Пандемія — час любити, діяти і загартовувати духовне і фізичне здоров’я.
Як пережити пандемію коронавірусної інфекції, подолати всі ті труднощі, з якими нам довелося стикнутися через карантин, та при цьому зберегти духовну рівновагу?
Рекомендації дають священник-лікар, який побував у гущі коронавірусних подій, ігумен Благовіщенського монастиря в м. Ніжин архімандрит Феодосій (Марченко) та практикуючий психолог, головний редактор православного журналу «Фамілія» Анна Лелик.
Анна Лелик:
Пандемія. Відбулося щось небачене до цього, і не зважати на цей факт неможливо
Нереально та й неможливо заперечувати те, що карантин і пандемія, пов’язана з ним, вплинули на нас. Вперше після Другої світової війни з’явилося те, що «накрило» весь світ. Хоча б на цей факт треба зважати. До того ж, у Другій світовій війні безпосередньо брала участь Європа, а інші частини світу — опосередковано. У цьому ж випадку ми маємо справу з зовсім іншим явищем: пандемія накрила кожен континент. Весь світ об’єднався, всі пішли на самоізоляцію. Тобто відбулося щось небачене до цього, і не зважати на цей факт неможливо. Щось сталося. І це щось змінило наше життя.
Зараз незрозуміла ситуація щодо виходу з карантину — чи буде, чи ні. Люди знаходяться у великій тривозі. Звичайно ж, коли ти в тривозі, не здатний контролювати ані сьогоднішній день, ані себе в цей день, то що лишається? Людині доводиться шукати певного захисту. Що вона робить? Одні все заперечують — кажуть, що немає ніякої пандемії, ніякого вірусу, це все вигадки, змова і так далі. Інші починають раціоналізувати — читати статистику, заглиблюватися в певні дані, перевіряти їх. Треті поринають у гнів — зляться на все або впадають у депресію, що є іншою стороною гнівної реакції. Тобто у кожної людини спрацьовують свої захисні механізми. І це природно, тому що нам потрібно захищатися, боротися з невизначеністю, з якою ми зіткнулися.
Як бути у всьому цьому, як зберегти себе, як вижити — не тільки фізично, а й залишитися собою?
Звичайно, люди запитують: «Як бути у всьому цьому? Як зберегти себе, як взагалі вижити — вижити не тільки фізично, а й залишитися собою в цих умовах?». Мені здається, як і все послане нам, потрібно використовувати собі на благо. Треба усвідомити, що коли ми не можемо нічого контролювати, прогнозувати, будувати плани — то це в певному сенсі подарунок від Бога.
Це (усвідомлення – ред.) настільки повертає нас в цю ситуацію — тут і зараз. Крім того, повертає в ситуацію, в якій я можу робити щось тільки локально, тобто стосовно себе або своїх близьких. Люди починають розуміти, що не впливають на певні світові процеси особливо. Але все-таки відповідальність за себе і своє життя, на мій погляд, зараз зросла. Тому що людина змушена думати: а як вона живе, а як вона реагує на щось, чи є від її життя якась користь іншим тощо.
Це все стало максимально практично застосовуватися. Тобто не абстрактно, коли можна довго говорити про те, що таке любов, але при цьому не любити. Прийшов час, коли треба любити, а говорити про любов вже, напевно, немає сенсу.
У цьому сенсі для мене, з одного боку, — це час страшний, тривожний, але, з іншого, — благодатний. Тому що ми переходимо зі, скажімо так, області іменників і абстракцій в область дії і реальних здійснень себе. Через те, як на мій погляд, карантин є за що не любити і за що боятися, але водночас — є за що йому подякувати.
Архімандрит Феодосій (Марченко):
Виклики для духовного життя. Як жити православним людям?
У духовному вимірі не менше випробувань, аніж у вимірі фізичному. Такі ж виклики, а може, ще й більші, стоять перед кожною віруючою людиною саме в площині її духовного життя. Тому, звичайно, постає питання: як жити православним людям? Якщо ми знаємо, що Церква — це зібрання, то зібрання кого? Людей. Зібрання під дахом одного храму, зібрання біля Чаші і біля Євхаристії.
