Священний Синод благословив місцеве шанування в межах Житомирської єпархії святителя Євменія (Хорольського) (+житіє)

12 травня 2021 року Священний Синод УПЦ під час чергового засідання благословив місцеве шанування в межах Житомирської єпархії святителя Євменія (Хорольського), архієпископа Житомирського і Овруцького та встановив день його пам’яті 25 серпня за новим стилем. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

Таке рішення Синод УПЦ прийняв, розглянувши рапорт керуючого Житомирською єпархією митрополита Житомирського і Новоград-Волинського Никодима.

Житіє святителя Євменія (Хорольського)

Архієпископ Євменій (в миру Євген Миколайович Хорольський) народився 13 (25) грудня 1886 року в селі Богорождественка Петровської волості Ананьївського повіту Херсонської губернії (нині Сиротинка Миколаївського району Одеської області). Був хрещений і миропомазаний священиком Іоанном Липським.

1902 р. закінчив сільське церковно-парафіяльне училище, 1905 р. –  церковновчительску школу в с. Демидівка Тираспольського повіту Херсонської губернії. У 1905 р. було прийнято на послух до Свято-Троїцького монастиря м. Києва, 1908 р. – на послух у Свято-Троїцький монастир м. Саратов. Вікарій Саратовської єпархії єпископ Петровський Діонісій (Прозоровський) благословив його на послух особистого секретаря.

У 1918 р. Євгена Хорольського було прийнято на послух у Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир м.Києва. А 7 грудня 1918 р.  він був пострижений у чернецтво з ім’ям Євменій. 24 березня 1919 р. висвячений в сан ієродиякона, через рік возведено в сан архідиякона. У зв’язку із захопленням Золотоверхого монастиря обновленцями, в 1924 р. переходить до числа братії Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. У 1925 р. його направлено на подвір’я Києво-Печерської лаври в Ленінград. Закінчує 2 курси богословського факультету Ленінградського Богословського інституту (Санкт-Петербурзька духовна академія).

23 серпня 1930 р. – заарештовано. Рішенням Трійки ПП ОДПУ ЛВО засуджений за ст. 58, п. 10 і 59, п. 12 КК РРФСР і висланий до концтабору НКВС «Беломорканалстрой».

19 березня 1946 р. архідиякон Євменій повертається в рідну Лавру в число братії. Обирається в духовний собор Лаври, стає економом і членом ревізійної комісії Лаври.

12 березня 1950 р. висвячений у сан ієромонаха. 12 травня 1951 р. нагороджений наперсним хрестом. 28 лютого 1954 р. у Володимирському кафедральному соборі м.Києва хіротонізований на єпископа. Прийняв в управління Чернівецьку єпархію.

8 грудня 1958 року возведений у сан архієпископа. 1 січня 1959 року прийняв в управління Житомирську єпархію.

11 травня 1963 р. нагороджений правом носіння хреста на клобуку. 15 грудня 1966 р. нагороджений орденом св. князя Володимира 2-го ступеня.

Відійшов до Господа о 7-й годині ранку 25 серпня 1967 р.

Дива за життя святителя

Протоієрей Сергій Явець (секретар єпархіального суду, голова богословської комісії Шахтинської і Міллеровської єпархії РПЦ):  «Явлення дива було митрополиту Іоанну, в якому жереб архієрейського служіння упав на економа Лавра, тоді вже немолодого о. Євменія. Матір Божа вказувала митрополиту на Свій вибір».

Протодиякон Борис: «Став я думати про те, щоб висвятитися в ієреї і піти служити на парафії. На 9-й пісні здійснюю кадіння, а владика мені каже: «Отче Борисе, підійдіть до мене після служби. Наприкінці першої години я підійшов. Владика каже: «Ти ці дурні думки викинь з голови». Я питаю: «Владико, вибачте, про що ви?» А він відповідає, що «в соборі тобі служити, і тільки в соборі». Я нікому нічого не говорив і ні з ким ці думки не обговорював, це питання носив усередині себе».

