Господь дарував вам другу половинку, і ви об’єдналися в єдине велике любляче серце. Однак, за сумною статистикою, кожна друга сім’я розпадається – і щоразу велике серце розривається на шматки. Отож, поговоримо про те, як уникнути розлучення та зберегти Богом благословенний шлюб. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує чергове відео циклу проекту «Духовний імунітет» із протоієреєм Ростиславом Валіхновським, заслуженим лікарем України.
У кожного свій шлях до Бога. Не буває легко. Досвідчені християни кажуть, що хрест сімейного життя не легший за монаший хрест. Та всім завжди керує промисел Господній. Господь дарує нам другу половинку – і ми об’єднуємось у велике серце, яке ні в якому разі не можна розбивати. Тому аби зберегти християнський шлюб, треба над ним важко працювати.
Звісно, чим частіше ми поруч, тим краще проявляємо своє справжнє “я” і пізнаємо один одного. Друга половинка для кожного з нас є тим “лакмусовим папірцем”. У цьому унікальна сила шлюбних стосунків.
Велика Божа милість, що через пізнання своїх немощів і слабкостей ми можемо спасти свою душу і допомогти спастися своїй половинці.
Для чого взагалі треба одружуватись християнину? У першу чергу, щоб змінити самого себе. Хто вступає у шлюб, щоб змінити “мінуси” на “плюси” свого обранця/ обраниці, той помиляється вже на “старті”. А чим далі, тим на ще важче. Діє метод “зворотної логіки”: насамперед треба змінитися самому, а змінишся ти – зміниться і твоя половинка.
Окрім того, часто, як це не прикро, ми майже нічого не знаємо про свого обранця/ обраницю. Ми бачимо його/ її лише поверхнево, хоча й живемо разом.
Що необхідно робити, щоб шлюб був школою християнства і вів до спасіння? Треба якомога частіше відверто спілкуватися один з одним, краще пізнавати один одного, не боятись відкриватися один перед одним.
Безперечно, часом спілкування може дійти до чвар, навіть із побиттям посуду тощо. Добре це чи погано?
Звісно, на рівні адекватності емоційна розмова приводить до доброго. Згадаймо, як шарами знімається капустяне листя, – і ось ми доходимо до капустяної серцевини. Так у суперечці ми наче лущимо шар за шаром і таким чином стаємо ближче один до одного. Таїнство вінчання нас оберігає. Тому не треба впадати у відчай через такі форми комунікацій, в них немає загрози. Ці знання, що виникають під час “гарячих” розмов, допомагають краще вивчити один одного і ще більше один одного врешті-решт полюбити.
Трапляються випадки в сімейному житті, які можуть нас розчаровувати, нас навіть відвідують думки, що “поруч зі мною не мій обранець/ не моя обраниця”. Але пам’ятаймо про те, що чоловіка/ дружину в християнському шлюбі посилає нам сам Господь. Адже всі шлюби укладаються на небесах.
Коли людина не живе християнським життям, то може впасти в оману. Лукавий засіває певні думки, що “розлучайтесь, на стороні є кращий/ краща”. Це велика спокуса! Адже ми знаємо зі Святого Письма, що єдина причина для того, щоб сім’я припинила своє існування — це перелюб. Аби цього не сталося, необхідно бачити кожне зерно, яке засіває у нашу душу лукавий, і відразу нищити. Коли ми будемо уважними до власного серця, то будемо бачити найменшу загрозу для нашого шлюбу.
У групі особливого ризику ті сім’ї, в яких один не підтримує іншого і не виконує заповіді Господні.
Часом також можна почути, що “він/ вона мене не любить”. Не можна вимагати любові. Сам люби і даруй свою любов. Зрештою побачиш, як нам вертається наша “духовна інвестиція”. Якщо ми почнемо жити мирним життям, піклуватись про душу, то побачимо, як квіточка за квіточкою розквітає наш сімейний дім, як цеглинка за цеглинкою зводиться міцна стіна нашого сімейного дому.
Ні в якому разі не можна у шлюбі використовувати так звані “церковні алібі”. Особливо після сварки. Мовляв, “я був у церкві, моливсь за тебе, а ти на мене ще більш кричиш, не допомагаєш у вирішенні наших проблем тощо”. Маніпулювати ім’ям Господа – хибний шлях. Єдиний шлях – стажати дух мирний, як закликає прп. Серафим Саровський.
