Близько 200 кліриків, ченців та віруючих Елладської Церкви опублікували відкритий лист з «українського питання» із закликом до ієрархів не визнавати «ПЦУ» одноосібно, всупереч позиції інших Церков та підтримати «гониму паству» Української Православної Церкви та Її Предстоятеля.
11 вересня 2019 року сайт vimaorthodoxias.gr опублікував лист з «українського питання» 179 представників духовенства, ченців і мирян Елладської Православної Церкви до Архієпископа Афінського Ієроніма і архієреїв цієї Церкви, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
У відкритому листі підписанти заявляють про те, що їм відомо про тиск, який відчуває Елладська Церква стосовно «українського церковного питання».
Повідомляється, що, не дивлячись на те, що «Константинопольський патріархат «має право надавати автокефалію будь-якому народу, має право піднесення до рівня автокефалії тільки при дотриманні чітких і строгих умов, викладених в церковній традиції і відповідно з православною еклезіологією та канонічним порядком», у випадку з автокефалією нової української церковної структури, «ПЦУ», ці умови «не були дотримані».
Автори відкритого листа пояснюючи причини цього, зазначають: «автокефалію не попросила визнана всіма Православними Церквами, навіть Вселенським патріархатом, Церква України на чолі з Митрополитом Онуфрієм, 90 єпископами, 12000 парафіями, 250 монастирями, 5000 ченцями і черницями, і мільйонами віруючих. Канонічна церква, що має на це повне право, не просила і не прийняла автокефалію. Чи можливо, щоб її примушували насильно або карали за те, що вона її не прийняла?».
«У той час як всі, навіть Вселенський Патріархат, визнають присутність Митрополита Онуфрія і 90 єпископів (немає ніякого канонічного акту про їх ектронізацію/зміщення з престолу, або відлучення, або заборони в служінні), поруч з канонічно існуючою, створюється паралельна церковна структура», — йдеться в листі.
«Майже всі Помісні Церкви мають серйозні сумніви щодо канонічності і законності священства нової церкви. До того ж близько 15 з 50 її єпископів отримали свій «сан» шляхом самохіротоній! Ніде не було такого прецеденту! І жодна Православна Церква не визнала надану автокефалію, подія безпрецедентна в історії Церкви!», – звертають увагу православні Елладської Церкви.
Далі вони пишуть: «Ми не можемо зрозуміти, як без спільного рішення всіх Помісних Церков, збіговисько відлучених, анафемствованих, саморукоположених розкольників без демонстрації покаяння одним актом було відновлено, утворено в «об’єднавчий собор» і одночасно отримало «автокефалію», а канонічні єпископи, які складають канонічний Синод, що представляють канонічну Церкву, повністю віддані презирству».
Крім того, на їхню думку, «Церква України канонічно належить Московському Патріархату, а не Вселенському. Всі досі надані автокефалії Константинополя були створені в рамках його юрисдикції».
Звертаючи увагу на непорозуміння між Константинопольським та Московським патріархатами, підписанти, дивуються методам Стамбула по їх «зціленню»: «яка б проблема не була у Стамбула з Москвою, як він її зцілює (?), оголошуючи цілий Синод 90 єпископів неканонічним? Зневажаючи цілу Церкву з її 12 000 парафіями і мільйонами віруючих? Ви, архієреї, хіба не співслужили ви Блаженнішому Онуфрію і разом з його Святим Синодом, коли їздили до Києва? Хіба не його ви визнавали єдиним і канонічним Митрополитом Київським? Як же тепер Вас закликають викреслити його і замість нього визнати когось іншого? Яку канонічну основу мають ці вимоги?».
«Ми стоїмо перед Вами з глибокою повагою і висловлюємо наші нероздільні співчуття і підтримку мільйонам членів канонічної Православної Церкви України, які переносять горе і переслідування, бо хочуть залишитися в Церкві, в якій народилися і виросли, — звертаються до своїх ієрархів духовенство та миряни. — Організовані акції і переслідування державних і позадержавних органів проти канонічної церкви в Україні з метою змусити духовенство і віруючих перейти до нової церкви показують провал автокефалії, і що, врешті-решт, це не було вимогою віруючого народу. Як же тоді Елладська Церква, замість того, щоб підтримати гнаних віруючих, визнає те, що переважна більшість православних українців відкинуто?»
