Митрополита Іова (Тивонюка) поховали на братському кладовищі Почаївської Лаври

4 грудня 2020 року з благословення Святішого Патріарха Кирила та Блаженнішого Митрополита Онуфрія новопреставлений митрополит Іов (Тивонюк) був похований на братському кладовищі Свято-Успенської Почаївської Лаври. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

Молитву за новопреставленим архіпастирем і чин похорону очолили митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій, митрополит Почаївський Володимир, архієпископ Шумської Іов у співслужінні братії обителі та священнослужителів Тернопільської єпархії.

Відспівування митрополита Іова, який помер 1 грудня, на 83-му році життя, відбулося напередодні, 3 грудня, в храмі Положення Ризи Господньої на Донський вулиці м. Москви.

Раніше співчуття у зв’язку з кончиною владики Іова рідним і близьким висловив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій.

«Все життя покійного було присвячене служінню Богу і людям. Свої перші кроки в духовному житті приснопам’ятний митрополит Іов звершував у Свято-Успенській Почаївській Лаврі, де був послушником. Довгі роки Владика возділував ниву пастирського, а потім архіпастирського служіння, віддаючи всі свої сили і таланти на благо Церкви Христової. У 1975 році Господь сподобив його прийняти благодать єпископства. Займаючи в свій час Житомирську кафедру, він чимало потрудився на благо Святої Церкви, а тому здобув любов віруючих, кліру і пастви, визнання громадськості. Будучи одним з учасників історичного Харківського собору 1992 року, спочилий митрополит спрямовував усі свої сили на утвердження канонічного Православ’я в Україні, на збереження людей в лоні Церкви Христової».

Митрополит Іов (в миру – Дмитро Якович Тивонюк) народився 6 листопада 1938 р. в Почаєві Кременецького району Тернопільської області в селянській родині. Після завершення шкільної освіти був послушником у Почаївській Лаврі, а потім протягом року ніс послух у Свято-Троїцькому Балтському монастирі Одеської єпархії.

У 1957 році вступив до Київської духовної семінарії. З 1958 р проходив службу в лавах Радянської армії. Після військової служби продовжував навчання в Одеській духовній семінарії, яку закінчив у 1965 р і вступив до Московської духовної академії.

У 1967 р зарахований до числа братії Троїце-Сергієвої Лаври. 20 червня 1968 р пострижений в чернецтво з ім’ям Іов на честь прп. Іова Почаївського і 18 липня того ж року митрополитом Крутицьким і Коломенським Пименом висвячений у сан ієродиякона.

У 1969 році закінчив Московську духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я. 1 червня того ж року митрополитом Пименом висвячений у сан ієромонаха і призначений настоятелем Воскресенського храму м Чити.

У 1970-73 рр. навчався в аспірантурі при Московській духовній академії. З 1971 р – референт, а потім завідувач канцелярією Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату.

У 1974 році возведений в сан ігумена. 26 грудня того ж року возведений у сан архімандрита.

3 січня 1975 р хіротонізований на єпископа Зарайського, вікарія Московської єпархії.

23 грудня 1980 р включений до складу Комісії Священного Синоду з підготовки святкування 1000-річчя Хрещення Русі. 4 липня 1988 р за активну участь у підготовці та проведенні святкування 1000-річчя Хрещення Русі нагороджений іменною панагією.

30 листопада 1988 р визначенням Священного Синоду призначений архієпископом Костромським і Галицьким.

Ухвалою Священного Синоду від 13-14 вересня 1989 року призначений архієпископом Житомирським і Овруцьким із звільненням з посади заступника голови ВЗЦЗ.

5 жовтня 1994 року призначений архієпископом Одинцовським, вікарієм Московської єпархії.

З 27 грудня 1996 року – на Челябінській кафедрі.

25 лютого 2000 указом Святійшого Патріарха Алексія II зведений у сан митрополита.

Рішенням Священного Синоду 22 березня 2011 р звільнений від управління Челябінською і Златоустівською єпархією і почислений на спокій за станом здоров’я. Перебував на спокої при храмі Ризоположения на Донський вулиці м. Москви.