Під час роботи XIV Українському форумі з вроджених вад серця, який проходить 1—2 жовтня 2019 року в Києві, голова Синодального відділу УПЦ з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних закладів митрополит Львівський і Галицький Філарет виступив із доповіддю на тему: «Церковний погляд на сучасні і новітні технології в медицині. Регенеративна медицина», повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на прес-службу Львівської єпархії.
Розглядаючи таку сферу медичної науки як «Регенеративна медицина», варто коротко окреслити напрямки розвитку цієї галузі медичної науки, яка є частиною області тканинної інженерії та молекулярної біології.
Професор Кріс Мейсон (Chris Mason), який є старшим редактором журналу «Регенеративна медицина» та відомий інженер-біохімік Пітер Данил (Peter Dunnill) (University College London of the federal University of London /Державний дослідний університет Лондона) в своїй статті «A brief definition of rege’nerative medicine» (пер. «Коротке визначення регенеративної медицини»), дають точне пояснення тих напрямків, якими займається ця область медичної науки.
Їх дефініція звучить так: «Регенеративна медицина – це нова міждисциплінарна область досліджень і клінічних застосувань, що сфокусована на виправленні, заміні або регенерації клітин, тканин або органів для відновлення порушеної функції, викликаної будь-якою причиною, включаючи: вроджені дефекти, хвороби, травми і старіння. Вона (прим. «Регенеративна медицина») використовує комбінацію декількох технологічних підходів або методик, які виходять за рамки традиційних методів трансплантації і замісної (такої, що замінює) терапії. Ці підходи можуть містити, але не обмежуються ними: використання розчинних молекул, генну терапію, трансплантацію стовбурових клітин, тканинну інженерію і перепрограмування типів клітин і тканин ».
Як і всі інші галузі медичної науки, «Регенеративна медицина» є цінною тільки в тому випадку, коли вона служить на позитивну користь людині. Але тут важливо підкреслити, що справжня «користь» є тільки тоді, коли це не шкодить іншим людям. Важливо пам’ятати слова, які традиційно приписуються Гіппократу і вважаються одними з найстаріших принципів медичної етики: «Primum non nocere» – «Перш за все – не нашкодь!».
Заглиблюючись в область цієї гілки медичної науки, стає зрозумілим, що «Регенеративна медицина» є тісно пов’язаною з використанням стовбурових клітин і їх трансплантацією. Саме в цьому полягає великий спектр проблем, що вимагають чіткого визначення.
Стовбурові клітини в Регенеративній медицині. Науково-етичний вимір.
Наукова сторона цієїї проблематики
Якщо говорити про стовбурові клітини, то визначальну роль тут відіграє спосіб їх отримання. Традиційно є кілька шляхів отримання стовбурових клітин:
1) Отримання з ембріональних тканин;
2) Отримання з пуповинної крові;
3) Отримання з органів і тканин дорослого організму.
Саме отримання стовбурових клітин з людських ембріонів є найбільш зручним з точки зору науково-медичної, але є неприйнятним з боку християнської моралі і етики.
Отримання ембріональних стовбурових клітин є можливим лише з людського ембріона на його перших етапах розвитку і тільки в разі, якщо ембріон людини буде знищений.
Вилучення перших стовбурових клітин з ембріонів людини, як подає «ENCYCLOPÆDIA Britannica», відбулося в 1998 році. Відтоді почався активний розвиток досліджень методик лікування саме ембріональними стовбуровими клітинами. Хоча за цей період відбувалося багато маніфестацій проти використання ембріональних стовбурових клітин, в обхід морально-етичного боку, який не дозволяє загибель людських ембріонів, такі дослідження все ж тривають. Наприклад компанія «Geron Corporation» з США, яка є однією з найвідоміших біотехнологічних компаній, особливо активно займалася розробкою препаратів на основі ембріональних стовбурових клітин в період 2009-2011 рр., Про що свідчить їх препарат «GRNOPC1: the world’s first embryonic stem cell-derived therapy /Перша в світі терапія на основі ембріональних стволових клітин».