Нижче наводимо повний текст відкритого листа, переклад якого здійснила редакція СПЖ. З оригіналом можна ознайомитися за посиланням.
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ З УКРАЇНСЬКОГО ПИТАННЯ
Його Блаженству Архієпископу Афінському і всієї Греції пану Ієронімові, Афіни,
Їх Преосвященствам Митрополитам Елладської Церкви, на місцях
Ваше Високопреосвященство,
Ваші Преосвященства,
Як члени Православної Церкви і духовні сини Вашої Єпископально-отецької ієрархії ми відчуваємо потребу звернутися до Вас як до наших духовних і церковних отців, щоб висловити нашу стурбованість з приводу неканонічного надання Української Автокефалії.
Ми поділяємо і Вашу стурбованість, і серйозні канонічні, і церковні побоювання, і сумніви, висловленні і прямо, і побічно, в дусі вашого пастирського судження. Нам також відомо про тиск, який відчуває Елладська церква та її Архієреї, чого не повинно було б бути, з боку різного роду церковного і нецерковного оточення. Ми хочемо вірити, що здорові духовні традиції наших єпископів зможуть впоратися з нападками ззовні.
Природно, ми шануємо і поважаємо Вселенський Константинопольський престол, який має першість честі і першої кафедри серед Православних Церков. Безсумнівно, першість честі, надана Вселенськими Соборами, залишається, невпинно, навічно.
Прерогатива Константинополя існує і здійснюється виключно в рамках свято-духовної синодально-ієрархічної системи спілкування Помісних Православних Церков, а не поза і над цим: вона складається в основному в координації Православних Церков з найважливіших питань міжправославного інтересу, в головуванні на міжправославних і всеправославних зустрічах і Соборах, а також у натуральному вираженні і реалізації рішень, прийнятих після всеправославних обговорень.
Надмірне втручання, навіть для вирішення серйозної проблеми, в чужу юрисдикцію, без згоди, і навіть скоріше за одностайності в іншому, не може бути засноване на православному трактуванні переваги честі, але являє собою не що інше, як його зміну і неправильне тлумачення. Будь-яка спроба нав’язування такого тлумачення матиме, на жаль, дуже серйозні еклезіологічні наслідки з безпосередньою втратою почесної першої кафедри. Приклад сумнозвісної першості Риму в якості першопрестольного в древній церкві демонструє серйозність цього питання. Спотворення і спроба перетворення першості честі в першість влади підривають православну еклезіологію і ведуть її до папізму з усіма шкідливими наслідками.
Як греки за походженням, ми шануємо і поважаємо Патріархат Рода (грецького – ред.), коли він висловлює любов. Ми засмучені, тому що сьогодні ми бачимо, як через неправильний вибір його керівництва, Він знаходиться в небезпеці опинитися в ізоляції і втратити свою координуючу роль в православних відносинах, а також у вираженні і реалізації волі Помісних Православних Церков. Подальше наполягання на неправильному виборі матиме тільки більш несприятливі наслідки для престолу.
Вселенський Патріархат має право надавати автокефалію будь-якому народу, має право піднесення до рівня автокефалії тільки при дотриманні чітких і строгих умов, викладених в церковній традиції і відповідно до православної еклезіології і канонічного порядку, що не були дотримані в даному випадку.
