Інтерв’ю єпископа Баришівського Віктора грецьким ЗМІ: Схоже, патріарх Варфоломій закрив для себе всі питання щодо України

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю Голови Представництва УПЦ при європейських міжнародних організаціях єпископа Баришівського Віктора, яке вийшло на грецькому порталі news-politics.com 7 листопада 2021 року.

– Ваше Преосвященство, нещодавно в Москві проходив фестиваль «Віра і Слово», на якому священнослужителі, журналісти та представники інших сфер діяльності обговорювали дії Фанару в Україні. На Вашу думку, чи захоче Константинопольський Патріарх колись обговорювати проблеми в Україні?

– Судячи з усього, патріарх Варфоломій усі питання щодо України особисто для себе закрив. Він не бачить і не хоче бачити, що в нашій країні є проблеми у релігійній сфері. Глава Константинопольського патріархату щодо України живе в якомусь нереальному чи, точніше сказати, вигаданому світі. Він упевнений, що надавши Томос для ПЦУ, одним розчерком пера вирішив усі проблеми. Насправді патріарх Варфоломій не тільки не вирішив навіть мінімальну їх частку, а й створив нові. І що найцікавіше – створив проблеми майже для всіх Помісних Церков, у тому числі Константинопольського патріархату.

Наведу наочний приклад. Як відомо, ПЦУ з’явилася після злиття двох розкольницьких організацій – УПЦ КП та УАПЦ (двох архієреїв з УПЦ, які перейшли до розкольників, до уваги можна не брати). Глава УПЦ КП Філарет Денисенко склав свої повноваження як «патріарх», але був упевнений, що очолить (як «почесний патріарх») створену Фанаром ПЦУ. Саме тому під час так званого «Об’єднавчого собору» він погодився на скасування УПЦ КП. Проте дуже скоро зрозумів, що жодної реальної влади у новій структурі він не отримає. З цієї причини Філарет Денисенко оголосив про свій вихід із ПЦУ та про відновлення УПЦ КП. Практично з перших днів виходу з ПЦУ Філарет почав «рукополагати» архієреїв для своєї нової/старої структури. На сьогодні у нього в штаті вже більше десяти «єпископів», які ніяк не стосуються ПЦУ.

Однак керівництво ПЦУ й досі вважає Філарета своїм «почесним патріархом», не визнаючи при цьому звершені ним «хіротонії» і вважаючи, що всі «рукоположені» Філаретом єпископи – це розкольники, які не мають священного сану. Водночас, у ПЦУ посилаються на канони, згідно з якими Філарет Денисенко не має права «хіротонізувати» нових «архієреїв» без рішення та «благословення» на те синоду ПЦУ. І що найцікавіше – у ПЦУ або не розуміють, або вдають, що не розуміють, що ще кілька десятиліть тому жодна Церква так само не визнавала «хіротоній» того ж Філарета, звершених стосовно тих, хто сьогодні є «єпископом» ПЦУ. Тобто не визнаючи «архієрейського достоїнства» тих, кого Філарет Денисенко зробив «ієрархом» сьогодні, керівники ПЦУ чітко заявляють і про недійсність своїх вчорашніх «хіротоній».

Далі. І синод, і голова ПЦУ Єпіфаній Думенко вважають Філарета своїм «архієреєм». Вони видають укази, приймають якісь рішення щодо нього і постійно наголошують, що Філарет Денисенко – це єпископ, який перебуває у самоізоляції, але в структурі ПЦУ. При цьому сам Філарет кілька разів говорив, що ніяк не стосуються ПЦУ. Чому на все це немає жодної реакції з боку Константинопольського патріархату?

Ба більше, Філарет Денисенко не тільки говорить, що він не в ПЦУ — він робить все, щоб це було зрозуміло найвіддаленішій від усього цього людині. Поміркуйте самі: Філарет відновлює УПЦ КП, оголошує себе «патріархом», який «не залежить ні від Москви, ні від Фанару», «рукополагає» десяток «єпископів», створює свій синод. Що ще йому потрібно зробити, щоб у ПЦУ та на Фанарі зрозуміли, що він – розкольник, яким і завжди був? Що ще потрібно зробити, щоб у ПЦУ та в Константинопольському патріархаті зрозуміли, що Філарет – людина, яка ніяк не стосується створеної Томосом нової «церкви»? Адже, якщо говорити з канонічної точки зору, до якої постійно апелюють на Фанарі, то Філарета Денисенка як «архієрея» ПЦУ вже давно треба забороняти у «служінні» та відлучати від євхаристичного спілкування. Проте ніхто цього не робить. Чому?

