Великий піст з отцем Олександром Клименком. Перша седмиця: задати та зберегти молитовний настрій (відео)

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує другий випуск із циклу «Великий піст: крок за кроком з отцем Олександром Клименком», присвячений Першій седмиці. 

«Перша седмиця посту для мене була завжди найлегшою. Я переконаний, і для вас. Ми з вами довго готувалися, ми з вами довго збиралися з силами — і тут таки вирішили взятися за побудову нашої душі. Знаєте, що я бажаю вам і собі самому? Я бажаю вам не загубити надалі той молитовний настрій, те духовне облаштування, які нам зададуть богослужіння Першої седмиці», — побажав протоієрей Олександр.

Радості вам во Христі, дорогі брати і сестри!

Піст Святої Чотиридесятниці та Страсної седмиці називається ще й Великим, називається так через велич його установлення. Ми з вами цими днями пробуємо наслідувати Самого Спасителя нашого.

Він через 40 днів після Свого Хрещення пішов у пустелю, де готував Себе до служіння Богу та людям 40-денним постом без їжі та питва. Був час, коли піст перед Великоднем складав всього два дні — четвер і п’ятницю,  такий собі маленький, скорочений варіант нинішньої Страсної седмиці. Пізніше він розрісся до тижня і злився майже з постом 40-денним. Якщо ми читаємо пам’ятку древності під назвою «Апостольські настанови» — пам’ятку VІ-VIІ ст., ми дізнаємося, що святі отці вважали постом Чотиридесятниці дні від початку 1-ої седмиці до п’ятниці седмиці 6-ої. І ось ми з вами вступаємо саме в цей піст.

Перша седмиця вирізняється не лише надзвичайно серйозним ставленням до нашого молитовного і гастрономічного життя. Перша седмиця вирізняється також особливою урочистістю. Ми з вами вступаємо в область перебування людини в постійній молитві.

Ви знаєте, я в юності лякався цих днів. Коли ще юнаком ходив до церкви, мені завжди було незбагненно важко зрозуміти, як люди похилого віку витримують такі довгі тяжкі служби. Тоді вони мені здавалися тяжкими, тепер я відчуваю лише їх урочистість та справжню велич.

Духовним надбанням Першої седмиці посту є, звісно, перлина гімнографії Православної Церкви — це творіння преподобного Андрія Критського. Той канон, який ми будемо читати протягом понеділка, вівторка, середи та четверга Першої седмиці, змусить кожного з нас поставити свої запитання. Ми будемо пробувати шукати на них відповіді. Посередині канону хтось почує слова: «Душе моя, повстань, чого спиш?» (після шостої пісні Великого канону Андрія Критського співається кондак: “Душе моя, восстани, что спиши? Конец приближается и имаши смутитися. Воспряни убо, да пощадит тя Христос Бог, везде сый и вся исполняяй” — ред.), — і буде шукати для себе можливості відреагувати на цей заклик.

Наприкінці цього тижня ми разом із вами згадаємо, що піст — це в тому числі й мучеництво, вшановуючи пам’ять великомученика Феодора Тирона і ту його допомогу вже з обителі небесної, коли, відійшовши до Творця, він продовжив піклуватися про людей. Ми будемо їсти коливо, тобто пшеницю з солодощами або з медом, і будемо згадувати про рай, рай, до якого ми йдемо, попри те, що Перша седмиця багато в чому не нагадує нам про рай. Ми відмовляємося від солодощів, від утіх і звеселянь, пам’ятаючи про те, що чекає нас попереду.

У Першу седмицю посту ми зустрічаємося з новим, як для наверненого християнина, богослужбового чину. Я взагалі думаю, що він виник через неймовірну любов християн до богослужінь. Справді, подумаймо: навіщо зайві богослужіння нам, сучасним християнам у XXI ст.? Приходиш на довгі служби і, по суті, переконуєш себе, що мені достатньо причаститися один раз на тиждень або, дехто говорить, один раз на місяць, або в чотирьох постах протягом року. І тут у середу та п’ятницю протягом Великого посту, ба навіть більше, часом на храмові свята або на великі свята, такі як: Сорок мучеників або Іверської ікони Богородиці, або віднайдення Чесної глави Іоанна Предтечі — ми служимо ще так звану Літургію Передосвячених Дарів.

Як для мене, це привід ще раз порадіти за Церкву древності і повчитися чомусь у них. Це вияв любові. Це, знаєте, як сумує наречений за своєю нареченою, так і справжня церковна людина сумує за можливістю причаститися  Плоті та Крові Христових. А такої можливості у християн не було. Вже в древності зрозуміли, що урочистість Літургій, повноправних Літургій, не сумісна з покаянним налаштуванням седмичних днів, тобто днів буденних, простою мовою. І ось виникли різні чини, які були розрізненими і не об’єднаними та містили в собі лише одну спільну характеристику: люди збиралися, щоб причаститися тієї Плоті та Крові Христової, які були заздалегідь підготовлені на повній Літургії, в попередню неділю, яка передувала цим буденним дням. І лише наприкінці VI ст., трудами святого папи Григорія Двоєслова, християни отримали повноцінну систематизовану Літургію, яка зараз має назву Передосвячених Дарів, тобто Дарів, освячених напередодні.

Я продовжую радіти, продовжую радіти тій справжній силі віри, бажанню бути постійно з Христом. Перша седмиця повинна задати нам цей тон, задати нам цей ритм, цю дисциплінованість розуму, але, поруч із цим, прагнення бути з Христом, яке було у перших християн. Вони бажали причащатися, якщо це можливо, щодня, молитися, якщо це можливо, щохвилини.

Перша седмиця посту для мене була завжди найлегшою. Я переконаний, і для вас. Ми з вами довго готувалися, ми з вами довго збиралися з силами — і тут таки вирішили взятися за побудову нашої душі. Майже всім моїм парафіянам легко пройти перший тиждень. Вони часом по-хорошому вихваляються цим: «Так, це був чудовий тиждень! Ми чудово помолилися, ми ходили щодня на тривалі ранкові та вечірні служби». Знаєте, що я бажаю вам і собі самому? Я бажаю вам не загубити надалі той молитовний настрій, те духовне облаштування, які нам зададуть богослужіння Першої седмиці. Так часом трапляється, що минає перший тиждень Великого посту, і ми знову поринаємо в турботи звичайного буденного суєтного життя. Кожному з нас бажаю не загубитись!

Преподобний Ілля, подвижник VI ст., говорив так: «Яку силу має гріх там, де є покаяння?». І ось перші дні Великого посту єдине, що можуть зробити з нами найважливішого, — це налаштувати на покаяння. В іншому місці він [прп. Ілля] скаже також: «І яку силу має любов там, де є гординя?». Будемо боротися з гординею, будемо насаджувати справжнє покаяння, тоді отримаємо від Бога можливість наблизитися впритул до Царства Небесного.

Недаремно Перша седмиця закінчується й увінчується днем, який ми так радісно називаємо Торжеством Православ’я. Торжество Православ’я наступає не лише тоді, коли ми боремо єресі та розколи. Торжество Православ’я наступає окремо в ту коротку мить, коли ми з вами побороли гріх, коли ми з вами увійшли в радість Господа, Який закликав нас до покаяння і наповнив нас врешті-решт любов’ю.

Нехай вас береже Бог!

Дивіться та читайте також: Великий піст з отцем Олександром Клименком. Прощена неділя: простити непростиме

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

Просмотров: 579

Залишити відповідь