Ми не можемо розділити думку про те, що заперечення прийняття Автокефалії в Україні ставить під сумнів автокефалію, надану в XIX і XX століттях. Це твердження не має ніякого канонічного або історичного підґрунтя. Немає ні найменшої схожості української автокефалії з іншими канонічними автокефаліями інших церков, оскільки:
Автокефалію не попросила визнана всіма Православними Церквами, навіть Вселенським патріархатом, Автономна Церква України на чолі з Митрополитом Онуфрієм, 90 єпископами, 12000 парафіями, 250 монастирями, 5000 ченцями і черницями, і мільйонами віруючих. Канонічна церква, що має на це повне право, не просила і не прийняла автокефалію. Чи можливо, щоб її примушували насильно або карали за те, що вона її не прийняла?
У той час як всі, навіть Вселенський Патріархат, визнають присутність Митрополита Онуфрія і 90 єпископів (немає ніякого канонічного акту про їх ектронізацію / зміщення з престолу, або відлучення, або заборони в служінні), поруч з канонічно існуючої, створюється паралельна церковна структура. Ми (як Церква – ред.) звинувачуємо, і абсолютно справедливо, засуджуємо паралельні юрисдикції в діаспорі, а тепер ми застосовуємо їх в межах Церкви?
Церква України канонічно належить Московському Патріархату, а не Вселенському. Всі досі надані автокефалії Константинополя були створені в рамках його юрисдикції.
Майже всі Помісні Церкви мають серйозні сумніви щодо канонічності і законності священства нової церкви. До того ж близько 15 з 50 її єпископів отримали свій «сан» шляхом самохіротоній! Ніде не було такого прецеденту!
Жодна Православна Церква не визнала надану автокефалію, подія безпрецедентна в історії Церкви!
Вкрай сумно усвідомлювати, що в той час як раніше, незважаючи на політичні інтереси і надзвичайно складні часи, Вселенський Престол зі своїми святими Патріархами боровся за єдність народів Росії під єдиним духовним та церковним управлінням, сьогодні він піддається спокусам і трансатлантичному тиску і намагається насильно розділити їх, залучаючи Православну Церкву в геополітичні інтереси і перетворюючи Церкву Христову в частину геополітичних процесів і проблем. Можливе визнання автокефалії з боку Елладської Церкви, без всеправославного рішення, втягне і нашу Помісну Церкву в геополітичні шахи.
Область України (в церковних джерелах в основному згадується як Малоросія) з 988 р н.е. до 1686 р. н.е. належала Вселенському престолу. Патріархальним актом Патріарха Діонісія IV вона була канонічно підпорядкована Московському Патріархату. Сам Вселенський Патріархат 332 року трактував Патріарший акт як повне підпорядкування Руській Церкві! Впевненість в тому була виражена різними способами самим Вселенським Патріархатом, і була зафіксована офіційними чином в Типіках 17-го століття, в Синтагматіях / Конституціях 1797 (Св. Григорія V), 1829, 1855, 1896, 1902 р.р., виданих в Константинополі Патріаршою друкарнею» і в Патріарших календарях-щорічниках і за 2018 р. тому числі! У цих офіційних Патріарших виданнях Вселенський Престол приймав без будь-яких застережень, що Україна підпорядковується канонічно Московському Патріархату! Таку ж упевненість зафіксували і делегати Вселенського Престолу (архіводержатель К. Деліканіс, викладачі Митрополит Діоклітській Калліст (Уейр) (Оксфорд), першосв. Феодор Зісіс (Салоніки), Василіос Ставрідіс (Халки), Гр. Ларендзакіс (Відень), Вл. Фідас (Афіни-Замбезі), а також і Вселенський Патріарх Варфоломій, і письмово, і у своїй офіційній промові в Києві. Саме таким чином тлумачився Патріарший акт 1686 року Вселенським Патріархатом впродовж 332 років!
І найголовніше: так трактує Патріарший акт впродовж 332 років всеправославна церковна свідомість! Від знаменитої Конституції Єрусалимського Патріарха Хрісанфса (нотаря) 1715 по 2019 рік всі Типікі-Календарі-Щорічники Помісних Православних Церков вважали Україну частиною Руської Церкви. Хто може зневажати ядро всеправославної церковної традиції і досвіду? Хто має право стояти вище всеправославної свідомості?
