«Стань таким, як я кажу! Стань нарешті іншим!» — як часто ми говоримо ці слова своїм дітям. Так, дитина вкотре припустилася помилки. Але чи можна вимагати такого від дитяти, якщо ми самі не знаємо, та й не можемо знати, Божого Промислу про її душу? Отож, поговоримо про те, як виховати духовно здорову, по-справжньому щасливу і вільну дитину.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує чергове відео циклу проекту «Духовний імунітет» із протоієреєм Ростиславом Валіхновським, заслуженим лікарем України.
Життя не просте, однак ми його ще й ускладнюємо — мучаємо і самих себе, і власних дітей. Сварки, крики, лаяння в сім’ї, а діти раптово перестають «бути паіньками». Батьки й не помічають, що їх вчорашнє «янголятко» сьогодні вже з певними духовними, психологічними, інтелектуальними і навіть фізичними дефектами. Що робити? Передусім, не кричати і не застосовувати силу. Зло не лікується злом.
Господь навіть Своїх учнів не примушував, як пам’ятаємо, йти за Ним. «Із того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним. І сказав Іісус Дванадцятьом: Чи не хочете й ви відійти?», — читаємо ми в Євангеліє від Іоанна (6: 66-67). Пам’ятаємо й батька євангельського блудного сина (Лк.15: 11-32), який поважає вибір, нехай і хибний, і волю своєї дитини.
Нам добре відомо, що коріння наших проблем часто родом із дитинства. Дитя, як губка, запам’ятовує сварки батьків, «чорні» слова, навіть сказані ненароком. А стаючи дорослою, і бувши обтяженою негативом, душа не спроможна відчути істинного щастя. Натомість Господь кожному хоче щастя, Господь хоче, щоб ми виконували Його заповіді та ставали кращими і радісними.
Варто закарбувати у серці: не я здатен змінити дитину, тільки Господь може змінити її душу і долю. Поки батьки не знають, чому вони вірять у Бога, чому ходять до храму, що таке молитва, покаяння, Літургія і Таїнства, поки й чадо їхнє страждає. Дитина, бачачи так звану «віру» батьків, ніколи не буде вірити (!). Вона буде кострубатою у найголовнішому.
А рецепт є: по-перше, наш добрий приклад. Пізнаємо самі основи Православної віри, навчимося молитися, — і тоді зможемо навчити дитину «Святая Святих». Лишень так дитина навчиться вірі, молитві, пізнає істинне щастя і радість та матиме всі умови для стяжання Духа Святого.
По-друге, наша правильна молитва за близьких. Чи вміємо ми по-справжньому молитися за дітей? Як правило, наша молитва хрестоматійна за формою, але не має суті, вона вицвіла зсередини. Святі отці вчать нас молитві уважній, вчать нас молитві Іісусовій. Тільки коли ми самі знайдемо мир і злагоду, будемо здатні «зрушати гори» і корисно впливати на наших близьких через власну метанойю.
По-третє, наше «я тебе люблю». Ми повинні любити так дітей, як нас любить сам Господь. Він не чинить наруги над волею людини, Він не вдягає кайданів. І треба вміти довірити Господу подальшу долю дитини. Адже в житті кожної сім’ї настає той момент, коли «пташеня» залишає батьківське гніздо, щоб звити гніздо власне.
Отже, наша довіра Богу, наша розумна любов і наш приклад щирої молитви є тими зернами, які, проростаючи в дитячій душі, в душі дорослій обов’язково принесуть добрі плоди. Станеш сам духовно здоровим — зможеш і дитині передати духовний мир і спокій. Ось тоді можна гарантувати, що дитя не страждатиме від ігро-, нарко-, гаджет-залежностей тощо. Присвяти свій вечір не скриненню історії в Instagram чи Facebook, а — спільній родинній молитві. Нехай це стане сімейною традицією. А після соборної молитви вже не до сварок, після молитви — всіх покриває любов.
Дивіться також інтерв’ю: Священник-лікар Ростислав Валіхновський: Головні ліки — Кров і Тіло Христові
Просмотров: 549