Що спільного у давніх язичників та сучасних атеїстів? Як пов’язані невдячність та забуття Бога?
«Процес відпадіння від Бога завжди один і той же», — зазначає Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, розмірковуючи над Посланням до Римлян апостола Павла (1: 21-24).
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує чергове тлумачення владики Антонія, автора книги «Послання святого апостола Павла до Римлян у вітчизняній біблійній науці», важливих і водночас складних богословських місць Апостольських Послань.
Послання до Римлян, 1: 21-24:
А оскільки вони, пiзнавши Бога, не прославили Його як Бога i не подякували, а заметушилися в своїх мудруваннях, i затьмарилося нерозумне їхнє серце; називаючи себе мудрими, збожеволiли i славу нетлiнного Бога змiнили на подобу образу тлiнної людини, i птахiв, i чотириногих, i гадiв, — тому й вiддав їх Бог у похотях сердець їхнiх у нечистоту, щоб вони самi сквернили свої тiла.
У психології відпадіння язичників від істинного Бога з Послання до Римлян можна побачити декілька ступенів.
Ступені відпадіння від Бога
Язичники, пізнавши Бога, не прославляли та не дякували Йому як Богу. З теоретичної точки зору прославлення і подяка – це логічно необхідні наслідки істинного пізнання сили і слави Божої, а з практичної – прямі моральні обов’язки. [Без цього] наша релігія перетворюється на щось абстрактне і перестає бути змістом внутрішнього життя людини.
Святитель Феофан Затворник називає такий стан, коли для людини Бог ще є, але вже не славиться і Йому не дякують як Богу, богозабуттям.
З богозабуттям безпосередньо пов’язаний другий ступінь падіння – метушливість у своїх думках. Вираз «заметушилися у своїх думках» (Рим. 1:21) вказує на невпорядковану, помилкову діяльність розуму, коли людина, відвернувшись від Бога, всі свої здібності підпорядковує турботам про земні блага і прагне влаштувати земне щастя.
У такому стані на релігію дивляться тільки як на звичай, що не вимагає участі ні серця, ні думки, а як наслідок настає затьмарення внутрішньої людини – це третій ступінь падіння.
На такому етапі людина не чує своєї совісті і від неї відходить страх Божий – і врешті-решт вмирає духовне життя. Усередині оселяється повна пітьма, в яку людині немає коли і навіть неприємно заглядати.
Але у розбіжності зі своєю совістю жити довго неможливо і людина підлаштовує гріховний порядок життя під керівництво розуму, встановлює його як норму життя, властиву людині. Тобто, кажучи словами апостола, «люди, які називали себе мудрими, збожеволіли» (Рим. 1: 22). Це четвертий ступінь. Пітьму вони назвали світлом. Характерними рисами такої так званої мудрості є зарозумілість і самовпевненість.
Тлумач Святого Письма середини X століття Екуменій пише: «Мудрими вони вважали себе, мислячи, що їх самих достатньо для всього». Перед нами чисто матеріалістичний світогляд, який – як наочно підтверджується ходом світової історії – завжди призводить до ідолопоклонства, до язичництва.
Процес відпадіння від Бога завжди один і той же. Дійсно, справжнє божевілля — замінити досконалого вічного Бога матеріальними речами. Святитель Іоанн Златоуст відмічає: «Замінити тільки славу Божу саме по собі надзвичайно смішно, а замінити на такі речі абсолютно невиправдано».
Особлива роль у такому людському божевіллі належить, якщо так можна висловитись, мудрому на зло діячеві – дияволу, який вроджену релігійну потребу людей направив на хибний шлях. Підкорення язичництва владі та впливу демонів і їх спотворене аморальне життя є неминучим наслідком відпадіння від Бога.
Читайте також: У кожну людську душу Бог вкладає знання Себе – митрополит Антоній (Паканич) тлумачить складні місця Апостольських послань
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!
Просмотров: 1428