Ми висловлюємо нашу стурбованість, оскільки не було переконливої відповіді щодо канонічно неіснуючого «священного сану» нової церкви. Природно, при дотриманні суворих умов, церква може по ікономії сприйняти хіротонії в розколі і єресі. Але що говорить наша православна церква про це? На Сході у нас немає папського престолу, який висловлює свою думку, а інші підкоряються! Але Помісні Церкви на Соборі під головуванням Константинопольського Патріарха приймають рішення про зцілення розколу і приймають хіротонії! Однак, коли всі помісні церкви відмовилися визнати такий «священний сан», за яким з канонічним правом Константинопольський патріарх може стверджувати, що в ролі Першого він висловлює церкву і приймає по ікономії розкольницькі хіротонії? Константинопольський патріарх не вище спільної думки всіх Помісних Церков. Він не папа, який висловлює ex cathedra Православну Церкву, не враховуючи думку інших своїх підлеглих.
На жаль, висвячення нової Церкви відбуваються не тільки від відлученого і відданого анафемі Філарета, відлучення і анафема якого протягом 26 років були визнані всім Православ’ям (навіть і Вселенським Патріархом), але відбуваються і від саморукоположеного колишнього диякона, якмй ніколи не був висвячений на священика і єпископа, обманщика і кримінального злочинця Віктора Чекаліна. Господи Боже, як же це можливо, щоб Елладська Церква визнавала саморукоположених? Адже ми пишаємося у Господі апостольською преємственістю Православного Архісвященства. Чи можливо і після визнання «рукоположень» Чекаліна продовжувати нам проповідувати апостольську преємственність православних священиків?
Як же тоді «зцілилася» «святість» саморукоположенних? Чи може один тільки патріарх Константинополя своїм актом зцілити відсутність апостольської преємственості? Виправдання, які наводять прихильники автокефалії, настільки суперечливі і спростовують самі себе, що вони не тільки не переконують в існуванні канонічного рукоположення саморукоположених, але підтверджують відсутність апостольської преємтвеності. Після цього, з якою внутрішньою ієрархічною свідомістю може єпископ приступити до визнання таких «рукоположень»? Мова не йде про сумніві в моральній чистоті деяких осіб, а про онтологічну відсутності самого ядра священства; у нас не «моральне», а онтологічне «забруднення» Тіла епископату на всеправославному рівні.
Ми не можемо зрозуміти, як без спільного рішення всіх Помісних Церков, збіговисько відлучених, анафемствованих, саморукоположених, розкольників без демонстрації покаяння одним актом було відновлено, утворено в «об’єднавчий собор» і одночасно отримало «автокефалію», а канонічні єпископи, які становлять канонічний Синод, що виражають канонічну Церкву, повністю віддані презирству.
Керівництво нової автокефальної церкви не дає гарантії надійності, серйозності і церковної етики (див. Висловлювання «предстоятеля» Епіфанія про Сполучені Штати, права ЛГБТ (рух гомосексуалістів і т.д), співпраця з уніатами, його участь у викритті «Митрополита Київського» Василя Липківського і так далі). Відкол «почесного Патріарха» Філарета та деяких «єпископів» від нової церкви і його серйозні скарги найтрагічнішим чином демонструють провал зцілення українського розколу, тому що не було каяття розкольників, найнеобхіднішої умови для зцілення розколу.
Ми ніяк не можемо виправдати надання автокефалії в якості покарання Московського Патріархату за «зарозумілість», «антицерковні дії», «безлад», «оміріння / уподібнення мирському» і т.п. Неможливо використовувати автокефалію в якості покарання неслухняних, тому що неповага і порушення священних канонів не веде до справжнього і постійного вирішення церковних проблем. Зрештою: яка б проблема не була у Стамбула з Москвою, як він її зцілює (?), оголошуючи цілий Синод 90 єпископів неканонічним? Зневажаючи цілу Церкву з її 12 000 парафіями і мільйонами віруючих? Ви, архієреї, хіба не співслужили ви Блаженнішому Онуфрію і разом з його Святим Синодом, коли їздили до Києва? Хіба не його ви визнавали єдиним і канонічним Митрополитом Київським? Як же тепер Вас закликають викреслити його і замість нього визнати когось іншого? Яку канонічну основу мають ці вимоги?
