Богослужбовий спів допомагає людині духовно преобразитися та закликає до Богопізнання і самопізнання. Про це, а також про особливість церковного співу та української, й зокрема київської, богослужбової хорової школи розповів кандидат мистецтвознавства, кандидат богослов’я, регент київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря, викладач Київської духовної академії і семінарії та засновник кафедри регентства Національного педуніверситета імені М. Драгоманова протоієрей Димитрій Болгарський в ефірі передачі «Джерело мистецтв» телеканалу «Глас», передає Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
Протоієрей Димитрій Болгарський зазначив, що в словах апостола Павла — «наповнюйтесь Духом, розмовляючи поміж собою псалмами, і гімнами, і піснями духовними, співаючи й граючи в серці своєму для Господа» (Еф. 5: 18-19) — вказується на пневматологічний аспект церковного співу — як шляху «до натхнення, а у підсумку — до обоження, яке є глибинною метою християнського життя». Таким чином, завдяки молитовному, богослужбовому співу відбувається духовне преображення людини.
«Чому спів є головною мовою богослужбової молитви, мовою спілкування з Богом? Коли людина співає, в гармонії її внутрішнього і зовнішнього бере верх духовне. Отже, душа “робить ковток” чистого “духовного повітря” і їй стає добре», — сказав отець Димитрій.
Регент Іонинського монастиря і викладач Київської духовної академії вважає: «Хорова музика — дар, який Бог дав людям для їх духовного збагачення. Ця краса преображає, наставляє, закликає нас до духовного руху до Неба, до самопізнання і Богопізнання».
За його словами, ще стародавні християни співали під час богослужінь, і найдавніший пам’ятник, в якому зафіксовані піснеспіви, — один із знайдених в Єгипті в 1920-х роках Оксиринхських папірусів — датується III століттям. «Запис розшифрували, і ми маємо уявлення, як саме співали в III столітті, знаємо інтонаційну канву цього співу», — зауважив священник і додав, також розшифровані джерела VII і VIII століть.
Натомість найбільш ранній документ, в якому зафіксовані церковні піснеспіви Русі, як зазначив протоієрей Димитрій Болгарський, — це «Супральський Ірмологіон» 1596 року, що містить «деякі жанри XIV-XV століть». «Він приносить нам інтонаційні звукові “ікони “, за якими ми можемо судити, як співали раніше. Спів був одноголосним, це спів був співом-молитвою. …Він глибокий, внутрішньо зосереджений, навдивовиж лаконічний», — пояснив він.
Окрім того, о. Димитрій відзначив особливий ліризм української богослужбової хорової школи взагалі та київської зокрема. «Цей ліризм, мелодизм йде від душі, внутрішнього духовного багатства народу, — сказав він. — До речі, коли до нас на зміну одноголосного приходить багатоголосний спів, то на відміну від західноєвропейського бароко, в нас ніколи не було розриву між формою і змістом».
За його словами, це пояснюється тим, що в основі західноєвропейського бароко, на відміну від українського, лежать антропоцентричні цінності. «В Україні людина жила завжди важко та ніколи не втрачала актуальності Божественної присутності. Тому наш феномен — це радість про світ через переживання духовного зв’язку з Богом. І це дуже цінно», — наголосив регент.
Протоієрей Димитрій Болгарський підсумував: «Без сумніву, для всього слов’янського світу Київ завжди буде залишатися Єрусалимом слов’янських земель. Адже він спочатку встановив таку планку, до якої ми будемо тягнутися століттями».
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!
Просмотров: 993