Багатослів’я, марнослів’я, перенасичення інформацією, безплідне спілкування в соцмережах — це той батіг нашого часу, який карає сумом і спустошенням, а врешті — віддаленням від Бога. Водночас є такі моменти, коли мовчання — як зрада. Отож, поговоримо про силу мовчання і мовчазності, про дбайливе ставлення до слова й увагу до серця.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує чергове відео циклу проекту «Духовний імунітет» із протоієреєм Ростиславом Валіхновським, заслуженим лікарем України.
Мовчання та дбайливе ставлення до своїх слів і думок — це те, що нас духовно вдосконалює, наближає до Бога.
Святий цар і пророк Давид Псалмоспівець у 38-му псаломі говорить чудові слова про «приборкання язика мого». Він попереджає нас про те, що саме через марнослів’я ми часто чинимо гріх.
Святі отці вчать, що мовчазність прикрашає людську душу. А щоб ця “прикраса” душі була сильною, ми маємо плекати в собі лагідність, незлобивість, смирення.
Смирення є головною рисою мовчазності.
Псалмоспівець Давид також наголошує, що той, хто зберігає вуста свої, той зберігає душу свою.
Натомість багатослів’я врешті породжує сум і спустошення, що є ознакою нашого віддалення від Господа. Балакучість говорить про легковажність і є симптомом гордості.
Коли мовчання напрочуд важливе?
Мовчазність є особливо необхідною, коли ми стаємо свідками осуду близьких.
Так само ми маємо у мовчазному стані приймати будь-яку похвалу. Окрім того, як відомо, не можна перебивати співбесідника, треба уважно слухати іншого.
Це є прояв поваги до людини та вихованості.
Слова є знаряддям цього віку. Мовчання є таїнством майбутнього віку. Мовчазність ми можемо розвинути тільки тоді, коли навчимося бути уважними до свого серця.
Водночас (зізнаймося собі) людина може бути мовчазною тільки зовні. А у серці її насправді – величезні верениці думок, слів, емоцій, які теж спустошують зсередини.
Тож, мовчати треба не тільки вустами, а й серцем.
Мовчати також варто, якщо відвертість може зламати людину. Найкращий спосіб допомогти змінитися близькій людині – це наша молитва за неї.
Окрім того, характерною рисою для християнина має бути певна закритість — треба з великою обережністю та обачністю ставитися до того, що ми говоримо і з ким. Ця обережність допоможе нам і для спасіння душі, і для збереження від спокус і нападок.
Дивіться також інтерв’ю: Священник-лікар Ростислав Валіхновський: Головні ліки — Кров і Тіло Христові
Просмотров: 354