Тому що в такому разі доведеться визнати правоту Руської Церкви, яка свого часу відлучила Філарета, а також визнати, що дарування Томосу відбулося не канонічним шляхом. Адже якби українські розкольники були прийняті у спілкування з Церквою у спосіб, визначений в канонах, — тобто через покаяння, — то й нинішньої ситуації ні з Філаретом зокрема, ні з українським розколом загалом не було б. Але натомість на Фанарі створили собі проблему, яку навіть і не намагаються вирішувати.

Окрім того, своїм рішенням Константинопольський патріарх створив проблему і для інших Помісних Церков. Кілька тижнів тому Філарет Денисенко прийняв до УПЦ КП групу грецьких розкольників-старостильників. Це ціла єпархія, головою якої є досить відомий діяч грецького розколу – «митрополит» Авксентій, який довгий час очолював цю структуру. І тут постає питання – якщо Філарет у складі ПЦУ, то значить і грецькі розкольники також? Тому що їх прийняв у спілкування з Церквою цілком «канонічний архієрей» – як з погляду ПЦУ, так і Фанару. Прийняв без урахування канонів Церкви, без консультацій з Архієпископом Афінським Ієронімом, тим самим вказавши визначений шлях і для інших розкольників. Наприклад, для розкольників із Македонії чи Чорногорії, адже і вони можуть через Філарета Денисенка «увійти до церкви». І не лише вони. Отже, з величезними проблемами зіткнуться інші Помісні Церкви, які будуть спостерігати, як на їхніх канонічних територіях виникають паралельні «церковні» структури.

Якщо ж Філарет не канонічний архієрей, яким він є для більшої частини Православного світу, то і прийняття до складу УПЦ КП грецьких розкольників для Церкви нічого не означає – одні розкольники об’єдналися з іншими. Чому тоді Фанар, вважаючи Філарета Денисенка канонічним архієреєм, ігнорує його дії? Складається враження, що Константинопольський патріарх живе в якомусь нереальному світі. Крім того, він не бачить того, що роблять його «чада» стосовно віруючих УПЦ. Адже є безліч відеоматеріалів, які свідчать про побиття наших віруючих представниками ПЦУ, заведено величезну кількість кримінальних справ, є сотні інших фактів, що вказують на агресивну та антихристиянську поведінку тих, кого патріарх Варфоломій приєднав до Церкви через Томос. Як можна цього не бачити?

На це питання, як уже сказано вище, можна відповісти двояко: або не хоче нічого такого бачити, або бачить лише те, що показують. Тобто живе зі спотвореним сприйняттям дійсності. Адже під час свого візиту до України патріарх Варфоломій мав чудову нагоду спробувати реально розібратися у ситуації – зустрітися не лише з представниками ПЦУ, а й із віруючими УПЦ. Наші віруючі на нього чекали всі дні, коли він був у Києві. І якби патріарх був тією людиною, яка піклується про благо Церкви, він обов’язково зустрівся б із православними християнами нашої країни, які є найбільшою Церквою України. Але він не захотів… І вважаю, що не захотів саме з тієї причини, що закрив і питання, і очі на все, що відбувається в нашій країні.

Тому складається враження, що на цей момент діалог із патріархом Варфоломієм щодо «українських проблем» просто неможливий. І чим далі, тим більш віддаленою стає навіть його перспектива. У цьому сенсі достатньо згадати слова патріарха Варфоломія, що йому «начхати» на те, що його виключили з диптихів Руської Церкви. Але якщо ми говоримо про Церкву, говоримо про Її єдність, не кажучи вже про те, що кожен архієрей є прикладом для пастви, то слова патріарха Варфоломія – це шок, від якого складно одужати. Як їх розуміти? Як після цього можна робити якісь заяви про главенство і першість у Церкві? Адже якщо людина не контролює власні висловлювання, то це свідчить, що вона втрачає не терпіння, а авторитет, повагу тощо. Найголовніше – до подібної лексики може вдаватися лише той, хто знає та відчуває, що програв. От і патріарх Варфоломій знає, що програв, але ніколи цього не визнає. Ми хочемо діалогу з ним, але він, на жаль, не хоче діалогу з нами.

