Про рабство людське і рабство гріха — прот. Олександр Клименко (+відео)

Про рабство в давні часи й сьогодні, про боротьбу з людським рабством і рабством гріха, про силу віри та дієву молитву, про правильне ставлення до тих, хто від нас залежить або слабкіший чи бідніший за нас.

За словами протоієрея Олександра Клименка, про все це ми можемо дізнатися з Євангелія четвертої Неділі після П’ятдесятниці та зрозуміти, як правильно ставитися до інших людей.

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ продовжує публікувати духовні роздуми протоієрея Олександра Клименка. У цьому випуску о. Олександр тлумачить 8 главу Євангелія від Матфея (Мф. 8: 5-13).

Доброго і благословенного дня вам, дорогі брати й сестри, 40 із гаком мільйонів глядачів!

Саме така цифра наших із вами близьких і дальніх, знайомих і незнайомих представників тієї ж людської раси, створеної Богом, які зараз, у ХХІ столітті, як ми знаємо з офіційної статистики, перебувають у рабстві. Так-так. Ви не погано розчули. Саме у рабстві. За 400 років работоргівлі з Африканського континенту в середньому вивезли десь 12 мільйонів людей. Ми вважаємо це неймовірною «плямою» на тілі нашої історії. Зараз, поки ми з вами сидимо у власних будинках і ходимо на оплачувані роботи, поки виховуємо дітей і водимо їх до дитячих садочків, 40 з гаком мільйонів людей перебувають у рабстві (і це не враховуючи дітей віком від 5 до 14 років, які продовжують працювати на рабських роботах).

Рабство було і в той час, коли на землю прийшов Іісус Христос. Багато хто ставить мені питання з претензією до християнства: «А чому Христос ніколи відкрито не боровся з рабством?».

Як бачите, зараз навіть на рівні законодавства майже в усіх країнах світу рабство заборонено, але воно є. Торгівля людьми процвітає, і це, мабуть, те, що Бог, як Провидець, знав. Він знав, що не так важлива боротьба з рабством, як спроба змінити саму людину, щоб людина не здатна була образити іншого, щоб людина бачила в іншій образ Божий — нехай часом затьмарений, нехай часом невідповідний, але образ Божий — і щоб ставилася до людини максимально трепетно і лагідно. Господь Бог, здавалося б, не сказавши ані слова проти рабства, зробив набагато більше для того, щоб рабство серед християн сприймалося як безумовна помилка і безумовне зло.

Чому люди продовжують брати один одного в рабство, чому продовжують продавати один одного, неначебто річ?..

Ми читаємо в одного з письменників, відомих філософів та енциклопедистів Марка Теренція Варрона, що фактично раб прирівнюється до сільськогосподарського знаряддя. На його точку зору, таких сільськогосподарських знарядь є три види: одні — це ті, які можуть розмовляти роздільно, одні — ті, які можуть розмовляти нероздільно, тобто це воли, а інші — це ті, що не можуть розмовляти взагалі, наприклад, вози і т.д. Раби тут поставлені на перше місце за здатність говорити.

Але той же Арістотель свого часу пише про те, що нічого подібного немає між господарем та рабом, що в раба не може бути ніяких прав.

Ми читаємо в життєписі відомого імператора Августа, як колись раба, який вкрав у нього перепела та з’їв його, він повелів повісити на матчу, і так той помер. Ми знаємо, як ставилися у древньому світі, аж до Христа, до рабів. Це було гірше, ніж річ. За розбиту порцелянову вазу можна було потрапити до садка з муренами. Так вчинив один із вільновідпущених.

Ми читаємо в багатьох описах Римської імперії, яка жила трудами рабів в ту епоху, коли прийшов Господь, про таке ставлення до рабів, яке ми собі не дозволяємо навіть до речей. Їх можна було спокійно розіп’яти, спокійно відшмагати, мало того, їм можна було відрубати носа, відрубати губи, здерти живцем зі них шкіру.

Та ось приходить Господь Бог. Господь говорить нам не про рабство, Господь говорить нам про рабство гріха. Він говорить нам про те, що ми мали б ставитися до людей інакше — любити один одного, як Господь полюбив нас, Він говорить нам про милість, про милосердя, про чистоту сердечну, про такі речі, які виключають ставлення до іншої людини, як до речі.

Сьогодні ми читаємо Євангеліє, в якому дотикаємося до рабства і до того, як Господь, неначебто збоку, показує нам, як треба ставитися до тих, хто так чи інакше від нас залежить (Мф. 8: 5–13).

Біля міста Капернауму до Христа підійшов сотник, латиною — «центуріон», тобто представник Римської окупаційної влади, яку того часу очолював найменшу з відділень Римського війська — сотню, латиною — «центурію».

Зазвичай, такі сотники обиралися з чужоземного населення, щоб вони не могли налагодити особливо близьких стосунків із місцевим населенням. Саме такий представник, здавалося б, ворожої іудеям влади підходить до Христа і говорить, що в нього захворів слуга. Мається на увазі «раб». Ми часто можемо побачити у Святому Євангеліє така розбіжність: слуга — раб, служниця — рабиня. Але мовиться завжди про раба.

Отже, підходить сотник до Христа і благає зцілити його раба. Це вже дивно. Дивно, що сотник, який, здавалося б, знаходиться на одному з верхніх щаблів у статусі на Іудейській території, дозволяє собі спуститися до бродячого проповідника та попросити в Нього. Він може вимагати. Він може, як представник бюрократичної ланки, стати перед Господом нашим Іісусом Христом і сказати: «Ти маєш прийти до мене, тому що я Тобі кажу!». Аж ні. Цей сотник був трохи дивний, він навіть будував для іудеїв синагогу. Можливо, це був один із тих язичників, які при цьому цікавилися іудейством.