Проте якби православні зустрілися з цією інфекцією десь 500 років тому, то їм було б набагато складніше, аніж нам.
Сьогодні ми знаємо, як від неї вберегтися: потрібно користуватися засобами захисту тощо. Однак це не означає — залишитися вдома і слухати служби он-лайн, переводити своє релігійне життя в он-лайн-простір. Навпаки. Виконуючи санітарно-епідеміологічні вимоги, потрібно бути присутніми в храмі Божому.
Цей виклик посланий не для того, щоб ми стали більш недбалими в духовному житті. Цей виклик перед нами поставлений задля того, щоб ми ще більше посилили молитву, щоб ми ще старанніше шукали можливість відвідувати храм Божий, щоб ми ще наполегливіше шукали можливості причащатися (коли така можливість є). Наприклад, якщо не виходить причаститися в неділю, коли збирається дуже багато людей на богослужіння, то піти на службу в буденний день, коли причаститися можна.
Здоров’я дарував нам Господь, і його потрібно цінувати й берегти
Ми повинні цінувати своє здоров’я. Ми знаємо, що Господь дав певну кількість масла в лампаді нашого життя, і ми повинні його не розлити, ми повинні не розбити цієї лампади, ми повинні її донести. Це означає, що така кількість життєвої енергії, яку Господь нам дарував, розрахована й на певну кількість молитов у нашому житті, на певну кількість Причастя, на певну кількість того в духовному вимірі, що зробить нас кращими і завдяки чому ми станемо насельниками Царства Небесного.
В умовах пандемії людина повинна уважніше віднестися до стану свого здоров’я, про яке дуже багато хто забув. Хто востаннє згадував про свою імунну систему для того, щоб підтримати своє здоров’я? Чи давно про це згадували, чи давно робили профілактику? Можливо, певна частина людей й акцентувала увагу на цьому аспекті свого життя, але більшість цього не робила.
Мені здається, що це слушна нагода — не впасти в паніку й опустити руки, а навпаки зайнятися своїм здоров’ям.
Не бійтеся! (Мф. 14: 22)
Є дві крайнощі в цій ситуації. Люди поділились на дві категорії: на тих, хто дуже легковажно ставляться до пандемії і кажуть, що нічого немає, і на тих, хто навпаки дуже сильно її бояться. Перші нерозсудливо сприймають цю ситуацію, а другі — гіперболізують той відсоток нормального остраху, що повинен бути в людини, в дуже великий страх.
Крім того, скажу, чому страху не місце в житті людини. Тому що страх, як мінімум, зменшує навіть із фізичної точки зору рівень імунітету. Тобто він дуже негативно впливає на людину. Коли Господь говорив «Не бійтеся!» (Мф. 14: 22), то це застереження стосувалося і біологічного виміру, і, насамперед, духовного.
Тому що людина, яка не боїться, — вірить, довіряє. До того ж, не варто боятися не тільки коронавірусу — людина не повинна боятися будь-якого вірусу і смерті в тому числі. Але навіть коли людина раптово помирає, не хворіючи, чи коли вмирає у спокійному стані, ризик того, що вона може боятися смерті, дуже великий. Такий страх говорить про те, що людина, все-таки, більше тяжіє до земного життя, аніж воліє бути в Царстві Небесному.
Апостол Павел, наприклад, говорив: «[…] я маю бажання померти та бути з Христом» (Фил. 1:23). Таке в нього було бажання. У всіх святих, які жили духовним життям, мали за мету Царство Небесне. Смерть, в їхньому розумінні, — це лише певний етап, перехід, без якого не могло бути досягнуто Царство Небесне.
Такій людині, яка боїться, потрібно переосмислити своє духовне життя, своє ставлення до Бога, своє сприйняття духовного життя. Слова Пасхального піснеспіву «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував!» теж потрібно переосмислити. Адже якщо ми їх співаємо, якщо радіємо смерті Христовій, яка переборола взагалі смерть, то чому не радіємо тоді, коли зустрічаємо власну смерть або можливість померти, в тому числі й від коронавірусу? Тому хочеться втішити всіх православних християн і сказати словами Христа: «Не бійтеся!».
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!
Просмотров: 866