Православне паломництво наших пращурів веде свій початок із перших століть поширення Християнства на Русі, тобто з IX-X століть. У ці дні, коли близько 2500 православних українців здійснюють велике паломництво до Святої Землі, Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал журналу «Фома в Україні» про історію християнського паломництва.
У 987 році святий рівноапостольний великий князь Володимир привіз із собою до Києва з Корсуні, місця свого хрещення, святі ікони і хрести, а також чесні мощі святителя Климента, папи Римського. А першою руською паломницею, як відомо з давніх джерел, можна вважати святу рівноапостольну велику княгиню Ольгу, яка в 957 році разом із численною свитою відвідала столицю Візантійської імперії — Константинополь. Там перебували святині Православ’я, і саме там, у храмі Святої Софії, відбулося хрещення великої княгині.
***
Християнська традиція паломництва до цього часу вже мала багатовікову історію. Від початку існування Церкви життя віруючих включало в себе відвідування місць, пов’язаних із життям Іісуса Христа, його Пречистої Матері і святих апостолів і мучеників. Ці місця, що були об’єктами поклоніння ще перших християн, теж незабаром стали називатися святими. У 325 році імператор Костянтин Великий видав указ про будівництво християнських храмів у святих місцях: у Віфлеємі, на місці народження Спасителя, і в Єрусалимі, над печерою Гробу Господнього. Територію Палестини перший християнський імператор оголосив Святою Землею.
***
У результаті цього, до IV століття до Єрусалиму і Віфлеєму стали стікатися для поклоніння головним святиням християнства тисячі прочан, які поклали початок масовому паломницького руху на Святу Землю. Єрусалим відкрив усьому світові свої святині і повернув собі свою давню назву — до Костянтина, за часів язичницьких імператорів він називався Елія Капітоліна. У свідомості християн всього світу Єрусалим став Святим Містом, місцем поклоніння Христу, Його Розп’яттю і Воскресінню.
***
Прочани IV століття шанували і святі місця, пов’язані зі Старим Завітом, відвідували місця поховання праведників давнини, пророків, царів і біблійних патріархів. Місцеве населення стало губитися в морі паломників, які не шкодували ні сил, ні коштів для увічнення пам’яті про земне життя Іісуса Христа. У Палестині було побудовано безліч храмів і монастирів, а для потреб мандрівних богомольців Церква благословила будівництво уздовж головних паломницьких шляхів заїжджих дворів, готелів, притулків, колодязів, що охоронялися.
***
На VII Вселенському соборі в 787 році Отці Церкви сформулювали богословські принципи, які обґрунтовують духовний сенс паломництва як шанування і поклоніння мощам та іконам, а також святих місць заради підтвердження автентичності, а не примарності Боговтілення.
***
Саме слово «паломник» походить від латинського слова palmarius — пальмовник, тобто людина, яка тримає пальмову гілку. Виникнення терміна пов’язано з особливостями християнської паломницької традиції. Паломницький сезон у Святій Землі з найперших часів виникнення масового паломницького руху починався зі святкування Різдва Христового і закінчувався святом П’ятидесятниці.
***
Головним святом, яке притягувало на Святу Землю прочан, до цього дня залишається свято Святої Пасхи. Цікавий той факт, що в 1914 році на Великдень до Єрусалиму приїхало понад шести тисяч прочан із нашої Батьківщини. Ті, хто прагнув зустріти в Єрусалимі напередодні Воскресіння Христова, приходили заздалегідь, щоб провести у Святому Місті і всю Страсну седмицю. А оскільки Страсний тиждень передує святу Входу Господнього до Єрусалима і основною подією цього дня був хресний хід до стін Єрусалима — то паломники, які брали участь в цій ході, несли пальмові гілки. Такими ж гілками майже дві тисячі років тому зустрічали Христа мешканці Єрусалиму. Як правило, крім різних реліквій, прочани брали з собою додому на пам’ять і ці пальмові гілки.
***
Крім слова «паломництво», існують й інші синоніми, що визначають це явище, — мандрівництво, проща. У XIX — на початку XX століття широко вживалося саме слово «поклоннік» (від слова «поклоніння»). Воно ясно показує сенс паломництва, який полягає саме в релігійному поклонінні святим місцям.
***
Дослідники історії давньоруської літератури виділяють самостійний жанр творів, узагальнено названий «ходіння», тобто твори у вигляді колійних записок, звітів або спогадів, в яких описувалися подорожі наших співвітчизників до країн православного Сходу з обов’язковим поклонінням християнським святиням. Давньоруські «ходіння» були напрочуд популярними і надзвичайно поширені. Найдавнішим і найбільш відомим описом паломництва на Святу Землю є «Ходіння» ігумена Данила, який побував у Константинополі і Святій Землі в 1106-1107 роках.
***
Традиція паломництва за десять століть свого існування стала невід’ємною частиною духовного життя нашого народу. Незважаючи на монгольську, а потім османську «залізну завісу», віруючі завжди знаходили можливість дістатися до Єрусалиму. Найвищого розквіту руське православне паломництво на Святу Землю досягло в другій половині XIX — початку XX століть.
Після революції паломницькі традиції вимушено перервалися. Фактично до кінця 80-х років наші співвітчизники були відрізані від головних християнських святинь, не мали можливості побувати на Святій Землі. Ситуація почала змінюватися на краще лише з закінченням «холодної війни».
Переклад українською здійснено Інформаційно-просвітницьким відділом УПЦ
Читайте також: Усе, що потрібно знати про паломництво на Святу Землю — інтерв’ю з директором Паломницького Центру УПЦ
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!
Просмотров: 1545