Ми стоїмо перед Вами з глибокою повагою і висловлюємо наші нероздільні співчуття і підтримку мільйонам членів канонічної Православної Церкви України, які переносять горе і переслідування, бо хочуть залишитися в Церкві, в якій народилися і виросли. Організовані акції і переслідування державних і позадержавних органів проти канонічної церкви в Україні з метою змусити духовенство і віруючих перейти до нової церкви показують провал автокефалії, і що, врешті-решт, це не було вимогою віруючого народу. Як же тоді Елладська Церква, замість того, щоб підтримати гнаних віруючих, визнає те, що переважна більшість православних українців відкинуло?
Нарешті, найтревожніше те, що церковна проблема України з проблеми канонічної структури перетворюється у велику еклезіологічну проблемуз постійною спробою зміни першості честі Вселенського Патріархату на першість влади в стилі папизму.
На жаль, Вселенський Патріарх у випадку української автокефалії відмовляється від визнаної традицією своєї координуючої ролі і вирази і здійснення синодальних рішень помісних православних церков, тому то він і відмовляється скликати Всеправославний Собор або Собор Предстоятелів.
Навпаки, як папа:
діє з перевищенням своїх повноважень, в чужій юрисдикції, яка входить до складу Росії, як він сам до недавнього часу визнавав,
приймає суверенні і незалежні рішення і проти думки не тільки самої Церкви України, а й помісних православних церков;
стверджує, що інші православні єпископи усього світу зобов’язані прийняти Його рішення;
вважає, що Його рішення не потребує схвалення іншими церквами, а й може бути оскаржене або відкликано;
вимагається втручатися з перевищенням своїх повноважень в Православну Церкву у Всесвіті, навіть «як само собою зрозуміле і обов’язкове», «не тільки по відношенню до догматів і священних традицій і канонів Церковних положень або загальних питань в цілому Тілі Церкви, а й в кожному відносно важливому окремому питанні такого інтересу або помісної церкви» (Лист Вселенського Патріарха Варфоломія Архієпископу Албанському Анастасію, 22.2.2019). Ця Патріарша фразеологія нагадує знаменитий Dictatus Papae (1075 г.) папи Григорія VII, який вимагав, щоб всі “causae majores” (серйозні питання) вселенських церков віддавалися папі для вирішення!».
Більш ніж очевидно, що якщо раптом, не дай Боже, буде переважати такий підхід, в нашій Православній Церкві відбудуться серйозні і сумні події.
Ваше Блаженство,
Небажання майбутнього Постійного Священного Синоду швидко «закрити» за скороченими процедурами рішення по такій проблемній автокефалії і вашу подальшу заяву, що і Ви «не можете» взяти на себе відповідальність за таке рішення, демонструють розсудливість і велич смирення наших церковних лідерів, але паралельно вони являють нам, що в свідомості грецьких архієреїв залишаються свіжими клятви, які возносять перед Священним жертовниками під час здійснення їх висвячення в єпископи, коли вони пообіцяли перед Богом і Його Церквою, що будуть дотримуватися Священних Канонів Церковного Порядку, а також єдність Вселенської Православної Церкви.
Зловживання священним інститутом автокефалії, який, замість того, щоб служити єдності і стабільності Святих Церков Господа Бога, прагне підірвати правдиву єдність нашої Православної Церкви, роблячи її посміховиськом в очах ворогів Її, ми вважаємо, не може бути прийнято Архієрейським Собором Елладської Церкви. Чому, власне, одна Грецька Церква першою візьме на себе таку відповідальність, виступаючи проти церковної свідомості всіх Помісних Церков для задоволення помилкового і невдалого вибору Фанара? Навіщо вона повинна бентежити душі мільйонів православних українців, які шляхом позбавлень і гонінь борються за те, щоб залишатися вірними своїй церковній традиції? Чому, врешті-решт, вона повинна бентежити душі мільйонів віруючих у всіх Помісних Православних Церквах, які високо цінують у своїй свідомості Елладську Церкву і вважають її маяком? Ми вважаємо, що вона не зробить гарної послуги ні собі, ні Вселенського Престолу, ні Вселенському Православ’ю.
