Не боятися і читати — о. Олександр у Неділю Іоанна Ліствичника розповідає про книгу преподобного

«Я разом із вами був тим, хто боявся читати цю книгу раніше і робити її однією з настільних у моєму духовному житті. Зараз я пробую це робити знову. Вже не перший десяток років я у священному сані, але при цьому ця книга стала для мене певним одкровенням, і я б дуже хотів, щоб вона стала одкровенням і для вас.

…На запитання тих, хто переживають, а що ж можуть взяти миряни з цієї книги, якщо вона призначена лише для ченців, відповість сам преподобний Іоанн: «Все добре, що тільки можете робити, робіть; нікого не засуджуйте, не обкрадайте, нікому не говоріть неправди, ні перед ким не возвеличуйтесь, ні до кого не майте ненависті, не полишайте церковних зібрань, будьте милосердні до нужденних, нікого не спокушайте, не посягайте на чужу честь, зберігайте вірність дружинам вашим»», — пояснює отець Олександр.

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує черговий випуск із циклу «Великий піст: крок за кроком з отцем Олександром Клименком», присвячений Неділі преподобного Іоанна Ліствичника.

Радості вам во Христі, дорогі брати і сестри!

Одного разу до старця прийшов священник і запитав, що таке Піст. Старець натомість почав розповідати про всі його гріхи ще з дитинства. Священник через деякий час почав плакати, закрив своє обличчя долонями і не міг нічого говорити. Однак старець чомусь розізлився в цю мить і почав пропонувати йому різні яства. «Давай, — каже, — поїмо та вип’ємо». Священник витріщив на нього очі і сказав: «Як же я можу їсти?! Я просто ніг під собою не чую. Я дивитися на себе не можу!». Старець каже: «Оце і є піст, коли людина усвідомлює свої гріхи і при цьому не може дивитися на земні розкоші».

Четверта неділя Великого посту називається Неділею преподобного Іоанна Ліствичника. Ліствиця (від старослов. «лестница») — українською мовою «драбина», «сходи», російською мовою «лестница».

Колись я бачив ікону цього дня. На цій іконі зображаються сходи до небес. Остання сходинка має йменування «Любов», і на ній стоїть Христос. І ось цими сходами догори піднімаються ченці. Праворуч від них — пекло, за ними, знизу — їхній монастир. Ченці підіймаються — і хтось падає на п’ятій сходинці, а хтось піднімається аж до самого верху…

Ось про це і говорить нам найголовніша праця преподобного Іоанна Синайського — ігумена монастиря, який він очолював у VII столітті, людини, яка у свої 19 років уже пішла до монастиря, яка 16 років провела у безумовному послусі своєму духовному старцеві і після смерті духовного наставника 40 років провела у безмовності. Пізніше, коли йому вже було 75 років, братія одного з монастирів попрохала стати його ігуменем. Не думаю, що він цього хотів. Але послух — це було його друге ім’я. Він став ігуменем монастиря.

Ми достеменно не знаємо, скільки точно він пробув на цьому церковному послусі. Хтось каже, що він помер у 80 років, хтось каже, що у 90 років. Достеменно ми знаємо лише одне: на прохання його найближчих духовних товаришів, також Іоанна, ігумена Раїфського монастиря, Іоанн Ліствичник написав для нас величний духовний скарб, яким ми користуємося донині, — «Ліствицю преподобного Іоанна».

У цій «Ліствиці» ми з вами дотикаємося до двадцяти трьох гріховних ознак людини і до семи чеснот. Ми читаємо тут про причини виникнення в нашій душі пристрастей, про способи побороти їх і, врешті-решт, про необхідні засоби і методи, якими може керуватися людина, щоб досягти Вічного Царства. Ця книга написана ченцем на прохання ченця і для ченців.

Що, скажете ви, ми, миряни, можемо знайти в ній для себе? Справді, читаючи цю книгу, в деяких із мирян виникає відчай: «Дійсно, а де ж я? А хто ж я на цих сходах?». 30 сходинок — дуже непростих.

Я лише сьогодні, скажу вам чесно, закінчив повне читання цієї книги. Я часто приступав до неї. Пробував взяти її редути захисні, але мені доводилося зупинятися чи то на п’ятій, чи то на дев’ятій, чи то на шістнадцятій сходинці. Я завжди зупинявся. Мені завжди було важко дочитати. Цього разу я дочитав. Я скажу вам: можна навіть впасти у відчай, прочитавши цю книгу, збагнувши, як далеко ти стоїш від шляхів справжнього спасіння. Але з іншого боку, прп. Іоанн в кожній главі, на кожній сходинці дає певну надію на те, що Господь милосердний. Саме тому обов’язково придбайте цю книгу і читайте її. Мені здається, навіть даремно ще років 10 тому багатьом знайомим не радив братися до читання такої надскладної духовної літератури. Через тяжкі сторінки духовного досвіду преподобного Іоанна, все ж таки, завжди десь здалеку виглядає сонечко Божого милосердя, виглядають проміння Божої милості.

