Митрополит Чернівецький і Буковинський Мелетій: «Міграція – це пастирський виклик для Церкви»

27 червня 2022 року голова Синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви митрополит Чернівецький і Буковинський Мелетій дав інтерв’ю французькому виданню Orthodoxie.com. Відділ зовнішніх церковних зв’язків УПЦ підготував переклад даного інтерв’ю українською мовою. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

Повний текст інтерв’ю публікуємо нижче: 

Ваше Високопреосвященство, дуже дякую, що погодилися дати нам інтерв’ю для франкомовної аудиторії. Помісний Собор 27 травня ухвалив важливі рішення для Православ’я в Україні, а також для Православ’я в цілому. У зв’язку з цим ми хотіли б поставити Вам кілька запитань.

  1. Серед прийнятих рішень – виключення зі статуту всіх положень, що встановлюють зв’язок між Українською Православною Церквою та Руською Православною Церквою. Зокрема, ви прибрали зі статуту пункти, згідно з якими Українська Православна Церква «об’єднується з помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву» (пункт 3 старого статуту). На Вашу думку, як зараз Українська Православна Церква виявляє та реалізує свою єдність з іншими Помісними Церквами?

Єдність з іншими Помісними Церквами реалізується через молитовне поминання Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм Предстоятелів цих Церков під час Літургії. Сьогодні наша Церква фактично має автокефальний статут, яким керується у своїй діяльності, поки що без формального автокефального статусу.

  1. У журналі № 58 засідання Священного Синоду Руської Православної Церкви приведено правило 15 Двократного Собору, яке свідчить: «Тому, якщо якийсь пресвітер чи єпископ, чи Митрополит відважиться відступити від спілкування зі своїм Патріархом, і не буде підносити ім’я його, у певному і встановленому чину, у Божественній таємниці, але, перш за Соборне оголошення і досконалого засудження його, учинить розкол, – такому святий Собор визначив бути зовсім чужим всякого священства, якщо тільки викритий буде в цьому беззаконні». На думку Москви, рішення більше не згадувати патріарха Кирила за Божественною літургією, з одного боку, і змінити статут поза канонічною процедурою, що включає постанову Помісного Собору Російської Православної Церкви, з іншого боку, може призвести до нових поділів у Церкві. Які Ваші відповіді на ці канонічні заперечення?

Питанню поминання ієрархії присвячено кілька правил Двократного собору, а саме 13, 14 та 15-те. У цих правилах якраз прописано ту форму поминання, яку анонсував на Соборі Блаженніший Митрополит Онуфрій. А саме, коли священик згадує лише свого єпископа, єпископ – лише митрополита, а митрополит – патріарха. Зокрема, наприкінці 14 правила говориться, що «ні пресвітер нехай нехтує своїм єпископом, ні єпископом своїм митрополитом».

Таким чином, визначений Блаженнішим порядок поминання більше відповідає цим правилам, ніж той порядок, який був раніше, коли парафіяльний священик поминав усю ієрархію від єпископа до патріарха. Тепер же у кожній єпархії УПЦ священики поминають свого єпископа, всі єпископи поминають Блаженнішого Митрополита Київського як свого голову. А поминання нашим Блаженнішим патріарха Московського лише увінчує цю систему. Тому відступу від молитовного спілкування з патріархом немає, відповідно, і розколу теж немає.

Що ж стосується безпосередньо 15 правила, воно трошки про інше, і стосується припинення поминання патріарха, якщо такий відступив від віри. До речі, саме на це правило посилався Московський Патріархат, коли в 1448 був змушений проголосити автокефалію і припинив поминання Константинопольського Патріарха, який в 1439 підписав унію з Римом і, відповідно, ухилився від православної віри.

  1. Якими будуть конкретні кроки для визнання автокефального статусу Української Православної Церкви іншими Помісними Православними Церквами?

Як я вже сказав, ми не проголошували автокефалію. Ви не знайдете такого слова у рішеннях нашого Собору. Там йдеться про повну незалежність та самостійність. Відповідно, і визнання від Помісних Церков не потрібно. Ми залишаємось у спілкуванні з ними. Ймовірно, що формально статус автокефалії може бути наступним етапом розвитку нашої Церкви. Питання зараз залишилося лише у слові «автокефалія», адже всі права автокефальної Церкви ми вже маємо.