Ми впевнені, що наші духовні отці не розчарують нас, і покажуть нам православну еклезіологію і канонічний порядок як єдині критерії розв’язання української проблеми.
Вересень 2019
СЛІДУЮТЬ ПІДПИСИ ДУХОВЕНСТВА, МОНАХІВ, МИРЯН
Архімандрит Каравас Максим, Ігумен монастиря Св. Параскеви Мілохорі, Птолемаіда
Архімандрит Піхос Златоуст, Ігумен монастиря Животворящого Джерела Ланговардас, Парос
Архімандрит Хатжініколау Грігоріос, Ігумен монастиря Святої Трійці, Ано Газеа, Волос
Архімандрит Хрисостом, Ігумен монастиря преп. Никодима Пендалофу, Кілкіс
Архімандрит Папасотіріу Грігоріос, духівник ісіхастірія Предтечі Преображення, Халкідікі
Архімандрит Анастасіу Афанасіос, предігумен монастиря Великий Метеор, Каламбака
Архімандрит Сарантіс Сарантос, парафіяльний священик Храму Успіння Пресвятої Богородиці Амарусіу, Афіни
Архімандрит Георгіадіс Симеон, монастир Святої Трійці Ано Газеа, Волос
Архімандрит Гіоніс Амвросіос, монастир Святої Трійці Ано газі, Волос
Архімандрит Граціас Лаврентій, Митрополія Флорини, Преспи і Еордеі, Флоріна
Архімандрит Дімітракопулос Павлос, Пірейська Митрополія, Пірей
Архімандрит Калаіндзопулос Ігнатій, монастир Св. Параскеви Мілохорі, Птолемаіда
Архімандрит Коконос Ієрофей, Флоріна
Архімандрит Папаставру Тимофій, проповідник Митрополії Патр
Архімандрит Петропулос Никодим, парафіяльний священик храму Апостола Павла в Патрах, Патри
Архімандрит Сьяррас Августінос, Свято-Троїцький монастир Ано Газеа, Волос
Протоієрей Металлінос Георгій, Заслужений професор Богословського фак-ту Афін, Афіни
Протоієрей Зісіс Феодор, Заслужений професор Богословського фак-ту Салонік, Салоніки
Протоієрей Ангелакопулос Ангел, Пірей
Протоієрей Візініас Фотій, Професор математики на пенсії, Салоніки
Протоієрей Гавалас Ніколаос, Храм Святих Апостолів Псаліді, Афіни
Протоієрей Готцопулос Анастасіос, Свято-Нікольський храм в Патрах, Патри
Протоієрей Дімітропулос Іоанніс, Храм Св. Антонія Ітеон, Патри
Протоієрей Кокколакіс Василь, Хрестовоздвиженський Храм Хололаргос, Афіни
Протоієрей Маноліс Ніколаос, Салоніки
Протоієрей Буздекіс Антоніос, Свято-Нікольський храм в Нікеї, Афіни
Архієпископ Паламас Елефтеріос, Храм Св. Христофора, Еордеа
Протоієрей Фотопулос Іоан, Храм Св. Параскеви, Афіни
Протоієрей Цамбрас Афанасій, Храм Апостола Павла, Патри
Монах Зісіс Серафим, Салоніки
Монах Симеон, Капсала, Свята Гора
Монахиня Маріам, Ігуменя монастиря Св. Лаврентія Піліон, Волос
Монахиня Лаврентія, монастир Св. Лаврентія Піліон, Волос
Монахиня Хрістонімфі, монастир Св. Лаврентія Піліон, Волос,
І інші, всього 179 підписів.
Просмотров: 3367