Про всемогутність молитви — протоієрей Олександр Клименко (+відео)

Про те, що сила молитви з щирою вірою творить дива, що розчулення і «радостетворна печаль» у нашій душі — від Господа, а панічний страх — від диявола, та про хитку віру в силу молитви й упевненість у «силі» грошей людей ХХІ сторіччя.

За словами протоієрея Олександра Клименка, саме на думки про це нас підштовхує євангельська історія про зцілення і прощення розслабленого та сучасне життя з його гаслом «сила у грошах».

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ продовжує публікувати духовні роздуми протоієрея Олександра Клименка. У цьому випуску о. Олександр тлумачить Євангеліє в шосту Неділю після П’ятдесятниці (Мф. 9:1-8; Мк. 2:1-12; Лк. 5:17-26).

Протоієрей Олександр розповів про одне прохання невідомої жінки у соцмережах помолитися про хворого хлопчика. Священник відповів їй, що обов’язково помолиться, — і почав молитися за дитину. Але через деякий час вона написала гнівний коментар, в якому звинуватила в тому, що він буцімто не поділився на своїй сторінці у фейсбук із закликом про матеріальну допомогу маленькому хлопчику, натомість пише про збір коштів на будівництво храму. Він відповів, що вона не прохала про «перепост», і думав, що, мабуть, батьки не хочуть розголосу. Однак вона наголосила: «А як ви думаєте, яка потрібна допомога дитині, на лікування якої треба багато коштів: лише молитва?».

«Чи така вже безсила є молитва?», — підкреслює о.Олександр та зосереджується в цій розмові на силі молитви в нашому житті.

…Якось в апостола Петра також просили милостині, а він говорив: «Срібла й золота в мене нема, але що я маю, даю тобі: У Ім’я Ісуса Христа Назарянина устань та й ходи!» (Діян. 3:6), — та зцілив.

Люди перестали вірити в силу молитви. Часом, мені здається, навіть у колі віруючому звертаються саме за молитвою до священника, а буквально через деякий час, поринаючи в матеріальне життя, розуміють, що «в молитву я не вірю, дайте і дайте мені коштів»…

У моєму житті було декілька історій, коли я повірив у молитву. Тому, коли в мене виникають в житті проблеми, в першу чергу звертаюся до молитви. І в тому числі, коли я думав про зведення храму, на 90% надіявся на молитву, а на 10% надіявся на те, що хтось допоможе матеріально. Адже саме молитва людська нездійсненне робить можливим, незбагненне і неможливе робить для нас в нашому розумінні тим, що стає реальністю.

У моєму житті були випадки, коли я відчув, що сила молитви, звернена до Господа, з щирою вірою робить дива.

Пам’ятаю історію про хвору дівчину, до якої мене покликали в лікарню, і всі лікарі, так само, як і її мама, говорили, що дитина безнадійна. Я приїхав втішити маму і помолитися з тією, яка вже майже нічого не чула. Але в мені прокинулася здорова ревність по Бозі та замість того, щоб прочитати молитву про вихід душі, я прочитав молитву про хвору і дуже просив Господа, щоб молода дівчина одужала. Трапилося диво! Потім до тієї дівчини додому приходив ще довго причащати її, і вона, надіюсь, була втіхою для своїх батьків аж до того часу, як років десь через вісім таки відійшла до Господа. Але вона так довго радувала своїх батьків своєю присутністю…

Пам’ятаю випадок, коли за всенічним богослужінням до храму прийшла сім’я. Видно було, що вони не були постійними вірянами. Після служби я підійшов до них, спитавши в лоб, що трапилося. Вони відповіли, що забрали маму з онколікарні, а по дорозі зайшли до храму. Попросили відвідати їхню маму — чи то помолитися, чи причастити її востаннє. Я подзвонив татові в лікарню, спитав про ситуацію, бо скептично ставлюся до «безнадійних діагнозів», і він відповів, що дійсно жіночка дуже важкохвора. Ввечері я одразу поїхав до них, посповідав ту жіночку — і ця сповідь була найглибшою, найпотужнішою і найглибшою, в тому числі слізьми, що довелося мені бачити в цьому Таїнстві — та соборував. На прощання я сказав їй такі слова: «Якщо доживете до завтра, то я вас вранці перед Літургією спробую причастити».

А вона мені ще розповіла, що в онколікарні її переслідували погані сни, переслідував духовний біль. Я сказав їй, що кожного разу, коли відчуваєте такий страх, то диявол пробує вас налякати, від Господа ми відчуваємо лише радість, розчулення і необхідність покаяння, що також змушує нас розчулитися, плакати й переживати радостетворну печаль. Справжній панічний страх не виникає в того, хто звертається до Господа. На ранок я побачив її усміхненою, вона сказала, що це була перша — за тривалий час — спокійна, радісна ніч. я причастив її та поїхав на Літургію.