Етична сторона використання ембріональних та дорослих стовбурових клітин
Етичний бік у використанні ембріональних стовбурових клітин, полягає в неприпустимості знищення людського ембріона, тому що, від самого зародження, людський ембріон є початком існування нової, унікальної людської істоти з усіма ознаками і правами, що їй належать.
Будь-які дослідження і експерименти, пов’язані з ембріональними стовбуровими клітинами, ставлять під сумнів моральний статус людського ембріона.
Навіть отримання певних позитивних результатів при таких дослідженнях, жодним чином не можуть бути виправданими, оскільки людське життя, хоча є тендітним і перебуває лише у своїй початковій фазі, проте безсумнівно, стоїть на ступінь вище всіх різноманітних медико-наукових експериментів і досліджень.
Тому, зі знищенням людського ембріону насильно знищується ряд прав в потенційній людини, а головне – відбирається право на життя і розвиток.
Ряд міжнародних документів свідчить про права, якими наділена людина від початку свого зародження. Наприклад:
1) Пункт 4 «Американської конвенції з прав людини» (1969 р.) говорить: «Кожна людина має право на повагу до свого життя. Це право має бути захищене законом протягом усього життя від моменту зародження».
2) Cтаття 18 «Європейської Конвенції про захист прав і гідності людини, щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину» чітко виголошує: «Вирощування ембріонів людини для дослідницьких цілей забороняється».
Як бачимо, використання ембріональних стовбурових клітин в медицині, несе більше шкоди, ніж користі. Існує багато випадків, коли використання ембріональних стовбурових клітин призводило до виникнення пухлин або інших важких ускладнень і погіршень. Тому, як з медичного, так і з етичного боку немає сенсу виправдовувати доцільність використання стовбурових клітин з людських ембріонів.
При цьому, використання стовбурових клітин з тканин дорослого людського організму може призводити до позитивних результатів лікування, або ж бути альтернативою використання ембріональних стовбурових клітин в регенеративній медицині.
Ще у 2012 році була вручена «Нобелівська премія з фізіології або медицини», лауреатами якої стали вчені Джон Гердон і Сінья Яманака.
Джон Гердон народився у 1933 році і виріс у Великобританії, з часом був на кафедрі зоології Оксфордського університету, в 1971-1983 роках працював в лабораторії молекулярної біології Кембріджського університету. А вже в 1989 році Гердон заснував Інститут клітинної біології та онкології в Кембриджі, який очолив і який був названий його ім’ям.
Його напарник, з яким вони отримали найбільшу нагороду в світі науки – вчений Сінья Яманака народився в 1962 році в Хигасиосака, що в Японії. У 1987-му здобув вищу медичну освіту в Університеті Кобе, Японія. А в 1993 році захистив дисертацію з фармакології у Вищій школі Університету Осаки, Японія. Потім був Інститут Гладстона в Сан-Франциско (1993-1996 рр.), потім медична школа Університету Осаки (1996-1999 рр.), після цього – Інститут науки і технологій Нара. А з 2005 року і по теперішній час Сін’я Яманака – професор Інституту передових медичних наук в Кіото.
Їх дослідження показало, що набагато більш перспективним є використання стовбурових клітин з тканин вже дорослого організму, ніж з ембріонів людини.
Вчені зуміли відкрити метод перепрограмування «дорослих» стовбурових клітин в плюрипотентні. Ця методика дозволяє спеціалізовані стовбурові клітини з дорослого організму повністю перепрограмувати, щоб вони стали універсальними клітинами, з тими ж функціями розвитку, що в ембріональних стовбурових клітинах.
