Про силу слова — протоієрей Ростислав Валіхновський (відео)

«Слово – найтонший дотик до серця… Словом можна вбити й оживити, поранити і зцілити», — писав В. Сухомлинський. Кожне наше слово має надзвичайно велике значення. «За кожне слово пусте, яке скажуть люди», як навчає нас на сторінках Святого Євангелія апостол Матфей, «дадуть вони відповідь судного дня» (Мф. 12: 36). Тож, поговоримо про уважність до своїх слів і про те, що в доброму серці завжди знайдеться і добре слово. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує чергове відео циклу проекту «Духовний імунітет» з протоієреєм Ростиславом Валіхновським, заслуженим лікарем України.

Кожне наше слово має велике значення. Тому треба бути уважним до того, що/ як/ скільки ми говоримо та з ким, — аби наше слово не стало тим «гострим ножем» для нашого співбесідника.

Здавалося б, скільки порожніх і зайвих слів сучасна людина вимовляє впродовж дня. Причому часто навіть не помічає, що кожне марне слово — то закваска пристрастей. І дуже легко помітити, які саме пристрасті живуть у душі тієї чи іншої людини.

Свого часу прп. Антоній Великий сказав, що нічим так не загасити Дух Святий, як суєтними розмовами, особливо коли в них бере участь більш як дві людини.

А священик Олександр Єльчанінов зазначав, що є «обернена пропорційність» між духовним зростом і багатослів’ям. Та людина, яка забагато говорить, як правило, не бачить навіть свого духовного стану. Що й говорити про духовний розвиток…

Наші розмови мають бути лаконічними і по суті. Багатомовлення відганяє благодать і губить чистоту душі, як сказав прп. Парфеній Київський.

Водночас важливо старатися говорити від серця, щиро та зі смиренням і любов’ю до ближнього. Адже ближній до нас прийшов саме цієї миті Промислом Божим. А тому необхідно пам’ятати про відповідальністю за наші слова і дії, до якої ми покликані.

Що робити тоді, коли стаємо свідками або й учасниками порожніх балачок? Треба зібравши докупи всі свої внутрішні сили та попросивши Божої допомоги, перевести бесіду в русло користі для душі.

Варто закарбувати в пам’яті: кожне наше ласкаве слово служить Вічності. Слід нам звернутися лагідно до людини: «Іванко, Марічко, Петрику, матусе, ріднесенькі!», — і навіть світ для неї і для нас самих заграє іншими барвами.

Добро в серці — і добре слово обов’язково знайдеться.

Окрім того, має стати звичкою говорити з іншими не про себе і свої справи, а про проблеми ближнього.

То які слова зцілюють? Лишень скажи сердечно, зі смиренням і любов’ю, іншому: «Простіть мене!» та «Будь ласка», або «Якщо ваша ласка!», — і наші слова матимуть чудодійний ефект.

Натомість якщо відчуваємо, що з вуст ось-ось вилетить лукаве або неправдиве слово, то необхідно замкнути їх і покаятися всередині себе. Необхідно вчитись у малих дітей вмінню говорити тільки правду.

Треба уникати також легковажних обіцянок. Коли людина перед Святим Хрестом, поклавши руку на Євангеліє дає клятву, а потім її порушує, — це велика трагедія і гріх. Так, ми не можемо покладатися тільки на власні сили, тому завжди слід просити Божої допомоги і Його милості у виконанні своїх добрих обіцянь.

Отож, звертаймо увагу на своє серце, думки і слова. Свт. Тихон Задонський говорив, що життя — це не рух від перемоги до перемоги, це рух від поразки до поразки. Але перемагає той, хто має силу встати з колін і піти до перемоги Істини, Божої любові, Його правди в наших серцях.

Просмотров: 244