Схимонахиня Матрона: «Бачення було владиці Євменію, коли він жив в єпархіальному будинку, що знаходився поруч зі Свято-Успенською Подільською церквою. Вночі після молитви він встав і бачить у вікно: Матір Божа вийшла з церкви і піднялася. Після смерті владики радянська влада закрила цю церкву. Владика з’явився матінці Євфалії після смерті і сказав, що хто за мене буде молитися, того я згадаю біля Престолу Божого».

Сладкевич Геннадій Миколайович, регент архієрейського хору Спасо-Преображенського кафедрального собору: «Працював я на залізничній станції, та коли дізналися, що я служу в соборі, начальник викликає мене «що це ти в Церкві попам служиш, зарплату отримуєш?». Я до Владики: «Як бути, може з церкви піти, допрацювати до пенсії, а в собор якось потихеньку приходити?». Владика мені каже: «Ні-ні-ні. Сьогодні один начальник, завтра інший начальник!». Наступного дня приходжу на роботу і дізнаюся, що у начальника інфаркт. Незабаром начальник цей помирає. Прийшов новий начальник, і працював я вже до пенсії. Регентом в соборі я прослужив 55 років».

Обставини смерті

Владиці було відкрито день його смерті. Рано-вранці, годині о п’ятій-шостій, владика піднявся з ліжка, підійшов до вмивальника, вмився, натер себе соборним маслом і благословляє: «Читай канон на исход души». Почали читати, і після закінчення канону владика ліг на ліжко, перехрестився і сказав: «Предаю дух мой в руцы Твои Господи», – і мирно відійшов.

Дива після смерті

Диво появи крові від мощей архієпископа Євменія через 3 роки після смерті в 1970 р. Оглянувши, що труну розкрито, рука і ноги відірвані, вирване серце лежить на омофорі, все в крові (пройшло вже три роки після смерті). Рушником зібрали відірвані частини та поклали в труну. Рушник підняли – і всі побачили, що з нього капле червона кров.

Схимонахиня Рафаїла (Чернецька): «Мамі владика наснився після своєї смерті. Моя мама була дуже хвора. Вона каже: «Я бачу, як він їде на машині. Машина зупиняється, він виходить, благословляє і каже: «А ти лікуйся травами, травами». Так сказав їй, і мама стала одужувати».

Архімандрит Гавриш (Вардаєв): «Після підняття плит, що закривали вхід у склеп, ми увійшли в низьке приміщення з дуже великою вологістю – на склепіннях і по стінах краплі води, земля склепу волога. Коли ми підняли труну, нижня частина стала розвалюватися. Довелося обережно підкласти килим, і на ньому перенести труну з тілом до храму. Останки владики були майже всі нетлінні, а нижня частина відносно нової труни (тіло владики поклали в неї 13 років тому) вся згнила».

Долгова Віра Павлівна: «Підійшовши до гробу, я помолилася про себе владиці і прихилилася. У цей момент від труни було чутно пахощі – ніжні і сильні, чітко відчувалося, подібні весняній свіжості».

Анатолій Андрощук (співає в хорі Спасо-Преображенського кафедрального собору): «Без палички ходити не можу, а до закінчення служби біль у суглобах завжди посилювався. Останнім часом ми служимо літії біля останків архієп. Євменія. Я помітив, що після літії у мене проходить біль у суглобах. Коли у святкові дні літію не служимо, то біль, як зазвичай, відчуваю, а як служимо, то біль відразу проходить».

Марія Грицаюк: «У липні 2019 року наша дочка – немовля Анастасія – раптово тяжко захворіла. Лікування не допомагало. Я в розпачі і сльозах побігла до собору, підійшла до гробу владики Євменія і просила допомоги. Прийшла додому і не повірила своїм очам: Анастасії стало легше. А вже за три години, близько 18.00, все минуло і до сьогоднішнього дня не повторювалося».

 Читайте наші новини у Тelegramшвидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

Просмотров: 1106