Невроз та егоїзм — поняття, між якими сміливо можна поставити знак рівності. Раптом сталося щось не за нашою волею — і ми вже нервуємо і “виходимо з себе”. Як довели вчені Стенфорда, 86% хронічних хвороб у людини пов’язані саме зі стресом. І врешті-решт “егоцентрична лихоманка” з’їдає нас зсередини. Тож, поговоримо про проблему, яку вивчають не тільки медики, а й богослови.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує чергове відео циклу проекту «Духовний імунітет» із протоієреєм Ростиславом Валіхновським, заслуженим лікарем України.
Біохімік Ганс Сельє сформулював поняття стресу як «неспецифічна відповідь організму на будь-яку висунуту йому вимогу».
Святі отці наголошують ба більше: стрес є результатом невдоволення і неприйняття зі смиренням людини життєвих труднощів, скорбот, хвороб і випробувань. Людина не приймає все із вдячністю Богу — і нервове напруження стрімко розростається в її душі.
Ми часто чуємо про “здоровий егоїзм” або “нездоровий егоїзм”. Однак саме егоїзм є першопричиною неврозів.
Егоцентрична “лихоманка” сьогодні з’їдає людину. А соцмережі стали тим головним майданчиком для змагання за титул “найпопулярніший акаунт”, “топова сторіс” тощо.
Кожен сьогодні жаліється на стрес. Кожному з нас не вистачає смирення.
Чому нервуємо? Щось сталося не за твою волею. Людина, яка має справжнє Богом дароване смирення, ніколи не буде нервувати, вона буде — “тихе море”. Щомиті лукавий хоче втягнути нас у пастку егоїзму, в яку потрапили наші праотці, і йому, як бачимо, це вдається.
Другою фазою розвитку небезпечного розладу є гординя. Цікава формула людської гордині: у чисельнику — те, ким є людина насправді, у знаменнику — те, що про себе думає ця людина. Зрозуміло, що коли людина багато уваги приділяє своїй персоні, виникає величезна диспропорція в душі. Людина прагне одного — похвали за її красу, її розум, її “добрі справи”, що насправді зроблені передусім із метою похизуватися собою. Гординя проникає в усі сфери життя людини. І її обтяжена егоїзмом душа вже не може “стяжати дух мирний” та втрачає благодатну силу.
Виникає логічне запитання: що робити? Відомо: якщо поставлено правильний діагноз, то й лікування — вірне. Щойно усвідомили причину своєї хвороби, рішуче вступаємо в бій.
По-перше, треба боротися з власними егоїзмом і гординею, не шукати собі виправдань та не надіятися на свої “добрі справи”. Кожен із нас має рішуче відвернутися від тієї вітхої людини, що живе в душі, натомість спрямувати свій погляд на образ Божий.
По-друге, коли бачимо людину, до якої виникає неприязнь, треба вклонитися їй у думках зі смиренням. А по-справжньому смиренну людину можна пізнати здалека — така людина випромінює мир і спокій.
Тільки тоді, коли людина починає стає смиренною, вдячною Богу за все та звертається до Нього словами свт. Іоанна Златоуста “Слава Богу за все!”, — ми можемо вилікувати свої хвороби.
Слід завжди пам’ятати: Господь хоче, щоб ми були щасливими і спасенними.
Дивіться також інтерв’ю: Священник-лікар Ростислав Валіхновський: Головні ліки — Кров і Тіло Христові
Просмотров: 1340