«Ми маємо складати у скарбничку всі ті чудові моменти втручання Господа в наше життя, коли ми навіть Його про те не просили. Ми не знаємо, коли Господь звернеться до нас, можливо, саме цієї хвилини Він говорить до нас через наших близьких. Але коли ми здатні розчути Його голос, коли ми напружено чекаємо втручання в наше життя Христа, то є надія, що цей голос буде розчутий», – звернувся такими словами о. Олександр та пояснив, як саме треба йти за Спасителем.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ продовжує публікувати духовні роздуми протоієрея Олександра Клименка. Черговий випуск присвячено Євангельській історії про чудесний лов риби на озері Генісаретському (Лк. 5: 1-11).
Протоієрей Олександр Клименко нагадав про ті моменти, коли наші особисті плани руйнуються, та провів аналогію з планами апостолів, які думали піймати багацько риби, та врешті лише полоскали неводи.
І сталось, як тиснувся натовп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаретського. І Він побачив два човни, що стояли край озера. А рибалки, відійшовши від них, полоскали невода. І Він увійшов до одного з човнів, що був Симонів, і просив, щоб він трохи відплив від землі. І Він сів, та й навчав народ із човна. А коли перестав Він навчати, промовив до Симона: Попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невід. А Симон сказав Йому в відповідь: Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, та за словом Твоїм укину невода. А зробивши оце, вони безліч риби набрали і їхній невід почав прориватись… (Лк. 5: 1-6).
Як підкреслив священник, Господа треба завжди слухати та навчити себе підмічати, коли саме Він з тобою говорить, та дослухатися Його, попри своє невірство, попри досвідчений період життя, який ми прожили, тощо.
Він звернув увагу на переживання катарсису апостолом Симоном – про те «глибоке переживання від того, коли апостол зрозумів, Хто стоїть перед ним».
Отець Олександр також зокрема розповів про чудо, явлене Господом апостолу Симону, та про чудеса, які Спаситель для нас являє чи не щодня. «Ловля риби…. Стільки таких чудес у нашому житті! Народження дітей, коли, здавалося б, ніхто не вірить у те – ні лікарі, ні ми з вами не віримо в те, що в нас народяться діти, а потім вони народжуються, – одужання, якась приємна зустріч, робота, на яку ми навіть не сподівалися, …а Господь дає її нам», – сказав він.
Священнослужитель акцентував увагу на головному висновку, який ми маємо винести з цієї притчи для себе. «Ми маємо складати у скарбничку всі ті чудові моменти втручання Господа в наше життя, коли ми навіть Його про те не просили, – наголосив він. – Апостоли не питали і не просили Його про допомогу… Просто Господь в цю хвилину звернувся до них. Ми не знаємо, коли Господь звернеться до нас, можливо, саме цієї хвилини Він говорить до нас через наших близьких. Але коли здатні розчути Його голос, коли ми напружено чекаємо звернення в наше життя Христа, то є надія, що цей голос буде розчутий, і врешті-решт ми отримаємо щось нове, такий досвід, який не зможемо потім забути…».
Отець Олександр також зазначив, що втручання Господа в наше життя не можна забувати.
«Проте ми, звичайно, скоріш за все ми забудемо, однак колись про це згадаємо, нехай навіть за мить до смерті, – продовжив він. – І ми ще раз розчулимося, ще раз впадемо в глибоку вдячність Творцю за те, що Він не забув про нас, за те, що навіть тоді, коли ми займалися своїми буденними справами – рибалили, гуляли, дивилися телевізор, ходили в гості чи щось робили в садку чи на городі, – а Господь звернувся до нас, і в цю мить трапилося чудо».
Священник відзначив такий нюанс, що люди ХХІ століття хочуть, щоб із ними всі були лагідні.
Він виокремив ті випадки, коли людина, переступаючи поріг храму, усвідомлює, що вона надто грішна, недостойна, а також навпаки такі випадки, коли люди відчувають себе господарями – мовляв, їх повинні обслуговувати в храмі, що Біблію треба переписати, тому що не відповідає сучасним трендам, ввести сучасні гендерні та расові новинки тощо.
А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Іісусових, кажучи: Господи, вийди від мене, бо я грішна людина! Бо від полову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був, також Іакова й Іоанна, синів Зеведеєвих, що були спільниками Симона (Лк. 5: 8-10).
«Чи багато з нас таких, які готові чесно сказати (як апостол Симон)„Вийди від мене, тому що я людина грішна“? – підіймає таке питання клірик УПЦ. – Ні! Переважно ми питаємося, а чому в мене менше благ, ніж в інших. „Господи, чому Ти до мене такий неуважний? Господи, а чому я тут до Тебе молюсь аж 5 хвилин ввечері і 5 хвилин вранці, а на мене на крапає і не ллється золотий дощ із неба?“. Ось, як ми переважно живемо. І це правда про нас із вами».
Підсумовуючи сказане вище, протоієрей Олександр Клименко пояснив, що ми маємо підходити до храму Божого з трепетом. «Тоді Господь покличе нас, як і Симона покликав йти за ним. Ми повинні робити так, як сказав про це євангеліст Лука: „І сказав Іісус Симонові: Не лякайсь, від цього часу ти будеш ловити людей! І вони повитягали на землю човни, покинули все, та й пішли вслід за Ним“ (Лк. 5: 10-11). Ось, як ми маємо йти за Господом. Не будемо тліти й не будемо горіти, не будемо думати, а що буде завтра, і будемо йти за Господом сьогодні. Тому що сьогодні – найважливіший день у справі нашого спасіння. Будемо відчувати свою недостойність перед Господом, тоді сам Господь введе нас у Власне Достоїнство. Нехай нас береже Бог!», – закликав він наостанок.
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!
Просмотров: 490