Інтерв’ю митрополита Луганського і Алчевського Митрофана до дня святкування 75-річного ювілею Луганської єпархії Української Православної Церкви для Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ.
Про значущі події в 75-річній історії Луганської єпархії і про духовне життя на Луганщині сьогодні; про головні завдання пастиря у складний військово-політичний час і про великих луганських подвижників, які показали приклад відданості Церкві і вірі; про те, як скорботи і труднощі, з якими зіткнулися мешканці Донбасу, відбилися на служінні духовенства і на вірі мирян, і про те, чи здобула успіх на Луганській землі «авантюра з томосом».
Неодноразово Луганська єпархія переживала випробування, але ніколи духовне життя на Луганщині не згасало
— Наближаються свята, присвячені ювілею Луганської єпархії. Чим вони знаменні для жителів Луганської землі?
— Цей рік для Луганської єпархії — ювілейний. Ми відзначаємо 75-річчя від дня заснування Луганської єпархії, яке відбулося в 1944-му році, одразу після звільнення міста Луганська (Ворошиловграда) і області від німецько-фашистських загарбників. У певному сенсі цей ювілей також перегукується з ювілеєм Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Звичайно ж, святкування будь-якого ювілею — перш за все, унікальна можливість подякувати Господу за Його благодіяння, які Він являв, являє і являтиме нашій єпархії і жителям Луганщини. Ювілей — привід підбити деякі підсумки, ще раз згадати свою історію, визначити, що зроблено, що ще належить зробити в єпархії. У цьому сенсі святкування ювілею — це не тільки святкові заходи та урочистості, а й, перш за все, аналіз діяльності нашої єпархії за минулі 75 років.
— Сімдесятип’ятирічний ювілей — дата і не настільки велика, але і не мала. За цей період часу відбулося багато важливих подій як в історії держави, так і в історії єпархії. Які моменти з історії єпархії, на Ваш погляд, найбільш значущі?
— За цей період Луганська єпархія пройшла досить складний шлях свого становлення, життя і діяльності.
Як відомо з історичних джерел, Православ’я почало більш масштабно поширюватися на землях Луганщини приблизно з кінця XVI — на початку XVII століття. Тут були степи, землі не обжиті. Лише з початком розвитку виробництва тут почали утворюватися поселення, в яких організовувалися православні громади. Практично до XVII століття парафії, які перебували на території Луганщини, входили в так звану Патріаршу область. У XVIII столітті була утворена Білгородська єпархія, і ці парафії були зараховані до неї. Частково парафії Луганщини входили і до складу Воронезької єпархії. У передреволюційний час парафії Луганщини входили до складу Харківської і Слобожанської єпархії.
Після жовтневого перевороту 1917 року духовне життя тут піддалося, як і у всій колишній Російській імперії, переслідуванням: закривалися і руйнувалися храми, священники арештовувалися, відправлялися на заслання, багато закінчили своє життя мученицьки. Для прикладу, до революції в Луганську діяло шість храмів, а в 1920-х — 1930-х роках всі храми були знищені, залишився лише Петро-Павлівський собор, який був перетворений на кінотеатр з назвою «Безбожник». Діяв тільки Вознесенський храм в найближчому передмісті Луганська Олександрівську, який не закривався і був відкритий протягом всього довоєнного і повоєнного періоду, і до наших днів.
1930 рік, перед відкриттям кінотеатру «Безбожник».
Петро-Павлівський собор у наші дні
Проте духовне життя на Луганщині не згасло, вона тривало, особливо, після звільнення Луганська від німецько-фашистських загарбників. Почали відновлюватися храми, організовуватися нові парафії. Можна сказати, відкрилася нова сторінка в історії Православ’я на Луганщині. У зв’язку з цим, Священний Синод Руської Православної Церкви в 1944-му році прийняв рішення про заснування Ворошиловградської (нині Луганської) єпархії. Першим архієреєм був призначений архієпископ Никон (Петін), який зайнявся устроєм і упорядкуванням церковно-єпархіального життя. Завдяки йому почала діяти і розвиватися Луганська єпархія. Такий у загальних рисах період історії Православ’я на Луганщині до заснування єпархії.