Ці змінені стовбурові клітини мають здатність диференціюватися для формування будь-яких тканин людського організму. Таким чином, як каже Нобелівський комітет, це є революційним підходом в знаннях про те, як відбувається розвиток клітин і організмів. Виходячи з цього відкриття, ставлення до стовбурових клітин дорослого організму змінилося, оскільки стало відомо, що «дорослі» стовбурові клітини не замкнені в своєму стані і розвитку, а можуть змінюватися в плюрипотентні.
Джерелом стовбурових клітин дорослого організму найчастіше є кістковий мозок, але також їх можна отримувати з пуповинної крові, жирової тканини, пульпи зубів, кровоносних судин та з інших тканин організму дорослої людини.
Так звані дорослі стовбурові клітини можна вдало використовувати в генній терапії і в реконструкції суглобів. Вони мають кращі характеристики для того, щоб використовувати їх в регенеративній медицині. Стовбурові клітини дорослого організму мають найбільший регенеративний потенціал і, завдяки цьому, людина може отримати новий метод лікування ряду важких захворювань, ушкоджень та інше. Саме цей вид стовбурових клітин є альтернативним варіантом, який можна вибрати для того, щоб не використовувати ембріональні стовбурові клітини і тим самим підтримувати як християнські морально-етичні цінності, так і загальнолюдські.
Повертаючись до більш широкого розуміння регенеративної медицини, потрібно відзначити її важливість і користь для всього соціуму і українського суспільства. Але таку похвалу і сприяння можна висловити тільки в тому випадку, якщо в даній медичної галузі не будуть використовуватися ембріональні стовбурові клітини та інші медико-наукові методи або дослідження, що суперечать християнській моралі і етиці.
Християнський погляд. Православна позиція.
Православна Церква схвально ставиться до медицини, оскільки вона служить на благо і допомогу людям. Святе Письмо про це говорить так: «Шануй лікаря честю заради потребі в ньому, бо Господь створив його, і від Вишнього – зцілення, і від царя одержує він дар» (Сирах 38, 1-2). Звідси стає зрозумілим, що Православна Церква не опирається, а навпаки підтримує ті методи лікування, які допомагають людям стати здоровими, але тільки якщо ці методи не знищують і не заподіюють шкоду здоров’ю інших людей. Оскільки, якщо розглядати мистецтво лікування і зцілення як Божий Дар, то він не може служити для кого-то злом, а для всіх повинен бути благом і добром.
У цьому контексті варто виділити дозволені Церквою межі, які стосуються і регенеративної медицини. В першу чергу важливо пам’ятати, що Православна Церква засуджує і негативно ставиться до отримання стовбурових клітин з людських ембріонів, навіть на ранніх стадіях розвитку ембріону.
І зовсім не важливо, на якій стадії було перерване життя людського зародку. На ранніх стадіях, на стадіях формування плоду або на стадіях утворення кількох клітин. Тому що ембріон вважається людською істотою, в яку Господь вдихнув життя вже від самого початку його існування, а насильницьке переривання життя є смертним гріхом. Ембріон – це також людина, яка є вінцем творіння (Бут. 1: 28) так як створений за образом і подобою Божою (Бут. 1: 26-31, 5: 1, 9: 6; Мудр. 2:23).
У Святому Письмі, яке є коренем Церкви, знаходимо, що плід в утробі матері вважається повноцінною людиною і нічим іншим. Ось кілька прямих посилань з Біблії, які служать в підтвердженням цьому:
1) «шкірою і плоттю одяг мене, кістками і жилами скріпив мене» (Іов 10:11).
2) «Ти створив усе нутро моє, витворив мене в утробі матері моєї.» (Псалтир 138: 13).
3) «Не були втаєні від Тебе кості мої, коли в тайні зачався я, коли в утробі витворювалося тіло моє. Очі Твої бачили зародок мій, і в книзі Твоїй були записані всі дні, призначені для мене, коли ще й одного з них не було.»(Псалтир 138: 15-16).
4) «… Бог, Який обрав мене вiд утроби матерi моєї i покликав благодаттю Своєю…» (Гал. 1:15).
