Ми входимо в період, який іноді називають «Від Миколая до Різдва». Ці зимові свята однаково люблять всі – дорослі й діти. Але що в історії про святого Миколая – правда, а що – «різдвяна мішура»? Про це і не тільки розповідає митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, Керуючий справами Української Православної Церкви.
– Церква тричі на рік вшановує святителя Миколая – у серпні, травні і грудні. Яку подію ми згадуємо в грудні, відзначаючи свято «зимового Миколи»?
– Тут слід зазначити, що традиційно в Християнській Церкві днем пам’яті святого вважається день його смерті. Ця традиція походить ще від часів перших християнських мучеників. Тоді святими вважали, перш за все, мучеників. І день, коли мученик приймав страждання за свою віру у Христа, вважався днем його народження для вічного життя. Тому саме цей день пам’ятали і святкували у християнській громаді.
Пізніше почали вшановувати вже не тільки мучеників, але й святителів та преподобних. Але давня традиція зберіглася. Тому днем пам’яті будь-якого святого вважався, перш за все, день завершення його земного життя.
Що стосується шанування святого Миколая, то відомо, що воно почалося майже одразу після його смерті. Він закінчив шлях свого земного життя близько 334 року. Місце його поховання шанувалося християнами вже у IV ст., а у V ст. над його гробницею вже побудували храм, освячений на честь святого Миколая. Вже з тих часів днем пам’яті святителя Миколая було 6 грудня за юліанським календарем (це відповідає 19 грудня за новим стилем). Хоча у давніх джерелах не вказується чітко день упокоєння святого Миколая, але можна зі значною долею вірогідності припустити, що 6 грудня було саме днем смерті святого.
– Сучасні вчені кажуть, що в житії святого Миколая є чимало відомостей, які є сумнівними з історичної точки зору. Чи дійсно це так?
– Житійні відомості про святого Миколая вже не одне століття вивчають як церковні, так і світські дослідники. Сьогодні вже не викликає сумнівів, що в традиційних житіях святого Миколая, дійсно, наявні історичні помилки. Наприклад, в житіях святого Миколая можна зустріти розповідь про те, як він після прийняття пресвітерського сану звершив паломництво до Єрусалима та вклонився Хресному древу та іншим реліквіям, пов’язаним з земним життям Христа. Якщо вважати цю розповідь достовірною, то виходить, що подорож святого Миколая до Єрусалиму мала б відбутися у 280-ті рр. Але ми добре знаємо, що Хрест Ісуса Христа був віднайдений значно пізніше. Цим займалася свята цариця Єлена вже після Міланського едикту. Отже, ця розповідь точно не відповідає історичній реальності. І на цей факт першими звернули увагу саме церковні історики: як православні, так і католики.
Один із відомих православних дослідників у ХІХ ст. знайшов пояснення як цій, так і деяким іншим історичним помилкам в житії святого Миколая. Я маю на увазі випускника Київської духовної академії, багаторічного начальника Руської духовної місії в Єрусалимі архімандрита Антоніна (Капустіна). Саме він надрукував у журналі «Труди КДА» кілька статей, присвячених цій проблемі.
Архімандрит Антонін виявив важливий факт. У VI ст. у Мірах Лікійських був ще один архієпископ на ім’я Миколай, який також вшановується як святий. Це святитель Миколай Панарський (він народився у місті Панари в Малій Азії). І от в агіографічній традиції злилися факти з життя двох цих святителів. Наприклад, до Єрусалиму мандрував святий Миколай Панарський у VI ст., а розповідь про це пізніше потрапила до житія іншого святого Миколая.
Є спроби написання сучасних житій святого Миколая Мирлікійського, з яких вже виключені подібні недостовірні епізоди.
– Але історичні неточності, мабуть, викликають у читача не таке сильне здивування, як наявність у житії святого Миколая великої кількісті розповідей про неймовірні чудеса. Це дуже нагадує казку або народний епос. Наскільки усі ці чудеса відповідають історичній дійсності?
