Ваше Блаженство, Блаженніший Владико!
Ваші Високопреосвященства, Преосвященства,
всечесні отці, боголюбиві пастирі Святої Христової Церкви!
Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви мені грішному визначено бути вікарним єпископом Вашого Блаженства.
У цю хвилину збентежене моє серце, перед моїми очима промайнуло все пройдене життя, і за словом апостола Павла: «де ж те, чим би хвалитися?» (Рим. 3, 27). Всією душею усвідомлюю величність і відповідальність майбутнього служіння, гаряче молюсь та вірю, що Божественна благодать, яка «вершиться в немочі» (2Кор. 12, 9) і слабких зміцнює, заповнить в мені недостатні сили та допоможе гідно нести свій хрест.
Розюміючи це обрання як Промисел Божий, мене не покидає почуття страху перед цим невідомим та великим служінням. Разом із тим, розумію, що як людина я слабкий і немічний та не зможу самостійно виконати обов’язки, покладені на мене. Тому щиросердно молюсь і твердо вірю, що Пастиреначальник Христос невідступно буде мене вести у важкому і відповідальному архіпастирському служінні.
Усвідомлюю цю висоту великого єпископського сану, до якого нині покликаний. Якості та чесноти єпископа чітко окреслив святий апостол Павел у своїх пастирських посланнях. У подальшому святі отці та вчителі Церкви Христової більш повно та детально розкрили у своїх працях особливості служіння єпископа. Єпископське служіння — це, перш за все, важкий і відповідальний шлях і вимагає від носія єпископського сану постійного вдосконалення та напруженості його духовних і фізичних сил. Цей шлях не такий, як здається на перший погляд. За всіма пишнотами архієрейської служби, за почестями, які віддають єпископу, за атрибутами єпископських переваг ховається тяжкий тернистий шлях, переповнений труднощами та випробуваннями.
Зараз на думку приходять приклади з історії, як великі святитеі та вчителі Церкви ухилялися від єпископського служіння, вважаючи себе недостойними. Що ж говорити мені, грішному? Вірю, що через безмежну любов Божу до свого творіння, благодать Господня не залишить мене, а навпаки укріпить і подасть все необхідне для достойного звершення єпископського служіння.
У своєму пройденому життєвому шляху я бачу тільки милість Божу до мене недостойного. Навчання в Московських і Київських духовних школах, спілкування з вихователями та професорами духовних шкіл, допомогли мені осягнути таємниці богословських наук. Спілкування зі старцями Троїце-Сергієвої та Києво-Печерської Лавр стало для мене особливою школою церковного служіння і послуху, часом придбання безцінного досвіду в пізнанні таємниць духовного життя.
Своє священницьке служіння я почав нести у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі. Тут був звершений мій чернечий постриг, тут я став на шлях священнослужителя, тут, у святому уділі Пресвятої Богородиці, пройшов мій час, коли я міг щоденно доторкатися до найвищої святині всього світу — Преподобних отців Печерських.
Дякую Господу за те, що Він дарував мені, грішному, таких батьків, які з дитинства виховували в мені християнську віру.
У цю хвилюючу мить дозвольте висловити щиру подяку та земний уклін Вам, Ваше Блаженство, за Вашу опіку та батьківську турботу; членам Священного Синоду за надану мені недостойному велику довіру — бути єпископом Української Православної Церкви; наміснику Києво-Печерської Лаври митрополиту Павлу, який, як добрий пастир, збирає всіх у дім Пресвятої Богородиці, та всім архіпастирям і духовенству, які моляться за мене недостойного.
Смиренно прошу Вас, святителі Христові, не полишайте мене недостойного у своїх архіпастирських молитвах та в мудрих настановах, щоб Божественна благодать зміцнювала та укріпляла мене у служінні Матері Церкві. Вручаю себе благій волі Господа Вседержителя і щиро молюсь, щоб Він благословив мої труди й починання, щоб, за словами святого апостола Павла, я чинив «не як нерозумні, а як мудрі» (Єф. 5, 15) і ревно міг звершувати своє служіння на благо Святої Церкви Христової та во спасіння людей Божих. Амінь.
Просмотров: 1206