Потім мене відвернули буденні турботи. Через 2-3 тижні я звернувся до своїх півчих із дещо претензійним викликом, мовляв, чому мене не покликали на погребіння цієї людини, адже вона мала померти з дня на день. А мені відповіли: «О, ви не знаєте? Вона через декілька днів після ваших відвідин встала, почала займатися по господарству і буквально зараз саджає картоплю на городі». Потім жінка стала час од часу відвідувати храм, ходила цілий рік на служби. А рівно через рік вона знову злягла, мене покликали, я її причастив — і вона відійшла. Вона цей рік життя сприймала, як велике чудо, так само це сприймали її близькі…

Я не так давно священник, всього 13-ий рік у сані, та міг би ще довго і довго розповідати неймовірні історії, коли саме молитва, щира віра людини та її близьких зцілює та дає надію.

Сьогодні ми з вами на Недільному Євангельському читанні дотикаємося до історії, яку описують три євангелісти — Матвій, Лука, Марк (Мф. 9:1-8; Мк. 2:1-12; Лк. 5:17-26). Історія про зцілення розслабленого — це історія про те, що молитва за наших близьких може творити дива, і що Господь допомагає, бачачи, як людина молиться за наших хворих, кволих, обездолених, покалічених і нужденних, тих, хто у темниці знаходиться безвинно і хто перебуває далеко від дому, й ми не знаємо, чи є хорошою його доля. За всіх ми можемо молитися, і Господь прийме нашу молитву, якщо побачить в нас віру.

Запитайте у вашого священника, у близької вам людини, скільки знає історій про те, коли саме молитва зціляла і підіймала людей на ноги…

У наш ХХІ вік ми «зациклилися» на грошах. Ми не віримо в те, що молитва може змінювати світ. А якби ми мали молитву як зерно, то могли б і гори переставляти. Причому, не просто зерно, а зерно гірчичне, тобто найменше зерно. Якби ми мали віру, то мали й дерзновіння звертатися до Господа з надією на Його милість, і Господь не осоромив би нашого прохання, не відмовив би нам у нашому упованні, нашій молитві.

Ми читаємо в євангелістів, що люди не поцуралися тяжкої праці, піднялися на гору, викопали палестинську покрівлю тих часів і спуститися до Господа, щоб товариш був зцілений. Вони дають нам приклад труду молитовного, труду колінопреклонного, труду наших ніг, коли ми можемо не сидіти вдома в неділю, а піти до храму Божого і помолитися про всіх, хто нам небайдужий, про всіх, кого навіть не знаємо і про кого прочитали у соцмережах, та знаємо, що вони потребують. Я буду молитися про того хлопчика, про якого розповів на початку…

Я звертаюся до всіх вас: не надійтеся лише на матеріальне, і Господь дасть вам диво. Якщо ви будете вірити в диво, Господь дасть вам його. Якщо ж ми не віримо, що Господь є Всемогутній і може з нічого зробити щось, якщо забуваємо, що Він не тільки зціляв хворих, а й мертвих воскрешав, якщо ми не звертаємо увагу на всі ті тисячі чудес, що трапляються біля мощей наших святих, в усі ти тисячі див, що трапляються з нашими вірними людьми, коли вони щиро прибігають до Господа на молитві, то що ж таке наша віра.

Я переконаний, що більшість зберегли ту дитячу віру, віру в те, що молитва всесильна, що це змова з Господом. Якщо кожен щиро стане на молитву і помолиться за небайдужу йому людину, часом чужу, але до якої відчув прихилення, Господь не зречеться ваших слів. Господь прислухається, особливо, якщо наше життя буде чистим, якщо наша дорога і виконання заповідей будуть чистими, якщо в чистоті сердечній з доброго життєвого шляху звертатися до Господа за інших, Він зглянеться і на наше життя, й іншим дарує надію.

Сьогоднішня розмова почалася, здавалося б, з неприємного моменту. Згадана «переписка» викликала в мені декілька емоцій — з одного боку, це відчуття несправедливості, я відчув докір у тому, про що мене не просили, але, з іншого боку, я зрозумів, наскільки непросто сучасним людям. Кожної миті, куди б вони не повернулися, їх оточують тисячі цифр, а біля них скорочення — або це гривні, або долари, або євро тощо. Все життя огорнуто словами «придбай», «купи», «заплати».

Ми забуваємо, що лише Бог — Єдиний Творець нашого світу — є Подавцем усіх найважливіших благ. Ви не купите хороший світанок, не придбаєте ні за які кошти радісний захід сонця, не можете заплатити солов’ю, щоб він провів вас на нічний спочинок своїми вечірніми співами, і не можете змусити природу навколо квітнути тоді, коли ви захочете. І наше здоров’я, і здоров’я наших дітей, і весь світ навколо залежить від Божої волі, а ми маємо, як усиновлені самим Господом, право просити в нього за весь світ. Не будемо нехтувати цим надзвичайним даром! Ми з вами — сини Божі за усиновленням — будемо звертатися до Нього у своїх молитвах, і, я переконаний, Бог почує кожного з нас.

Нехай вас береже Бог!

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

Просмотров: 1805