– Більша частина традиційного житія святого Миколая являє собою зібрання переказів про його прижиттєві та посмертні чудеса. Навіть найбільш ранній із відомих нам текстів про святого Миколая – це запис історії спасіння ним трьох воїнів. Цілком очевидно, що запис цієї історії було зроблено у самих Мірах Лікійських невдовзі після смерті святого. І, до речі, цей запис майже не містить якихось надприродних елементів. Навпаки, в ньому ми бачимо детальну розповідь про милосердний вчинок єпископа Миколая. В цій оповіді досить точно наведені численні топографічні та історичні деталі, що підтверджує достовірність цієї історії.
Вочевидь, після смерті та поховання святого Миколая у Мірах Лікійських вівся запис чудес, які звершувалися по молитвах святителя. Тому ще до появи цілісних житій святого Миколая з’являються списки його прижиттєвих та посмертних чудес. І саме ці списки стали потім основою для складання житії. Перші цілісні житія святого Миколая з’явилися через кілька століть після його смерті. Звісно, ці тексти писалися за певними канонами агіографічної літератури. Розповіді про чудеса святого Миколая зазнавали неодноразових літературних обробок. Оскільки ж святий Миколай був одним з найбільш шанованих святих як у Візантії, так і в Західній Європі, це спричинило і появу численних народних переказів про його чудеса, які теж могли потрапляти до житійних текстів. Тому на сьогодні у житіях святого Миколая можна бачити різні пласти. Там, по-перше, збереглися давні фіксації його прижиттєвих діянь (як он спасіння воїнів чи піклування про трьох дівиць, які опинилися у бідності), по-друге, є описи його посмертних чудес, а, по-третє, є розповіді про чудеса від його мощів та ікон. Отже, йдеться про десятки різних сюжетів, кожний з яких має свою історію. Дослідження усього цього складного комплексу сюжетів є непростим завданням як для істориків, так і для філологів. Однак, в цілому досвід показує, що в основі навіть найбільш легендарних житійних оповідей зазвичай лежать реальні події, які потім протягом століть набували літературної або фольклорної обробки. Це добре видно і в сюжетах про чудеса святого Миколая.
– Якщо я Вас вірно зрозумів, можна сказати, що житіє святителя Миколая перебуває «на межі» достовірності. Вам не здається, що це маркер усього новорічно-різдвяного періоду? Цей період дуже люблять діти, але коли вони дорослішають – вони мають право собі сказати, що Різдво – просто красива легенда. Я хочу запитати – чи не підриває вся ця казкова атмосфера віру в те, що Христос дійсно народився?
– Коли людина дорослішає, її світосприйняття змінюється. Це закономірний процес. Дитяче сприйняття Різдва та інших церковних свят є специфічним. Дійсно, воно має певний казковий антураж. І це нормально. Це відповідає психології дитини. Дитяча віра також є особливою. Але на зміну дитячій вірі обов’язково має прийти віра дорослої людини. Цей перехід є незворотнім. Його не треба боятися. Завдання батьків – подбати про те, щоб цей перехід був максимально безболісним.
Добре відомо, що у підлітковому віці діти переживають важливу внутрішню трансформацію, пов’язану у тому числі і з переосмисленням своєї дитячої віри. Батьки мають бути готовими до цього. Не треба в цей період тиснути на своїх дітей, не треба вимагати від них суворого дотримання церковних правил. Треба розуміти що це не втрата віри. Це просто якісна зміна світосприйняття. Дитина перестає бути дитиною. Після підліткової кризи наші діти стають дорослими людьми. Вони стають особистостями, які хочуть самостійно обирати свій життєвий шлях. Образно говорячи, в цьому віці в людині віра народжується наново. Це вкрай таємничий процес. Колишня дитина по-новому будує своє взаємини з Богом і Церквою. Ми можемо лише підтримати свою дитину, але зробити вибір замість неї ми не можемо. Тому головний обов’язок батьків – підсилена молитва. Треба просити нашого Спасителя Ісуса Христа, щоб Він Сам направив наших дітей вірним життєвим шляхом.