Господь відповідає йому, що я піду та зцілю його, на що сотник говорить йому найдивніші слова, які до того часу почув Іісус Христос.

А сотник Йому відповів: Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою… Та промов тільки слово, і видужає мій слуга! Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди то йде він, а тому: прийди і приходить, або рабові своєму: зроби те і він зробить (Мф. 8: 8-9).

Далі ми читаємо слова, які мене самого дивують. Ми читаємо, що Господь здивувався. Уявляєте собі, сам Бог здивувався. Він здивувався такій вірі та сказав тим, котрі стояли поруч:

Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! (Мф. 8: 10).

Що було такого дивовижного у словах сотника? Сотник мав би у своїй пихатості й марнославстві сказати так: «Я тебе веду у свій дім, я мало кого із місцевого населення пускаю туди, а Ти можеш увійти. Я зроблю Тобі велику честь. Увійди й допоможи моєму рабу, він для мене дуже цінний. Це просто річ для багатьох, але я, можливо, буду втрачати матеріальні ресурси через нього, піди й зціли. Я, як представник влади, наказую Тобі!». Ні. Він не відчуває ніякої влади перед Тим, Хто стоїть перед Ним. Він говорить Йому: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти. Як я наказую своїм слугам, так і ти накажи хворобі. Як я наказую своїм рабам, так і Ти скажи смерті, і вона відступить». Ось, у чому сила віри, і про цю віру насправді сьогоднішнє Євангеліє.

Господь продовжує Свою розмову і говорить:

Кажу ж вам, що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісааком та Іаковом. Сини ж Царства повкидані будуть до темряви зовнішньої буде там плач і скрегіт зубів!… І сказав Іісус сотникові: Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться! І тієї ж години одужав слуга його (Мф. 8: 11-13).

Господь тут являє Свою силу, як Творця, Який може керувати стихіями, Який управляє хворобами й смертю. Ці слова, які Він сказав сотникові про його віру та які стали основним чинником зцілення його слуги, повинні бути для нас наріжними. Саме віра дозволяє надіятися на виконання наших прохань.

В апостола Іакова ми читаємо: «Прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої» (Іак. 4: 3). Ми маємо просити з вірою та просити з упованням.

В одній з проповідей митрополит Антоній Сурозький говорить, що Бог дає лише в порожню руку. Коли наша рука затиснута будь-якими надіями на самих себе Господь може нічого в неї й не покласти. Лише надія на Творця, лише повна довіра, лише повне переконання, що тільки Він може нас зцілити, робить нашу молитву дієвою.

Коли сотник говорив із Господом, то він насправді молився. Тому що молитва — це є розмова з Богом, і сотник, говорячи зі Спасителем, провадив молитву, молитву чисту. Тому що ця молитва була без домішок уповання на свої ресурси й сили. Він уповав лише на Того, Хто стояв перед ним.

Господь похвалив цього сотника, а разом із тим дарував нам, християнам, приклад того, як ми повинні ставитися до тих, хто менший за нас, хто залежний від нас.

Рабство продовжує крокувати цим світом. Молодих дівчат та жінок продовжують красти в їхніх родин і продавати для непотребних занять. Цілі країни, до прикладу, Таїланд, де їхня релігія — так званий таїландський буддизм — передбачає, що народження в тілі жінки є покаранням за життя в минулому, і саме тому батьки своїх доньок продають у рабство, щоб вони займалися проституцією. Людей викрадають, коли вони їдуть на заробітки в більш заможні країни, забираючи в них паспорти та змушуючи працювати в трудових недержавних таборах десь у віддалених лісах чи шахтах. Так буває в Бразилії, де сотні тисяч, фактично, рабів працюють на лісоповалах та заготівлі вугілля для сталевої промисловості. Все це робиться таємно, але ми знаємо, що про це знають мільйони людей.

Усі знають про це безправ’я, але їм не вистачає того розуміння сотника, яке похвалив Христос. Того, що до своїх рабів, тобто до всіх тих, хто, можливо, зараз знаходиться на меншому щаблі розвитку або матеріального добробуту, аніж ми, повинні ставитися дбайливо, повинні ставитися, як до образу Божого.

Так, ми знаємо, що згідно з Законами XII таблиць, які були дані в V ст. до н. е. в Римі, рідний батько міг продати свою доньку чи сина в рабство. Але Господь говорить нам зовсім інші речі. Він говорить нам про нову реальність. Він говорить про те, що ставлення сотника до свого раба було оцінено не ким іншим, як Господом. Він похвалив любов і милосердне ставлення господаря до раба, цим самим благословив усіх нас і донині, навіть у ХХІ ст. — такому пихатому, гордливому і марнославному — пам’ятати: на яку б висоту земного становища тебе не занесло життя, будь лагідним і любовним, терпеливим і небайдужим, будь смиренним навіть перед тими, хто ввірений тобі Богом, будь тим, хто стане для них провідником, у тому числі в матеріальний добробут.

Блж. Августин говорить такі слова: «Сотник мав смирення і сказав Господу, що я недостойний, щоб Ти увійшов в моє житло. Натомість Господь увійшов у його серце». Я бажаю, щоб кожен із вас, дорогі брати й сестри, завжди чинив достойно з тими, кого Господь посилає нам у нашому житті. Любіть один одного, шануйте один одного, будьте смиренними один перед одним, і тоді Господь збереже кожного з нас. Нехай же сьогоднішнє Євангеліє змінить нас, і ми не будемо такими, як були до цього!

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

Просмотров: 1013