Блаженніший Митрополит Онуфрій у своїй проповіді в Києво-Печерській Лаврі 8 березня 2020 року розповів, чому за допомогою посту і молитви людина служить Богу і сама отримує велику користь від цього, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
Архіпастир нагадав про подію Стрітення Господнього, де йшлося про те, що «там була Анна, пророчиця, дочка Фануїлова, …яка не відходила від церкви, постом і молитвою служачи Богові вдень і вночі».
«Ця історія свідчить нам, що постом і молитвою ми служимо Богові. У цей період Великого посту, у міру сил, ми повинні постаратися, як можемо, як вміємо, наскільки вистачає сил, послужити Богу», — закликав він.
Блаженніший владика підкреслив, що постити і молитися повинен намагатися кожен, не залежно від віку.
«Іноді люди, вже похилого віку, говорять, що ми немічні, не можемо служити постом і молитвою, нам важко молитися, пам’яті немає.., — сказав Предстоятель, — але постити і молитися повинен кожен — і молодий, і старий. Кожному піст і молитва приносить користь».
Далі Митрополит Онуфрій згадав одну історію зі свого життя, в якій розповів про те, яку користь приніс піст і молитва одному дідусеві. «Ця людина жила десь в Європі, в Бельгії. Він був благочестивий, одружений, мав дітей і приїжджав часто на Афон. Коли дружина померла, діти вже були дорослими, йому виповнилося близько 80 років, він вирішив прийти на Афон назавжди…
Але це чоловік був дуже хворий, у нього був цукровий діабет в дуже важкій формі, у нього була гіпертонія така, що нічим не могли її вирівняти, у нього був невроз, він не міг спати, і від усіх цих хвороб у нього випало волосся, бороди зовсім не було. У такому стані він прийшов в монастир і почав боротись, жити за монастирським статутом. Особливих подвигів не робив, але що належало вживати, їв, що не належало — ні.
Він спочатку мучився, поки перебудовувався з мирського життя на монастирське. А там багато в чому треба перебудуватися, не тільки в їжі, в усьому. Там інший дух життя. Його перелаштування було з мукою, зі стражданням. Але коли йому виповнилося 100 років, у нього зник діабет, гіпертонія зникла, зник невроз, він спав нормально, у нього виросла борода, трохи більше, ніж пів моєї, за чотири роки (я його бачив, коли йому було 104 роки).
Жив він у келії ще з одним ченцем і ніс послух навпіл з ним. Один день один готує їжу, інший день — інший. Він також обробляв город, а город такий, що, якщо після перукарні добре постригли, зачіска така рівна, так і в городі, все рівненько, виполено. Він, правда, не міг ходити — у нього коліна були слабкі, і тоді собі зробив наколінники і так на колінах (мав таку тяпочку невелику, лопаточку невелику, як саперна) весь город і обробляв.
Він вже помер, але помер не від хвороби, а від того, що помолився: “Господи, я вже так нажився, всі мої друзі перейшли у вічність і мені нудно тут жити, забирай мене, Господи, до Себе”, – і Господь його забрав.
Так буває, якщо людина себе змушує, навіть при слабкості, при недугах, примушує служити Богу постом і молитвою, то Господь дає такій людині не тільки благодать, але і додає років життя».
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!
Просмотров: 3943