Після заснування єпархії духовне життя тут була піддано тим же випробуванням і спокусам, як і в усьому Радянському Союзі. Були періоди закриття храмів, репресії священників, потім, вже після «перебудови» — відкриття храмів, нових парафій. Потрібно відзначити, що до так званої «перебудови» в Луганській області діяло близько 65-ти православних парафій. Лише після зміни законодавства в тодішньому СРСР і отримання Церквою великих можливостей почала активно розвиватися церковно-парафіяльне життя. У той час Луганською єпархією управляли Одеські архіпастирі, що мало як позитивні, так і негативні сторони: архієреї відвідували Луганську єпархію лише три рази на рік. Постійних архієреїв не було тоді, не могла відповідно і розвиватися повноцінним чином церковно-парафіяльна життя.
Тільки починаючи з 1991-го року, коли на Луганську кафедру був призначений єпископ Іоанникій (Кобзєв), почало дуже активно розвиватися церковне і єпархіальне життя. Відкривалися і храми, і монастирі. Активний розвиток єпархії під керівництвом владики Іоанникія тривало до 2012 року. З моїм призначенням єпархія продовжує своє життя і в сучасних непростих умовах, пов’язаних з військовими діями на Донбасі.
Що стосується важливих подій з життя єпархії, перш за все, потрібно відзначити прославлення Луганської ікони Божої Матері, що відбулося в позаминулому році. У 2017 році було прийнято рішення Синоду, в 2018-му ми здійснили прославлення ікони. Щосереди перед цим образом, що знаходиться в Петро-Павлівському кафедральному соборі, відбувається спів акафісту. Люди отримують допомогу і зцілення від ікони, тому на акафіст приходить багато людей. Ця ікона — наша головна святиня.
Вшанування Луганської ікони Богородиці
У передвоєнний час, в 2012 році, нашу єпархію відвідувала Плащаниця Божої Матері з Єрусалима, Гефсиманії, велика святиня, яка зібрала величезну кількість людей. У 2013 році нас відвідала десниця великомученика Димитрія Солунського. У тому ж році був відкритий Духовно-просвітницький Центр преподобного Нестора Літописця в Алчевську.
Крім цього, потрібно зазначити, що нашу єпархію в 2011 році відвідав Святійший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил, на центральній площі Луганська їм була звершена Літургія. Неодноразово відвідував нашу єпархію і (нині покійний) Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир.
Звичайно, ми очікуємо відвідування нашої єпархії Блаженнійшим Митрополитом Онуфрієм. Сподіваємося, що налагодиться військово-політична обстановка, і Блаженніший зможе відвідати нашу єпархію, дати нам благословення, втішити нас. Блаженніший владика завжди під час зустрічі цікавиться про життя та ситуацію в єпархії. Уповаємо на Бога, що все зміниться на краще, і Предстоятель нашої Церкви зможе відвідати нашу єпархію.
Уповаємо на Господа, що знову буде можливість соборно служити з усіма священнослужителями єпархії та віруючим народом. Ми молимося про це!
— Який стан єпархії на сьогоднішній день?
— У цей час єпархія, незважаючи на труднощі, живе повноцінним духовним життям. Один з істотних негативних моментів — те, що єпархія сьогодні поділена лінією фронту на дві частини. Це викликає певні труднощі в управлінні єпархією.
На сьогодні єпархія налічує 145 парафій, в яких несуть служіння 254 клірика: 232 священика і 22 диякона. У чотирьох монастирях (два чоловічих і два жіночих) трудиться близько 70-ти монахинь. Така статистика нашої єпархії.
Незважаючи на труднощі, намагаємося жити, працювати, молитися.
Такий в загальних рисах стан нашої єпархії.
— Як керуючий єпархією, що Ви ставите в основу свого служіння?
— Головне завдання пастиря, тим більше єпископа — турбота про духовне і моральне зростання ввіреної пастви. Все це відбувається через молитву, через звершення Таїнств, через проповідь Євангелія, через соціальну роботу. Виділити щось окремо з цих обов’язків, сказати, що щось пріоритетно, а щось другорядне — я не можу. Все це в сукупності становить сенс служіння єпископа. Моє завдання — правильно організувати процес, проконтролювати хід процесу духовно-морального оновлення нашого суспільства. На мій погляд, це головне завдання єпископа.
— Напевно, не менш значущі для становлення і розвитку будь-якої єпархії — правлячі архієреї. Починаючи з архієпископа Никона (Петіна), все правлячі архієреї Луганської єпархії були людьми яскравими, діяльними, багато потрудився на благо Церкви. І періоди правління кожного тісно пов’язані зі складними і переломними подіями історії Церкви і держави. Вам також доводиться в дуже непростий час очолювати єпархію. Наскільки важко управління єпархією в такі складні історичні моменти?
