«Наше сьогоднішнє Євангельське читання (від Іоанна 5: 1–9) та моя розмова з вами — це історія одного зціленого розслабленого. …Він 38 років перебуває у хворобі й не має друзів, хто б вніс його у воду, щоб він нарешті зцілився. І саме тоді найближчим другом йому став Господь… У нашому житті ми також постійно чекаємо на друзів, на тих, хто б за нас помолився. Коли ми самі не можемо зцілитися від духовних хвороб, ми чекаємо на друзів, на наших заступників, на молитовників, на духовних отців, на наших порадників і всіх тих, хто згадуватиме наше ім’я вдома за вечірньою молитвою чи в храмі подаватиме за Літургією. Тому що лише той друг, хто молиться за нас, хто таким чином переживає за нас. А потім ця дружба виражається і в справах реальних, у справах милосердя, які, ми бачимо, втручаються в наше життя через їхню діяльність. Якщо ти будеш уповати на Бога, то Господь прийде до тебе, зцілить і змінить твоє життя назавжди.
Євангеліст Іоанн …написав історію про те, що навіть тоді, коли в нас немає друзів серед земних людей, коли нам здається, що ми всіма покинуті, що ми нікому не цікаві, що ми не успішні у цьому житті, коли ми вже опускаємо руки, то в нас залишається лише надія на Господа, — ось тоді в оцю порожню простягнуту руку, яка вже ні на кого не має надії, окрім Творця, щось кладе Господь і каже: “Я Сам тобі допоможу, Я бачу, що немає того, хто б тебе приніс і за тебе був посередником, Я буду єдиним посередником між тобою і Моїм Отцем, і разом ми зробимо твоє життя набагато кращим”», — пояснив о. Олександр і закликав читати Євангеліє, надихатися ним та відчувати, що саме з його сторінок звертається до кожного особисто Господь.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ продовжує публікувати духовні роздуми протоієрея Олександра Клименка. Черговий випуск присвячений Неділі про розслабленого.
— Хотів би розпочати із вітання кожного з нас!.. Вважаю, що переважна більшість із нас, принаймні про себе я це точно можу сказати, дещо розслаблені у справі нашого спасіння, і нам не вистачає тієї мужності, того терпіння, тієї сили, тієї довіри Богу, про яку ми разом із вами сьогодні прочитаємо. Тієї довіри й того терпіння, що й привело людину до спасіння перед обличчям Господнім. Господь зглянувся на терпіння людини, яка безліч років переживала свої скорботи й ні на кого не нарікала, ні на кого не підвищувала голос. Ми ж з вами часом розслаблені, бо нам не вистачає ні того терпіння, ні тієї вдячності Господу за всі чисельні дари, якими Він обдаровує нас у нашому житті. Ми маємо здоров’я, але не помічаємо цього, ми маємо близьких, але помічаємо те, що вони є, коли вони відходять від нас або помирають, ми маємо достаток, але починаємо дякувати Богові за це лише заднім числом: «Господи, а як же добре було в минулому. В мене все було, але я все це втратив. Я розумію, треба дякувати навіть за це мале, але я не вчився і не вмів дякувати за велике, бодай у малому навчуся бути вдячним».
Наше сьогоднішнє Євангельське читання (від Іоанна 5: 1–9) та моя розмова з вами — це історія одного зціленого розслабленого, тобто людини, яка була хвора паралічем. …Він 38 років перебуває у хворобі й не має друзів, хто б вніс його у воду («Ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший улазив, як воду порушено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворобу» (Ін. 5: 4)), щоб він нарешті зцілився. І саме тоді найближчим другом йому став Господь…
У нашому житті ми також постійно чекаємо на друзів, на тих, хто б за нас помолився, тому що насправді це й є образ цієї Євангельської історії. Коли ми самі не можемо зцілитися від духовних хвороб, ми чекаємо на друзів, на наших заступників, на молитовників, на духовних отців, на наших порадників і всіх тих, хто згадуватиме наше ім’я вдома за вечірньою молитвою чи в храмі подаватиме за Літургією, на того, хто може стати нашим справжнім другом. Тому що лише той друг, хто молиться за нас, хто таким чином переживає за нас. А потім ця дружба виражається і в справах реальних, у справах милосердя, які, ми бачимо, втручаються в наше життя через їхню діяльність. Якщо ти будеш уповати на Бога, то Господь прийде до тебе, зцілить і змінить твоє життя назавжди.