Християнська мораль, заснована на Євангелії, вважає неможливим дозволити отримання стовбурових клітин з людських ембріонів. Оскільки через лікування одних людей, повинні гинути інші, а за Євангельським Законом це неприпустимо.
Тому, Православна Церква забороняє отримувати стовбурові клітини наступними шляхами:
1) із людських ембріонів;
2) із ембріонів, які розвинулися в результаті терапевтичного клонування;
3) із ембріонів, які вважаються «зайвими» і отримані методом екстракорпорального запліднення (ЕКЗ);
4) із тіл абортованих дітей.
Оскільки Церква є проповідницею Божественної правди, а її основа – це незмінний Господь і Його досконале Божественне Слово, саме тому вона не може йти на компроміс з Істиною, або вдавати, що не помічає сучасних викликів.
Саме з цих причин Православна Церква займає чітку позицію щодо питань про неприпустимість використання ембріональних стовбурових клітин, так як це прирівнюється до аборту. А згідно з Божественним Одкровенням це вважається смертним гріхом.
Однак Церква без заперечення ставиться до використання стовбурових клітин іншими, більш морально й етично дозволеними способами. Наприклад, до отримання їх із пуповинної крові або тканин дорослого організму.
Ставлення Церкви до «екстракорпорального запліднення» – ЕКЗ
Неможливо обійти і тему «Екстракорпорального (позатілесного) запліднення». Православна Церква вчить: «До припустимих засобів медичної допомоги може бути віднесене штучне запліднення статевими клітинами чоловіка, оскільки воно не порушує цілісності шлюбного союзу, не відрізняється принципово від природного запліднення й відбувається в контексті шлюбних стосунків».
Лише проти такого методу запліднення Церква не виступає проти, а дозволяє його. Всі інші методи штучного запліднення забороняються, включаючи екстракорпоральне запліднення яке виходить за межі шлюбного союзу.
Екстракорпоральне запліднення ще носить назву «запліднення в пробірці», «запліднення in vitro» та ін. У цьому питанні, а також в питаннях сурогатного материнства, Православна Церква дотримується однозначно чіткої позиції, яка міститься в документі «Основи соціальної концепції».
Текст документа «Основи соціальної концепції» говорить:
- «Маніпуляції ж, пов’язані з донорством статевих клітин, порушують цілісність особи та винятковість шлюбних стосунків, допускаючи в них вторгнення третьої сторони. Крім того, така практика заохочує безвідповідальне батьківство або материнство, свідомо звільнене від будь-яких зобов’язань щодо тих, хто є «плоттю від плоті» анонімних донорів. Використання донорського матеріалу підриває засади сімейних взаємозв’язків, оскільки передбачає наявність у дитини, крім «соціальних», ще й так званих біологічних батьків».
- «Сурогатне материнство», тобто виношування заплідненої яйцеклітини жінкою, яка після пологів повертає дитину «замовникам», протиприродне й морально неприпустиме навіть у тих випадках, коли здійснюється не на комерційній основі. Ця методика передбачає зруйнування глибокої емоційної та духовної близькості, яка встановлюється між матір’ю і дитиною вже підчас вагітності. «Сурогатне материнство» травмує як жінку, яка виношує дитину, материнські почуття якої зневажаються, так і саму дитину, яка згодом може зазнати кризи самосвідомості. Морально неприпустимими, з православного погляду, є також усі різновиди екстракорпорального запліднення, що передбачає заготівлю, консервацію та навмисне знищення «зайвих» ембріонів».
Екстракорпоральне запліднення викликає суттєві порушення морального порядку. Перш за все, порушуються природні процеси, які тягнуть за собою руйнування родинних зав’язків при «заплідненні в пробірці», а також ставиться під сумнів статус ембріонів, оскільки при ЕКЗ-заплідненні більше 90% людських ембріонів гине.
Тому, Православна Церква виступає на захист людського життя від самого його початку, тобто від ембріонального розвитку і до смерті. І свідчить, що ембріон, як було вище вказано, – це не набір клітин, а людська істота з усіма правами, що їй належать.
