Ви можете сказати з цього приводу?
– У важкі часи випробувань кращі сини нашої Батьківщини, які часто помилялися у своїх духовних шляхах, робили правильний вибір. Вони поверталися до тієї спадщини, яку після себе залишив святий князь Володимир — до Святого Православ’я!
Колишня наша держава, яка називалася «Радянський Союз», зруйнувалася в одну мить без єдиного пострілу. Причиною цього було те, що вона будувалася не на традиційному Божому фундаменті, а на «піску» безбожництва і богоборства. І в той непростий час воєн і репресій, експериментів періоду перебудови наш народ вижив, Церква збереглася завдяки тій вірі, яку наші предки прийняли від свого святого Хрестителя. Попри те, що Червона Армія за своєю ідеологією була атеїстичною, в її склад входили не один мільйон хрещених солдатів, сержантів і офіцерів. І кожен в боях по-своєму проявляв свою віру. У всякому разі, всі загиблі на війні не забуті Господом, бо вони виконували священний обов’язок захисників Вітчизни й головну заповідь Христа: «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15,13).
В якомусь сенсі наші часи нагадують часи князя Володимира, коли народ був у стані затемнення язичницькими забобонами. Князь Володимир своїм хрещенням, закликом до хрещення киян перетворив язичницьку Русь. Він прибрав брехню язичництва і його ідолів, зберігши при цьому все те найкраще, що було у наших предків в той час. Князь, за допомогою зміни віри, духовно і матеріально підняв народ і свою країну на новий рівень розвитку, зміцнив перед прийдешніми історичними випробуваннями й спокусами.
Під час війни у багатьох воскресла віра в Христа, прокинулася історична пам’ять. Віра та історія стали помічниками захисників нашої землі в досягненні тієї великої перемоги 1945 року. Зрозуміло, зараз колись переможені намагаються послабити нас, щоб знов, як і раніше підкорити нас, але вже більш страшним рабством – рабством духовним…
– Ваше Блаженство, чим пояснити те, що політичних кумирів і «великих вождів» народів час як би покриває пеленою забуття, а над іменами наших духовних вождів, таких як св. князь Володимир, час не владний?
– Це залежить від тих справ, які творять політики. Якщо правителі творять добро, множать красу, припиняють зло і злочинність, чесно і сумлінно виконують свої обов’язки, то їх імена заносяться не тільки в літописі, їх пам’ять живе вічно в Церкві та в народі. В їх честь, якщо Церква канонізує їх в лику святих, як князя Володимира Великого, будують храми, монастирі, споруджуються пам’ятники, складаються богослужбові піснеспіви та народні пісні, пишуться монументальні картини та ікони для молитви.
– Яким Вам бачиться образ цієї людини — Хрестителя Русі та чому ми, жителі ХХІ-го століття можемо у нього повчитися? І чому повинні навчатися у нього наші сучасні політики, кому випадає честь керувати державою?
– Князь Володимир, після вибору віри, подібно середньовічному лицарю, пішов з дружиною на кримський Корсунь. Він підкорив Корсунь, він не захопив його. Чи не ця земля була його метою. Він смиренно входить в хрещальну купіль, щоб, вийшовши з неї новою людиною, почати життя з чистого аркуша. У Корсуні в ньому помер гордий язичник-націоналіст і народився доброчесний для своїх підданих батько. Він думав завоювати віру, але був підкорений нею, і став щасливим «бранцем» Христової любові та краси Церковної.
Політики та весь народ повинні пам’ятати про вибір князя Володимира, про ту віру, в якій він хрестився і про ту святу Церкву, в якій заповів перебувати всім нам. Він вибрав для нас і за нас, щоб ми вже не «ламали голову», щоб не приймали лукавих послів з інших країн і від інших конфесій, а щоб йшли своїм шляхом, тим, який вказав святий Володимир. Цей наш шлях гарний і добрий. Він веде прямо до Бога, до святості. Зберігаючи вірність князю Володимиру — нашому хрещеному батьку, слухняність голосу Церкви, а значить — Самому Христу, ми можемо бути щасливими та самодостатніми.
Переклад українською Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ
диякон Сергій Герук для mitropolia.kiev.ua
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!
Просмотров: 2956