— Управління єпархією — взагалі непростий труд. Він вимагає сили і духовної, і фізичної, певного духовного досвіду. За промислом Божим мені доводиться очолювати Луганську єпархію в дуже складний період не тільки її історії, а й Луганщини в цілому. Всі знають, які події відбувається на Донбасі, в тому числі і на Луганщині. Йде війна. Як я раніше вже зазначив, єпархія виявилася розділеною лінією фронту на дві частини. Відповідно виникають свої труднощі як у відвідуванні парафій, так і в організації єпархіального життя. Я дуже вдячний духовенству єпархії за ту мужність, терпіння, які вони проявляють, здійснюючи служіння на парафіях. Тому що, якби не було розуміння, якби духовенство ставило собі інші цілі замість духовного окормлення пастви, було б дуже складно щось зробити, впорядкувати церковне життя. Духовенство нашої єпархії розуміє всю відповідальність свого служіння, і цим допомагає мені в управлінні єпархією.
Ми сподіваємося, що все ж ситуація зміниться на краще, буде можливість вільного спілкування та соборного служіння з усіма священнослужителями єпархії та віруючим народом. За кожною Божественною літургією ми молимося про це.
— Говорячи про архієреїв, неможливо обійти увагою митрополита Іоанникія (Кобзєва), які нині на спокої. Знаємо Ваше глибоку повагу до владики, як до вчителя, наставника. Багато людей переживають і моляться за здоров’я владики, а також цікавляться його самопочуттям.
— Я вже про нього згадував, говорячи про важливі моменти історії єпархії. Зараз владика, на жаль, дуже хворіє, прикутий до ліжка, богослужіння здійснювати не може. Ми відвідуємо владику, вітаємо його, спілкуємося з ним.
Потрібно сказати, що свого часу владика доклав максимум зусиль для становлення Луганської єпархії. Повторюся, за часів його керівництва було відкрито велику кількість парафій, монастирів, висвячено достатню кількість священнослужителів, які сьогодні несуть послух на парафіях. Його заслуга в становленні і життєдіяльності Луганської єпархії неоціненна.
Ми молимося про здоров’я владики Іоанникія, щоб Господь дав йому сил, допоміг впоратися з недугою, що спіткала його. Він завжди в наших молитвах, ми ніколи його не забуваємо.
Луганська земля багата подвижниками віри і благочестя, які у складний період для Церкви показали приклад пастирського служіння
— Історія Церкви неможлива без подвижників благочестя. Безумовно, були такі і на землі Луганщини. Що в цей час зроблено і робиться для прославлення подвижників Луганської землі?
— Луганська земля багата своїми подвижниками віри і благочестя, які в різний час, особливо у складний для Церкви період, показали приклад пастирського служіння, відданості Церкві і вірі. У цей час ми активно вивчаємо архівні матеріали, пов’язані з цими видатними особистостями Луганської землі, а також спілкуємося з тими, хто ще пам’ятає цих подвижників, спілкувався з ними, як з очевидцями.
Зокрема, ми збираємо інформацію про таких подвижників, як ігумен Рафаїл (Рудь), — постриженика Святої Гори Афон, який був одним із засновників Свято-Троїцького монастиря в Кам’яному Броді. На жаль, розпочатий їм процес створення обителі був перерваний Першою Світовою війною, яка внесла в життя людей свої корективи. Незабаром о.Рафаїл був репресований, своє життя він закінчив у таборах.
Одними з дивовижних подвижників нашого краю, інформацію про яких ми так само збираємо, є священник Диомид Винник, котрий був настоятелем Свято-Введенського храму в с. Церковному (нині це с. Червоне), де зараз знаходиться подвір’я нашого Ольгинского жіночого монастиря. А також особистість архімандрита Феофана (Обмока), завдяки трудам якого в нас існує жіночий монастир в с. Червоний Деркул. Саме його турботами спочатку була організована чернеча жіноча громада, яка потім перетворилася в жіночий монастир. Не менш чудові і такі подвижники віри і благочестя Луганської землі, як ієромонах Антоній (Пузіков), який був духовним наставником о. Фотія, постриженик Святогорського монастиря, і диякон Филип Горбенко, з ім’ям якого пов’язано явлення Божої Матері в м. Луганськ.