Відносини між нашою Церквою та іншими Помісними Церквами – братні, теплі та доброзичливі. Виходячи з особистого досвіду спілкування з ними можу сказати, що якщо ми порушимо питання автокефального статусу УПЦ, то щонайменше 10 Помісних Церков готові визнати нас відразу. Проблема виникне лише у тих Церков, які вже пов’язали себе визнанням іншої неканонічної української структури. Ті ж Помісні Церкви, які не погрішили проти православної еклезіології цим визнанням, готові визнати нашу Церкву у новому статусі, коли таке питання буде поставлене.

  1. Чи змінилося ваше ставлення до Константинопольського Патріархату після 27 травня? Його Блаженство Онуфрій досі не згадує патріарха Константинопольського?

Ставлення не змінилося, оскільки не було усунуто причину розриву євхаристичного спілкування. Наш Предстоятель і сьогодні не згадує Предстоятелів тих Помісних Церков, які визнали розкольників. Таким чином, якщо буде усунуто причину, яка призвела до припинення спілкування, буде відновлено і саме спілкування.

  1. Чи робляться конкретні дії зі зближення з ПЦУ для досягнення реальної місцевої єдності та які ваші умови для цього возз’єднання?

Собор нашої Церкви окреслив свою позицію, висловив готовність до такого діалогу. Однак, поки інша сторона захоплює наші храми і, за допомогою місцевої влади, проводить перереєстрацію наших парафій на свою користь, що супроводжується конфліктами, говорити про реальний початок діалогу не доводиться. Мені здається, що початку такого діалогу має передувати хоча б невеликий період міжконфесійного спокою та тиші.

  1. Чи можете сказати нам, скільки парафій вийшло з вашої юрисдикції після початку війни і в які юрисдикції перейшли?

За час війни прихильниками ПЦУ було захоплено близько 250 наших храмів, причому переходів було всього 53. Реальність така, що часто такі «переходи» відбуваються на папері – місцева влада допомагає провести юридичну перереєстрацію. Однак реальні віруючі люди залишаються вірними нашій Церкві. Так само і священики – переважна більшість відмовляється переходити до ПЦУ.

  1. На Помісному Соборі 27 травня було ухвалено рішення про створення парафій УПЦ у діаспорі. Чи є у Вас інформація про кількість українців у діаспорі?

Ми користуємося статистикою, яку надають державні чи міжнародні структури. Вони говорять про 7 мільйонів біженців та прогнозують, що близько 2,5-3 мільйонів українців залишаться жити за кордоном. Таку кількість біженців можна порівняти з населенням деяких європейських країн. Природно, що міграція людей є пастирським викликом для Церкви і ми намагаємося на нього відповідати.

  1. Скільки парафій ви вже відкрили в діаспорі та в яких країнах?

За час війни ми вже відкрили близько 10 парафій, і ця статистика швидко змінюється. Нині у процесі організації ще стільки ж. Орієнтуємося на запити з місць організованого перебування наших віруючих закордоном. Парафії відкриваються в багатьох країнах Європи – Данії, Німеччині, Швейцарії, Нідерландах та інших країнах.

  1. Чи допомагає вам український уряд відкривати ці парафії?

Ні. Ми це робимо самотужки.

  1. Чи збираєтеся відкривати приходи у Франції?

Так. З Франції до нас також звертаються наші люди з такими проханнями.

  1. Якими Ви бачите ваші стосунки з РПЦ у майбутньому?

Не слід забувати, що ми є членами однієї Церкви Христової, і відносини між нашими Церквами повинні бути дружніми і братніми, як це личить християнам. Хотілося б також, щоб після закінчення війни відбулося примирення між нашими народами та державами. Сьогодні це виглядає нереалістично, також як нереальним виглядало примирення між німцями та поляками, між німцями та французами після Другої світової війни. Однак це примирення відбулося. І відбулося воно, до речі, за активної участі християнських конфесій цих країн. Сподіваюся, що прийде час, коли таке саме примирення настане між нашими народами.

Розмовляли протоієрей Живко Панєв та Вероніка Чіботару.

Просмотров: 1533