Святий праведний Петро Калнишевський — останній кошовий отаман Запорізької Січі (+відео)

13 листопада, в день преставлення праведного Петра Калнишевського — останнього кошового отамана Запорізької Січі, Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує житіє святого. 

Петро Калнишевський був останнім із плеяди видатних отаманів Славнозвісного Війська Запорозького.

Народився майбутній кошовий 3 липня (20 червня за старим стилем) 1690-го року у селі Пустовійтівка, Лубенськиого полку на Гетьманщині (нині Роменського району, Сумської області) у сім’ї православного священника.

У восьмирічному віці, слідом за старшим братом, Андрієм, пішов на Запорозьку Січ. Його прийняв родич Давид Калниш до Кущівського куреня, де він служив джурою. В 1752 р. – згадується уже як похідний полковник.

1762 – 1763 рр. вперше був обраний – кошовим отаманом. В цьому званні Калнишевський був відправлений до Москви для присутності при коронації Катерини II. Але наступного року, імператрицею усунутий з посади кошового.

1 січня 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала його кошовим і Петро Іванович залишався в цьому званні більш як 10 років підряд, до самого знищення Січі в 1775 р.

Російський уряд намагався максимально використати запорізьких козаків у воєнних діях проти Туреччини, зокрема, у війні 1768-1774 рр. Кошовий отаман, якому в 1768 р., на початку війни, було 78 років, а на її закінченні – 84 роки, показав себе талановитим полководцем. «Калниш» діями козацьких полків і флоту врятував регулярну російську армію графа Румянцева під Ларгою і Кагулом, брав участь в штурмах Бендер і Ізмаїла, у взятті Перекопа. Військо Запорозьке в цілому відзначилось в боях за турецькі фортеці Очаків і Сілістрію, в рейдах по кримським тилам і зайняло добре укріплену фортецю Кафу (центр работоргівлі).

Виключно на власні кошти Петро Калнишевський побудував ряд храмів, був ктитором багатьох монастирів та допомагав нужденним.

Українське козацтво підтримувало тісні зв’язки з Афоном, звідти запрошували досвідчених наставників і старців, робило щедрі пожертви на монастирі Афона, звершували паломництво (прощу), а нерідко і самі приймали на Афоні чернечий постриг і звершували подвиг в монастирях Святої Гори.

Друг Петра Івановича Калнишевського, теж виходець із українських козачих священників, і теж Петро Іванович, але Величковський (1722–1794), більше відомий за чернечим іменем Паїсій (Величковський або Нямецький) – заснував на Афоні козацький Свято-Іллінський скит. Коштом кошового і трудами старця Паїсія була створена чернечо-аскетична школа, яка здійснювала титанічні труди по: перекладу святоотцівських трудів на слов’янську мову, відродженню втрачених традицій православного старчества і ісіхазму – що дало могутній імпульс не тільки для відродження справжнього чернецтва і духовності, а і відродженню православної східнослов’янської культури. Можна сказати, що Калнишевський, хоч і опосередковано, посприяв появі таких святих як Серафим Саровський, Оптинських старців, Глинських старців і т.д.

Ще одним центром української духовності на Афоні був заснований запорозькими козаками в 1747 р. скит Різдва Богородиці «Чорний Вир», існувавший на Афоні в XVIII – XIX століттях при Зографському монастирі. Ця обитель являлася важливою сполучною ланкою Святої Гори Афон і Запорозької Січі. Зв’язок з монастирем, в якості ктитора, підтримував і останній кошовий отаман, з любов’ю називаючи цей святогірський скит «Духовним Запоріжжям».

В ніч з четверга на п’ятницю, 15-16 червня (4-5 червня за ст.ст.) 1775 року Запорозьку Січ оточила 45000 царська армія під командуванням генерал-поручика Петра Текелія. Разом зі старшиною Калнишевського було заарештовано. Останнього отамана довічно заслано до Соловецького монастиря, куди доправлено наприкінці липня 1776 року.

Соловецький хрест Петра Калнишевського – це моральні страждання людини, яка на волі була наділена величезною владою і багатством, і раптом була невинно обвинуваченою і позбавленою і свободи, і багатства, і влади. Християнський подвиг віри Петра Калнишевського можна порівняти з подвигом віри старозавітного Іова Багатостраждального. Останній кошовий отаман місце своєї скорботи сприйняв як місце духовного подвигу. Як було в традиції у запорожців, якщо вони не гинули на війні, то часто йшли закінчувати дні свого земного життя, борючись в подвигах духовних в монастир. Мабуть, свого часу таку кончину готував собі і Петро Калнишевський, бувши ще кошовим отаманом. Тому зі спокійним духом Петро Іванович прийняв волю Божу, коли царським указом був заточений в монастир, куди можливо і так прагнула його душа.

У щорічних відомостях, де соловецький архімандрит коротко відзначав образ поведінки в’язнів, про запорізького отамана незмінним був такий запис: «ныне житие препровождает смиренно и никаких безпокойств никому от него не происходит». Чверть століття пройшло в усамітненій молитві, лише тричі на рік, на Великдень, Преображення і Різдво, його виводили з келії, для присутності на святкових богослужіннях і урочистому обіді.

15 березня 1801 р.  імператор Олександр I, з нагоди свого сходження на престол, видав указ про амністію осіб, які утримуються в ув’язненні у військовому відомстві Таємної експедиції. Серед тих, хто був включений в даний список Петро Калнишевський був під №1.

У відповідь на дарування новим імператором йому свободи кошовий відповідає, що і тут, в Соловецькому монастирі, свободою «наслаждаюсь в полной мере». Таким чином, згідно зі свідоцтвом самого Петра Івановича, в кінці життя він досяг тієї духовної свободи, до якої прагне всякий православний християнин. Не бажаючи через старість (йому вже було, згідно з документом, повних 110 років) і сліпоту залишати Соловки отаман просить залишити його на колишніх умовах в монастирі.

Отримавши свободу Петро Іванович став простим послушником Соловецької обителі й проживши два роки на волі, спочив у мирі з людьми і Богом «смертю благочестивою, доброю» 13 листопада (31 жовтня ст.ст.) 1803 р.. Останній кошовий отаман Запорізької Січі був похований на почесному місці, поміж могилами видного державного і церковного діяча початку XVII століття Авраамія Паліцина і соловецького архімандрита Феодорита.

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 23 грудня 2014 р., (Журнал №88) Петро Іванович Калнишевський був причислений до лику святих. Встановлено звершувати шанування 13 листопада, в день його переставлення.

Фактична канонізація відбулася 13 листопада 2015 за урочистим богослужінням у Свято-Покровському соборі м. Запоріжжя, яке очолив Предстоятель УПЦ, Блаженніший Онуфрій, Митрополит Київський і всієї України.

Читайте також: Вийшла книга про невідомі листи прп. Паісія Величковського до кошового отамана Запорізької Січі

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

Просмотров: 2118

Залишити відповідь