Як я сказав, нині ведеться активна робота з пошуку матеріалів для того, щоб із часом можна було уявити ці матеріали на розгляд Синодальної комісії з канонізації на можливе їх прославлення в лику святих. Як тільки буде зібрано достатній обсяг інформації про цих подвижників Луганської землі, ми відразу ж надамо Блаженнішому Митрополиту Онуфрію на розгляд. Уже чимало зібрано матеріалів і про архимандрита Феофана, і про ієромонаха Антонія, і про диякона Филипа. На цей момент процес збору матеріалів триває.
Жителі Луганщини сьогодні відчувають проблеми, і Церква не залишається осторонь — ми намагаємося допомагати людям і духовно, і матеріально
— Одне з помилкових уявлень про Церкву — уявлення її у вигляді якоїсь замкнутої структури, відірваної від зовнішнього життя, що знаходиться наче поза соціумом. Однак соціальна відкритість завжди була одним з церковних пріоритетів. Яка соціальна робота проводиться духовенством і віруючими Вашої єпархії в цей час?
— Церква — це не закритий інститут, навпаки, її двері завжди і для кожної людини відкриті, незалежно від статусу або ролі. Про це свідчить і, скажімо так, загальнолюдська історія, коли в найскладніші моменти життя більшість людей наближається до Церкви в пошуках допомоги не тільки духовної, але й матеріальної. Особливо це проявляється в наші дні, коли Луганська єпархія, жителі Луганщини відчувають різні проблеми — як матеріальні, так і соціальні, пов’язані з війною на Донбасі. Церква в особі єпархії не залишається осторонь, чим може, тим і намагається всіляко допомогти, — допомогти найнеобхіднішим: харчуванням, одягом, але, перш за все, надає духовну допомогу. Наприклад, у період активних бойових дій, наші парафії організовували благодійні обіди для нужденних. Коли не було ні води, ні їжі, наші священники, хто як міг, намагався дістати якісь продукти і дати людям і їжу, і воду. Деякі парафії, отримуючи гуманітарну допомогу від різних єпархій РПЦ і УПЦ, намагалися диференційовано розподілити її між тими, хто того чи іншого гостро потребував. Таким чином, власне, наші парафії і допомогли багатьом вижити в той складний період часу. До речі, деякі з парафій і сьогодні продовжують годувати людей, а також надавати посильну гуманітарну допомогу.
Крім того, єпархія так само веде соціальну роботу, здійснюючи своє служіння і в лікарнях. Наприклад, в м. Луганськ при більшості лікарень діють храми або каплиці, і в місцях позбавлення волі, де також мають місце бути і храми, і молитовні кімнати, священнослужителі намагаються надати духовну підтримку людям, які перебувають в ув’язненні. Тобто, в міру сил і можливостей, ми намагаємося всіляко допомагати людям і матеріально і, перш за все, духовно.
Духовні завдання Церкви однакові в будь-який час — і у воєнний, і в мирний… Але, звичайно, коли до людини стукає горе, вона частіше звертається до Бога
— Як змінилася духовне життя єпархії за останні п’ять років?
— Важко сказати, наскільки змінилася духовне життя. Якщо про це говорити з точки зору кількості людей, які приходять до храмів — то, наприклад, в період бойових дій до Церкви стали звертатися люди, які раніше і зовсім не переступали поріг храму. Очевидно причина цього — в тому, що нас спіткала спільна біда, може бути, в особистій трагедії, що, як правило, спонукає будь-яку людину замислитися над головним у цьому житті, згадати про Бога. З іншого боку, і це важливо відзначити, незважаючи на те, що в той складний для всіх воєнний період Луганськ перебував під постійним обстрілом, жоден храм єпархії, при цьому, не був закритий, не був повністю зруйнований. У цілому вся, так би мовити, наша церковна інфраструктура збереглася. А духовні завдання, як такі, однакові в будь-який час — і у воєнний, і в мирний… Безумовно, коли триває війна, коли до людини стукає горе, вона частіше і більше звертається до Бога, до Церкви.
Потрібно віддати належне священнослужителям нашої єпархії, що в такий складний час кожен із них проявив себе, як справжній подвижник
— Сфера освіти теж ніколи не залишалася поза церковною уваги. Яка ситуація в ці непрості часи, яким Ви бачите подальший розвиток в цьому напрямку?