– Різдвяні свята – це ще й величезний бізнес-проект для продавців ялинок, іграшок, цукерок, сувенірів тощо. У них «різдвяний марафон» розпочався задовго до Різдвяного посту. Чи варто протистояти цьому «святковому шопінгу»?
– Як на мене, боротися з так званим «різдвяним бізнесом» не має сенсу. Це те, що завжди буде існувати. Якщо є свято, яке широко відзначається у суспільстві, значить буде існувати і певна індустрія навколо цього святкування. Обов’язок Церкви виступати лише проти тих проявів цієї індустрії, які прямо суперечать християнській вірі та моралі. Наприклад, усі пам’ятають історію, коли минулого Різдвяну ялинку у Києві хотіли прикрасити капелюхом, форма якого чітко відсилала до казок про нечисту силу. Тоді і громадськість, і християнські Церкви закликали державну владу відмовитися від цієї прикраси. Представники влади дослухалися до голосу суспільства та капелюх прибрали, прикрасивши верхівку ялинки Різдвяною зіркою.
Отже, Церква не проти Різдвяних ярмарків. Але Церква проти того, щоб суспільні святкування входили в суперечку з сутністю свята Різдва Христового.
– Різдво – свято радісне, а от піст у нас більше асоціюється зі скорботою. А Різдвяні розваги в нашому суспільстві припадають саме на дні Різдвяного посту. Чи немає тут конфлікту настроїв?
– Звісно, певний конфлікт є. Але треба розуміти, що в сучасній Україні уся так звана «різдвяна індустрія» реально прив’язана не до свята Різдва Христового, а до Нового року. Новий же рік за сучасним календарем святкується на тиждень раніше Різдва Христового. Тому виходить що розпал святкувань припадає на дні суворого посту. Однак, за логікою церковного календаря, Різдвяні святкування мають передувати святкуванню Нового року та охоплювати, перш за все, період Святок, тобто з дня Різдва Христового і до Богоявлення. Отже, у сучасній вітчизняній культурі відбулося певне зміщення акцентів. Це і породжує певний конфлікт між світським та церковним календарями.
– Що для вас найцінніше у цьому періоді – «від Миколая до Різдва»?
– Цей період є часом поступового наближення до свята Різдва. Я з дитинства пам’ятаю, як наприкінці грудня – на початку січня в душі якимось дивним чином поступово зростає відчуття наближення Різдва. Навіть важко пояснити це відчуття раціонально. Воно просто в певний момент з’являється у серці і невпинно зростає.
Як колись увесь світ очікував Спасителя, так само і кожен з нас у ці передріздвяні тижні усе більше відчуває потребу в особистій зустрічі з Христом. Бо прихід у цей світ Спасителя – це ж Його прихід до кожного з нас особисто. Як на мене, у цей період перед Різдвом ми маємо зрозуміти, що Спаситель приходить до кожного з нас, що Різдво – це зустріч із Христом кожного з нас. Ця зустріч завжди особиста і завжди неповторна. Тому й очікування її завжди пов’язане і з радістю, і з хвилюванням. Я пам’ятаю, як у дитинстві ці особливі відчуття наповнювали моє серце кожного року в час наближення до Різдва. І сьогодні кожен рік Господь дає кожному з нас можливість знову зануритися у ці хвилювання, готуючись до зустрічі з Новонародженим Іісусом.
Тому я хочу закликати усіх знову і знову замислитися не тільки над глобальним, всесвітньо-історичним виміром Різдва Христового, але й згадати про те, що Христос приходить до кожного з нас. І кожен з нас має бути гідним цієї Зустрічі.
Просмотров: 1688