Хвороба в духовному зростанні християнина виконує одну з провідних ролей. Вона є тим моментом істини, коли треба проявити свою християнську сутність і стати кращим, стати угодним Богу. Отже, поговоримо про те, як перенести хворобу, перемогти її і врешті стати сильнішим. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує чергове відео циклу проекту «Духовний імунітет» із протоієреєм Ростиславом Валіхновським, заслуженим лікарем України.
Нічого в житті не відбувається без волі Божої. Господь посилає неміч із любові до нас. Завдяки хворобам наші душі вибілюються.
Нам добре відоме вчення про трихотомію людини “дух – душа – тіло”. Звісно, якщо ми виконуємо всі заповіді Христові та приймаємо все з вдячністю Богу, то здорові душею, а значить – здорові й тілом. Однак (повторимо) людські хвороби не є випадковими. “І волосина вам із голови не загине!” (Лк. 21, 18), – читаємо у Святому Письмі.
Дослідження пацієнтів, які перенесли термінальний стан, себто онкозахворювання, важку травму, кому тощо, показали: перемігши таку хворобу, людина починає цінувати кожну мить життя.
Старці Афону говорять, що і від онкозахворювання є ліки, але цей рецепт поки не відкривається людям, тому що душі праведників, які борються з такою хворобою, потрапляють до Раю.
Хвороба: як діяти?
Необхідно вплинути на причину хвороби. А для того треба покопатись у своєму минулому і правильно поставити діагноз. Встановивши діагноз, треба прописати собі “ліки”.
Розпочати лікування слід з подяки Богу. Промовлятимемо чудові слова свт. Іоанна Златоуста: «Слава Тобі, Боже!», – і наші помисли, навіяні відчаєм, буде наче зметено. А поступово в нас з’являться сили і натхнення боротися навіть із найстрашнішим діагнозом.
“Багатьма скорботами треба нам входити у Боже Царство” (Діян. 14, 22), – читаємо в Діяннях святих апостолів. Кого любить Господь, того й відвідує Він скорботами і хворобами. Ми пам’ятаємо, що треба вузьким шляхом крокувати до Царства Божого. Але цей вузький шлях у кожного свій, у кожного особливий. Та всім порада єдина: “Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Іісусі” (1Сол. 5: 16-18).
Якщо настав той момент, коли надто важко, коли вже не вистачає сил боротись, завжди знайдеться рятівничий, який допоможе, як кажуть психологи, “зробити з кислого лимону лимонад”. Таким рятівничим може стати лікар, священик, друг… І Богу за цю допомогу слід подякувати та помолитись за наших лікарів.
Апостол Матфей зазначає: “Хто витерпить аж до кінця, той буде спасений!” (Мф. 10, 22).
Тому навіть коли сили вже нас покидають, треба остерігатись нарікань і не впадати у відчай. Адже відчай є одним із гріхів, бо є втратою віри в Бога та в Його промисл і милосердя до нас. Господь завжди нам допоможе! Він є кращим нашим діагностом і лікарем.
Господь не дасть нам спокус більше, ніж ми здатні понести. Кожному Він дає той хрест, який ми можемо понести. Усвідомлення цього допоможе впоратися з хворобою та переосмислити своє життя.
Пам’ятаймо: зцілення відбувається не просто за молитвою, а в синергії Божої допомоги і віри людини. Необхідно молитися розумом і щирим серцем: «Господи, нехай здійсниться Твоя свята воля, тільки спаси мене!».
Прп. Сисой Великий сказав: «Впав — вставай, знову впав — знову вставай. І так до смерті». Падіння ведуть до смирення. А саме смирення може допомогти нам подолати будь-яку хворобу.
І ось – людина виліковується… Та минає час, і вона знову ступає на хибний шлях, і вона відступає від заповідей і знову падає…
Якщо Господь дарував нам велике зцілення, то ми не маємо права воскрешати в собі того вітхого чоловіка, з яким усе життя боремося. Нам необхідно молитись і жити за заповідями, які є для нас дороговказами.
Нам треба славити Бога, дякувати і ні в якому разі не ображати Його своїми вчинками, справами і словами.
Прп. Паїсій Святогорець, свт. Нектарій Егінський, сербський старець Фаддей (Витовницький) також страждали через невиліковні хвороби. Лікарі ставили їм невтішні діагнози. Та святі старці, які старанно служили вірою і правдою Богу, настільки були потрібні людям, що Господь подовжив їм життя. І вони допомогли спастися не одному поколінню. Та й сьогодні продовжують нас навчати своїм прикладом і духовними настановами. А вони радили, що хвора людина повинна особливо берегти стан мирний і вчитися мовчанню.
Боротися ж із хворобою слід молитвою, Іісусовою молитвою. Та ніколи не можна втрачати надії, адже Господь здатен “трансформувати” і невиліковний діагноз у — виліковний.
Окрім старанного творіння молитви, треба також щодня читати Святе Євангеліє, псалми і труди святих отців. Причому, хворій людині особливо корисно зберігати молитовний стан впродовж усього дня, а якщо під силу, то виділити час і для нічної молитви.
Тож, за все дякуймо Богу, повторюймо слова «Слава Богу за все!», не сумуймо і не втрачаймо надії, бо ми маємо найсильнішого, наймудрішого, найлюблячого, наймилосерднішого Бога, який про нас дбає і хоче нам щастя. І ще – закарбуймо у своєму серці, що кожна наша хвороба – то час великої милості Божої і добра можливість навчити себе щирій молитві і розумом, і серцем. Господь ближче до нас, ніж ми думаємо. Він завжди поруч!
Просмотров: 455