В трьох інших Синоптичних Євангеліях, окрім Євангелія від Іоанна, можемо прочитати про іншого розслабленого. І це антитеза сьогоднішній історії. Той розслаблений мав друзів, і ті друзі навіть розібрали дах покрівлі, щоб спустити свого товариша до Господа, і Господь зцілив його. Ці друзі показали, що вони можуть бути заступниками, «ходатаями» за своїх близьких. Вони потрудилися, ввійшли у працю і ввійшли у переживання і в біду свого товариша, і Господь зцілив розслабленого за вірою… його друзів.
Євангеліст Іоанн …написав історію про те, що навіть тоді, коли в нас немає друзів серед земних людей, коли нам здається, що ми всіма покинуті, що ми нікому не цікаві, що ми не успішні, не досягли ніяких серйозних результатів у цьому житті, в нас нічого не вдається ні на роботі, ні в сім’ї, коли ми вже опускаємо руки, і в нас залишається лише надія на Господа, — тоді в оцю порожню простягнуту руку, яка вже ні на кого не має надії, окрім Творця, щось кладе Господь і каже: «Я Сам тобі допоможу, Я бачу, що немає того, хто б тебе приніс і за тебе був ходатаєм, Я буду твоїм Ходатаєм, Я буду єдиним посередником між тобою і Моїм Отцем, і разом ми зробимо твоє життя набагато кращим».
Бажаю, щоб кожен із вас вірив у те, що і його читання Євангелія може бути особливим! Можливо, Господь саме зі сторінок Євангелія відкриється вам по-особливому, можливо, прочитавши сьогодні ці сторінки, де Господь говорить, що «Уставай, візьми ложе своє та й ходи!» (Ін. 5: 8), ми повіримо, що і наша хвороба — чи то душевна, чи то тілесна — буде зцілена. Можливо, прочитавши слова Господа «Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!» (Ін. 5: 14), зовсім інакше ставитиметься до періодів свого одужання, …він пам’ятатиме про те, що: «Господь, я розумію Твою пересторогу, я буду думати в майбутньому, а чи варто мені й надалі грішити, чи, можливо, мої хвороби й були певною мірою результатом мого недостойного життя»…
Бажаю, що ви вчили Євангеліє, щоб ви полюбили його і часом із близькими людьми читали його, надихалися ним, любили його сторінки, відчували, що саме з них звертається до нас Господь!
Сьогоднішній день — день святковий, день недільний, коли ми ще раз і ще раз відчуваємо присутність Господню. Куди б не входив Господь, Він приносить радість. Сьогодні ми читаємо про радість, яка увійшла в життя одного розслабленого. Повірте, і донині радість входження Господнього в наші будинки продовжує переслідувати всіх тих, хто відданий Йому до кінця. Будьмо відданими Йому аж до нашого останнього подиху!..
Нехай вас береже Бог!
Читайте та дивіться також:
Безстрашно йти за Христом до кінця — о. Олександр Клименко про жінок-мироносиць
Жінка в Церкві — бесіда з ігуменею Серафимою (Шевчик) (відео)
Програми з Великопісного циклу
Стати саме тими, хто допоможе Господу — роздуми прот. Олександра Клименка у Страсну п’ятницю
Передчуття Великодньої радості — о. Олександр Клименко про Велику суботу
Просмотров: 714