Стався конфлікт, брутальна розмова, не можна все кидати й бігти до храму. Примирись якщо не словесно, то в душі зі своєю другою половинкою, а потім йди до храму Божого оновлений і щирий. Вставай із покаянною молитвою на колінця перед Богом – Господь простить нам гріхи.
Разом із тим, не сілд замовчувати проблеми або ховати образу в собі. Позаяк із часом вони накопичуються, а де тонко – там і рветься.
Ми не маємо права виправдовувати свої помилки ім’ям Господа нашого Іісуса Христа. Ми повинні прагнути того, щоб у “сімейній пісні” лунали тільки слова вдячності Богу та прохання до Нього, щоб Він допоміг нам стати кращими і берегти заповідь любові.
Бути духовною людиною – не значить багато говорити про Бога. Найкращий приклад для іного – наше тепле лагідне слово та добрий вчинок.
“Моя радосте”, “моя миленька”, “моє серце”, “моя любове”, “мій рідненький” – ці слова стануть єлеєм духовним. Але за тієї умови, якщо вони промовляються щиро, без лукавства.
Крім розмов про спільні життєві інтереси, про виховання діточок, про побутові проблеми, треба ще й дієво брати участь у вирішенні цих проблем і процесі виховання. Адже це теж зміцнює родину і є тим невеличким кроком до Царства Небесного.
А ще – спільна сімейна ранкова і вечірня молитва. Соборна молитва так об’єднує, що зрештою соромно і доходити до сварок.
Дитя має зростати в родині в любові та бачити добрий християнський приклад батьків. Коли дитина в сім’ї радіє і співає, то це дійсно Рай на землі.
Хто втікає шляхом розлучення від певних проблем, стикатиметься з ними знову і знову. Навіть якщо буде випрошене благословення на друге або третє одруження, людина з часом вкотре спіткнеться через ту первісну проблему. Якщо людина в першому Богом дарованому шлюбі не пройшла до кінця цю “школу”, то далі їй буде ще важче.
Тож, бережімо своїх половинок, не дозволяймо спокусливам думкам спричинити шторм у тихому океані нашого сімейного життя та врешті саморуч потопити сімейний корабель. Є таємниця шлюбу. “Що Бог спарував, людина нехай не розлучує!” (Мф. 19, 6), – читаємо ми у Святому Євангеліє.
Ми чуємо, як літні люди часом зітхають, що швидко плине життя. Тому пам’ятаймо, що добро один одному треба робити вчасно, що завжди таємне стає явним і що навіть одне слово може затьмарити щасливе сімейне життя на роки. Слід жити так, щоб не було соромно за прожиті роки без мети.
Тому перш ніж вступати у шлюб, треба добре подумати. Духівники радять один рік близьких стосунків, які будуть випробувальними для обох половинок до звершення Таїнства вінчання над ними.
Адже може таке трапитися, що чоловік і жінка не підходять один одному, навіть попри те, що вони християни і ходять до одного храму. Необхідно молитися Богу, Пресвятій Богородиці і святим покровителям християнського шлюбу і прохатив в них допомоги і підтримки.
Закарбуймо у серці, шлюб – це честь і щастя, а разом із тим випробування і велика відповідальність. Мета подружжя – разом підготуватися до зустрічі з Господом. А будь-які перешкоди лишень нас загартують, якщо їх переживатимемо, тримаючи один одного за руку і дивлячись в одну сторону – у сторону Царства Божого.
Але необхідно дотерпіти до кінця. “Хто витерпить аж до кінця, той буде спасений!” (Мф. 24, 13), – сказано у Святому Письмі. Яке щастя бачити на схилі років своїх радісних онуків і правнуків!
Тож, шлю – це кропітка праця. Ми вступаємо в шлюб насамперед змінити себе, а не нашу другу половинку. Не шукаймо ідеальну людину, бо, як говориться в одному жарті, ідеальна людина може шукати саме ідеального. Прагнемо передусім самі духовної досконалості, любімо і підтримуймо один одного. А якщо виникло непорозуміння, зробімо “паузу”, зупинімось на мить і творімо Іісусову молитву: “Господи Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене!”, – щоб велике сімейне серце стало битися ще краще і краще на славу Божу.
Просмотров: 629