При безплідді сімейної пари, Церква закликає звертатися до Бога і просити про дарування нового життя. Людське життя священне і має сприйматися з трепетом, а не як механічно створений біоматеріал. Адже саме Творець, а не людина є тим, хто дарує життя. Про це нас неодноразово вчить Святе Письмо на прикладі історій життя тих людей, які довгий час не мали потомства і були неплідними, але за своїми молитвами, навіть в старості, отримували від Господа дітей і нащадків. Такими людьми в Старому Завіті були: Сара, Ревека, Рахіль, Анна, мати Самуїла, а в Новому Завіті безпліддям страждали Захарія і Єлизавета. Але, незважаючи на це, Господь дарував їм дітей за їхні гарячі молитви. Тому ми повинні пам’ятати, що сфера зародження життя належить одному Господу:
1) «…..І явився ангел Господній дружині і сказав їй: ось, ти неплідна і не народжуєш; але зачнеш, і народиш сина» (Книга Суддів 13: 3);
2) «…хоча він ще в утробі був освячений на пророка, щоб викорінювати, вражати і погубляти, так само як будувати і насаджувати» (Книга Сирах 49: 9);
3) «….В Тобі утвердився я від утроби матері моєї, від народження мого Ти мій покровитель, і Тобі хвала моя завжди» (Псалом 70: 6);
4) «…Але Ти ж вивів мене з утроби, дав мені надію на Тебе від грудей матері моєї» (Псалом 21:10).
Регенеративна медицина і вирощування органів
Продовжуючи розмову про регенеративну медицину, потрібно згадати і про штучне вирощування органів для їх подальшої трансплантації. На даному етапі медико-наукового розвитку, подібні методи і явища тільки починають набирати популярності і активно розвиватися. Варто зрозуміти, що при моделюванні і 3D-друку людських органів, використовуються тканини органів тварин і стовбурові клітини людини. В теперішній час вже було здійснено успішне відновлення органів тварин завдяки медичному 3D-біопринтеру.
Звичайно, одне з головних завдань, регенеративної медицини і трансплантології полягає в тому, щоб зробити цю процедуру реальною, а головне – корисною для людей. Ще не один рік вчені працюватимуть над тим, щоб пересаджувати оновлені, або створені в лабораторіях органи людям. Але, розвиваючи такі новітні технології в медицині, потрібно пам’ятати про морально-етичні норми.
А перш за все, це стосується неприпустимості використання ембріональних стовбурових клітин у вказаних процесах.
Також, ще одним викликом є те, що трансплантація органів, повинна йти на користь людині, не завдаючи шкоду іншим людям. Православна Церква вчить: «Неприпустимим є скорочення життя однієї людини, у тому числі через позбавлення її життєво необхідних процедур, з метою продовження життя іншої».
Підсумки
Отже, важливо підкреслити, що Православна Церква не заперечує щодо розробок і досліджень в сфері регенеративної медицини в тому випадку, якщо ця галузь медичної науки не порушуватиме християнсько-етичні норми. А це значить в жодному разі не використовувати ембріональні стовбурові клітини, не здійснювати наукових експериментів над ембріонами і все інше, про що було сказано раніше.
Всі методи трансплантології і 3D-біопрінтінга схвалюються в тому випадку, якщо вони будуть дійсно допомагати людині, без шкоди для інших людей. В такому контексті Українська Православна Церква не заперечує щодо пошуків нових методів і підходів в регенеративній медицині, щоб таким чином ця галузь науки служила не на шкоду, а на благо людству.
А всім, хто працює в медичній науковій сфері, хочеться нагадати, що допомога людям – це одна з найголовніших Заповідей Господа нашого Ісуса Христа, Який сказав: «зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25 . 40).
Дякую за увагу і бажаю всім учасникам Форуму плідної праці. Хай Господь береже всіх нас.
Просмотров: 1288