– У серпні цього року Константинопольський патріарх відвідав Київ. Якими були результати цього візиту?

– Як уже було сказано раніше, ми засмучені тим, що патріарх Варфоломій так і не зміг чи не захотів познайомитись із реальною картиною того, що відбувається в Україні. Він поїхав із чітким переконанням, що тут все нормально, а його рішення про утворення ПЦУ – правильне.

Це означає, що в релігійному аспекті, у кращому разі, у нас нічого не зміниться, а в гіршому – на УПЦ чекають більш важкі часи. Вже сьогодні є численні приклади того, що влада, яка на початку свого правління займала цілком нейтральну позицію до Церкви та церковних питань, починає дедалі більше симпатизувати ПЦУ. Поки що це відбувається переважно на регіональному рівні, але певний крен уже можна спостерігати.

Крім того, під час візиту патріарха Варфоломія та після нього ми вкотре переконалися, що на Фанарі не хочуть вирішувати «українську проблему» канонічним шляхом. Усі заяви патріарха та представників Константинопольського патріархату про те, що «ми вам дали християнство та цивілізацію», або про те, що архієреї УПЦ повинні мовчати, дивлячись на беззаконня Фанара, оскільки саме звідти до нас прийшло християнство, насправді говорять лише про одне – про небажання Константинопольського патріархату визнати свою помилку та спробувати вирішити її традиційним для Церкви способом.

Таким чином, результати візиту патріарха Варфоломія будуть мати негативний характер як для нього особисто, так і для УПЦ та всієї повноти Помісних Православних Церков.

– Опишіть нашим читачам сьогоднішню ситуацію в Україні щодо церков та віруючих. Чи продовжуються напади та насильство на паству і священників?

– Як я уже сказав, на місцях та в окремих регіонах ситуація залишається доволі складною. Наприклад, члени «Правого сектору» брали участь у захопленнях близько 50 храмів Української Православної Церкви, про що розповів один із лідерів радикалів Василь Лабайчук у відео, опублікованому на його Youtube-каналі. Дії радикал-націоналістів він назвав «допомогою у переході до української церкви», тобто в ПЦУ. Він же заявив (через місяць після візиту в Україну патріарха Варфоломія), що «настав час чергових ударів по московській Церкві».

Його слова пролунали в унісон із заявою голови ПЦУ Єпіфанія Думенка, який анонсував «масштабну хвилю переходів» до ПЦУ. І ось результат подібних заяв: 14 жовтня на свято Покрова Пресвятої Богородиці прихильники ПЦУ штурмували Свято-Покровський храм УПЦ Тульчинської єпархії у селі Новоживотів Вінницької області.

13 жовтня 2021 року активісти ПЦУ зрізали замки з дверей храму у селі Навіз Волинської області, щоб потрапити до будівлі. 15 жовтня 2021 року в селі Чудниця, що на Рівненщині, громада ПЦУ, представники якої захопили храм УПЦ, перекрила громаді канонічної Церкви доступ до тимчасового храму. Це означає, що у наших віруючих не лише відібрали храм, але й не дають їм молитися навіть у тому тимчасовому храмі, який вони збудували для себе. Як на мене, навіть одного цього випадку достатньо, аби зрозуміти, що прихильникам ПЦУ заважає молитва віруючих УПЦ. Тоді як стосуються до Церкви Христової ті люди, яким патріарх Варфоломій дарував Томос?

Зверніть увагу, що всі наведені вище факти нападів на православні храми були скоєні в дуже короткий проміжок часу – 2-3 дні. Іншими словами, агресії прихильників ПЦУ щодо віруючих УПЦ так багато, що можна майже щодня фіксувати подібні випадки. І це не беручи до уваги, так би мовити, «побутові» епізоди – коли наших віруючих відверто принижують, ображають і навіть б’ють лише за те, що вони перебувають у Христовій Церкві.

Звичайно, дуже хотілося б, щоб патріарх Варфоломій переймався не лише екологічними проблемами, а й спробував зануритися в проблеми живих людей. Так само, як хотілося би, щоб глава Константинопольської Церкви йшов на діалог не лише з католиками, а й, насамперед, зі своїми православними братами. Бо інакше він може увійти в історію Церкви не як «Зелений патріарх», а як людина, яка розірвала хітон Христа.

Просмотров: 1616