Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує роздуми керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського та Броварського Антонія над богословськими темами Апостольських Послань. У черговому випуску владика Антоній пояснює слова апостола Павла з Першого послання до Коринфян (13: 1-7) — «гімну любові».
Дуже часто у нас виникає питання: наскільки любов Божа діє в нас, чи є в нас хоч мала її частка, і якщо є, то як це визначити? Апостол Павел запевняє, що визначити це просто, і вказує нам на основні прояви справжньої любові.
Перше послання апостола Павла до Коринфян 13, 1-2:
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!
І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!
Зазначені слова апостола Павла разом з усією 13-ю главою цього послання в біблеїстиці зазвичай називаються “гімном любові”. І це не випадково. Адже любов із точки зору християнства – це верх людського ідеалу. Але при цьому дуже часто у нас виникає питання: наскільки любов Божа діє в нас, чи є в нас хоч мала частка її, і якщо є, то як це визначити? А визначити це досить просто. Сам апостол Павел дещо далі вказує на головні прояви любові.
Перше послання апостола Павла до Коринфян 13, 4-7:
Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!
Іншими словами, якщо в нас є готовність терпіти недоліки, помилки і неприємності від ближніх – свідомо чи ні – і терпіти довго, значить є любов. Якщо є поблажливість, розуміння всіх труднощів, які не під силу ближнім, і тому з ними хочеться бути добрішими, м’якішими, – є любов. Якщо немає заздрості, якщо може людина порадіти за інших, – є любов. Якщо за всіх достоїнств відміну у становищі більш високому або для інших удавано завидною немає бажання підкреслити свою перевагу, піднятися у власній думці, бути видніше на тлі середніх побратимів, – значить є любов. Якщо християнин ніколи не допускає гордовитих думок, а тим більше слів і вчинків, – є любов. Якщо не дозволяє собі людина ні за яких умов безчинства, що ображають ближніх, – є любов.
Якщо всі сили і свою волю людина спрямовує на те, що своє «я» не цікавило його найбільше, то може встояти проти цього силою любові, заповіданої Богом. Якщо християнин ніколи не дозволяє собі дратуватися, хоча йому, може, багато чого не подобається, – є любов. Якщо є простий, ясний погляд на все без підозри, без бажання побачити виворіт вчинку або приводу до нього, то така людина близька до любові. Те ж можна сказати і про те, хто радіє всякої істини і не дозволяє собі ніякої зловтіхи.
Хто має любов вміє покрити нею всяке засмучення, повірити доброму прагненню навіть того, хто явно щось псує, сподівається завжди на краще, все витерпить, винесе, не здригнеться, і це назавжди.
Всі перераховані якості, здавалося б, ніякої радості люблячому не обіцяють, тільки від нього вимагають повного самозречення, але всі, хто досягли любові, знають, чого досягли. І ті, кому пощастило зустріти люблячу душу в житті, знають, яке це щастя.
Звичайно, у всій повноті мати всі якості, як зазначається апостолом Павлом, можуть не всі, але прагнути їх мати, хоча б у скромній мірі для початку, ми покликані. Інакше ми будемо християнами тільки за йменням. Наш Господь – Любов, і якщо ми будемо до Нього прагнути, то повинні подбати виконати коротку і дуже змістовну настанову: “Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового” (Гал. 6, 2).
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!
Просмотров: 708