— Освітній процес посідає важливе місце в житті нашої єпархії, тому що сьогодні нам потрібні освічені священнослужителі, і одним із наших завдань є духовне просвітництво, нашого суспільства, щоб люди знали про Бога, про Церкву. У зв’язку з цим на сьогодні діє Луганський богословський університет, який готує трудівників на ниві Христовій — не тільки священнослужителів, а й викладачів Закону Божого, недільних шкіл. На жаль, з початком бойових дій масштаби роботи університету зменшилися, тому сьогодні, переважно, проводиться або дистанційне навчання або заочне навчання, але так чи інакше університет продовжує діяти, випускати студентів.
Крім того, ми активно співпрацюємо зі світськими навчальними закладами. Також потрібно відзначити, що в м. Алчевськ діє Навчально-Просвітницький центр ім. преп. Нестора Літописця, в якому функціонує не тільки недільна школа, але так само існує і духовна лікарня, де діти з фізичними особливостями мають можливість повноцінно брати участь в житті краю і відчувати себе не покинутими, а повноправними членами нашого суспільства. Крім того, існує і літературне об’єднання «Світе ясний», яке об’єднує православних письменників, поетів і публіцистів, котрі пишуть на духовні теми. Члени цього об’єднання співпрацюють з різними навчальними закладами, беруть участь у семінарах, конференціях, проводять різні літературні заходи.
— Де мешканці Луганщини можуть здобувати богословську освіту?
— Луганчани можуть отримати духовну освіту в нашому Луганському Богословському університеті, і крім того, представники Луганської єпархії навчаються так само і в інших духовних школах, наприклад, у Київській духовній академії і семінарії, в Московських духовних школах, в Санкт-Петербурзі, в Донській духовній семінарії.
— А наскільки сьогодні в ввіреній Вам єпархії священники відповідають тим критеріям і вимогам, які Ви висуваєте? За що і хто гідні похвали і на які недоліки потрібно особливо звернути увагу?
— Вимога до священиків лише одна — сумлінно виконувати свій пастирський обов’язок, бути прикладом для своєї пастви, як каже ап. Павло «в словах, в житті, любові, вірі й чистоті» (1 Тим. 4; 12). Виходячи з цих критеріїв і оцінюється священник. Важливо й те, як розвиваються його справи на парафії, як до нього ставиться паства — це найкраще свідчення того, наскільки пастир старанно або, навпаки, недбало виконує свої обов’язки.
Звичайно, якщо покласти руку на серце, не скажу, що всі священнослужителі абсолютно бездоганні — є різні, в силу людського фактора. При цьому повинен зазначити, що наше духовенство, за рідкісним винятком, служить чесно і сумлінно. І потрібно віддати належне священнослужителям нашої єпархії, що в такий складний час і одна, і інша частини єпархії, де вони здійснюють своє служіння — кожен із них проявив себе, як справжній подвижник. Адже опинившись в неймовірно складних обставинах, вони не покинули свою паству, намагалися і зберегти віру, і сумлінно виконувати свої пастирські обов’язки — а це багато про що свідчить. Крім того, хотів би відзначити, що деякі священники в цей складний кризовий час ще й будують храми. У цей час у нашій єпархії на стадії будівництва 6 храмів.
Освячення куполів для споруджуваного храму Святого Духа в селі Олексіївка
Жоден храм, жоден священник нашої єпархії не перейшов до так званої «ПЦУ»
— Чи вплинули на духовне життя єпархії недавні події, пов’язані з діями Константинопольського Патріархату, зокрема з томосом?
— У цілому ця історія з томосом ніяк не вплинула на життя нашої єпархії. Всі, так би мовити, хвилі цього беззаконня не дійшли до наших східних меж. Тому ми не відчули на собі якихось наслідків цієї політичної авантюри. Жоден храм, жоден священник нашої єпархії не перейшов на бік так званої «ПЦУ» — в цьому відношенні, на щастя, у нас ситуація спокійна. Потрібно відзначити, що Луганщина взагалі завжди була вірною канонічній Церкві і сьогодні вона залишається такою і відносно Блаженнішого Митрополита Онуфрія, ім’я якого підноситься за богослужіннями у всіх храмах Луганщини, і відносно священноначалія. Загалом, ця авантюра, пов’язана з томосом, не мала успіху в нашому краї.
Бесіду вели ієрей Андрій Нестеров, протодиякон Геннадій Пекарчук
Просмотров: 914