На запитання тих, хто переживають, а що ж можуть взяти миряни з цієї книги, якщо вона призначена лише для ченців, відповідає сам преподобний Іоанн:

«Питали мене миряни: “Як ми, які живуть із жінками і заплутані житейськими турботами, можемо дійти досконалого християнського життя?”. Я відповів їм: “Все добре, що тільки можете робити, робіть; нікого не засуджуйте, не обкрадайте, нікому не говоріть неправди, ні перед ким не возвеличуйтесь, ні до кого не майте ненависті, не полишайте церковних зібрань, будьте милосердні до нужденних, нікого не спокушайте, не посягайте на чужу честь, зберігайте вірність дружинам вашим. Коли будете так робити, то не далеко будете від Царства Небесного”».

За Іоанном Синайським, ідеалом чернечого життя, звісно, є мовчання, є безмовність, є безумовний послух, є безумовний піст, є відсутність приналежності до цього земного світу, є зречення мирського світу, є боротьба з помислами, є боротьба з брехнею всередині себе, є боротьба з бажанням влади і бажанням слави. Але врешті-решт всі його слова ще раз і ще раз нагадують нам, ким повинна бути людина, яка прямує до Христа. Прямуючи до Христа, людина повинна відкидати все зайве.

Знаєте, коли ми збираємося в далеке паломництво, або коли турист пробує вкотре зійти на колись не досяжну для нього вершину, він бере з собою лише необхідне. Ось ця книга саме про це. І ця неділя якраз про те, що, наближаючись до Гробу Господнього, в якому ми мріємо зустріти воскреслого Христа, ми повинні взяти з собою лише найнеобхідніше.

Всі гріхи, які описує прп. Іоанн — це лише зайвий тягар, який завадить нам увійти тісними воротами і тісним шляхом у Гроб Господній.

Ми повинні зректися земного життя — так називається Слово перше в «Ліствиці» («Про зречення житія мирського»).

Ми повинні бути безпристрасними.

Ми повинні бути мандрівниками в цьому світі.

Ми повинні блаженно та завжди перебувати в послусі.

Ми повинні мати дійсне покаяння та пам’ять смертну.

Ми повинні випросити в Господа радостестворний плач, безгнів’я та лагідність (Слово 7, 8).

Пам’ятозлобіє повинно відійти від нашого життя, злослів’я та наклепи повинні бути витертими з нашої душі (Слово 9, 10).

Багатоглаголення повинно нарешті замовкнути.

Брехня, відчай та лінь десь мають залишитися за нашими спинами (Слово 12, 13).

Любов до черева, наша любов до задовольняння плотських потреб та блудних думок повинні взагалі викорінюватися в нашому житті (Слово 14, 15).

Сріблолюбство ми маємо відкинути (Слово 16).

Натомість ми маємо надбати чесноти, про які говорить преподобний Іоанн. Нестяжання, бдіння тілесне, любов, віру, надію, послух, нерозсіяність та інші речі повинні увійти в наше християнське життя!

Тексти «Ліствиці» почали цитувати вже в ХІ столітті, і ми знаходимо сліди цих слів у Києво-Печерському патерику, в різних літописах та сказаннях тих і більш пізніших часів. Та й нині мало хто, звертаючись до аскетичної тематики, обходить цю книгу стороною. Її полюбили покоління і покоління християнських подвижників. Разом із ними полюбімо її й ми!

Я разом із вами був тим, хто боявся читати цю книгу раніше і робити її однією з настільних у моєму духовному житті. Зараз я пробую це робити знову. Вже не перший десяток років я у священному сані, але при цьому ця книга стала для мене певним одкровенням, і я б дуже хотів, щоб вона стала одкровенням і для вас.

Залишилося не так багато часу до завершення богоспасаємого посту. Ми з вами маємо ще декілька тижнів, щоб змінити щось у нашому духовному житті. Господь чекає на ці зміни, і двері Царства Небесного відкриті для нас, ми лише маємо потрудитися, щоб увійти.

Нехай на цьому шляху всіх нас береже Бог!

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

Просмотров: 1193

Залишити відповідь